ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
10 жовтня 2014 року 11:00 № 826/12829/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Грас Савуа Україна»
доВідділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві
провизнання дій незаконними та скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Грас Савуа Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Грас Савуа Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві) про визнання дій незаконними та скасування постанови про накладення штрафу від 15 серпня 2014 року, винесеної в рамках виконавчого провадження №44025315.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30 вересня 2014 року.
У судове засідання 30 вересня 2014 року з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, витребувані судом документи не надав, що стало підставою для відкладення розгляду справи на 07 жовтня 2014 року та постановлення ухвали про повторне витребування документів.
У судове засідання 30 вересня 2014 року з'явились представники позивача, які наполягали на задоволенні позову. Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, витребувані судом документи не надав.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 07 жовтня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
07 жовтня 2014 року на виконання ухвал суду представником відповідача через канцелярію суду подано витребувані судом документи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
14 липня 2014 року на адресу відповідача надійшла заява ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді операційного директора - члена дирекції ТОВ «Грас Савуа Україна» на підставі виконавчого листа, виданого Печерським районним судом міста Києва 11 липня 2014 року по справі №757/25168/13-ц, оригінал якого було додано до заяви.
За результатами вивчення зазначених документів 15 липня 2014 року державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та визначено боржнику строк для добровільного виконання до 22 липня 2014 року.
У зв'язку з невиконанням рішення суду станом на 15 серпня 2014 року, державним виконавцем складено та направлено позивачу вимогу №764/12, якою зобов'язано ТОВ «Грас Савуа Україна» виконати рішення суду та у строк до 22 серпня 2014 року надати документальне підтвердження про виконання.
Також, 15 серпня 2014 року на підставі статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн.
Саме не погоджуючись з названою постановою позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що виконати рішення Печерського районного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді операційного директора - члена дирекції ТОВ «Грас Савуа України» не може, оскільки стягувач був звільнений з посади операційного директора, на підтвердження чого надав копію наказу про звільнення від 07 жовтня 2013 року №123-к.
У зв'язку з викладеним, а також з огляду на невиконання державним виконавцем покладних на нього обов'язків, зокрема, щодо звернення до суду із заявою про роз'яснення рішення, позивач не виконав рішення суду з поважних причин, що свідчить про протиправність притягнення його до відповідальності.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 3 названої статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищевказаного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.
Розглядаючи позовні вимоги ТОВ «Грас Савуа України» суд виходить зі змісту положень частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, при визначенні юрисдикції суд виходить з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.
Частиною 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
У розумінні статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.
У той же час, згідно пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
За змістом пункту 7 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
За результатом аналізу наведених правових норм, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані (крім місцевих загальних судів як адміністративних).
З огляду на викладене, вимоги ТОВ «Грас Савуа України» щодо скасування постанови про накладення штрафу від 15 серпня 2014 року підлягають розгляду саме Окружним адміністративним судом міста Києва.
Також суд враховує, що відповідно до приписів статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 1 названого Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом.
Відповідно до приписів частини 1 статті 11 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
На виконання зазначеного обов'язку державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Одним з таких заходів є вимога державного виконавця, яка в силу положень частини 1 статті 5 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV є обов'язковою для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.
Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Відповідно до статті 75 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 25 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення суду.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Відповідно до положень статті 89 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що накладення стягнення у вигляді штрафу можливе тільки у разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії або рішення про поновлення на роботі та у разі такої бездіяльності без поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2012 року у справі №К/9991/50426/11 за позовом Стахановської міської ради Луганської області до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про визнання протиправним рішення та його скасування.
За таких обставин, перевіряючи дотримання з боку відповідача критеріїв - принципів, закріплених у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн. стало невиконання з боку боржника рішення суду щодо поновлення на посаді стягувача - ОСОБА_2 у визначений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження строк.
Посилання позивача на неможливість виконання рішення суду у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 був звільнений з посади операційного директора, а посада члена дирекції є виборною, що виключає його поновлення на посаді операційного директора - члена дирекції, суд до уваги не приймає з огляду на наступне.
Як вбачається з резолютивної частини рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року, прийнятого за результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грас Савуа Україна» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_2 на посаді операційного директора - члена дирекції ТОВ «Грас Савуа Україна».
17 вересня 2014 року за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача рішенням Апеляційного суду міста Києва рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині рішення залишено без змін.
При цьому, зі змісту зазначених судових рішень вбачається, що доводи ТОВ «Грас Савуа Україна» в частині неможливості поновлення ОСОБА_2 на посаді операційного директора - члена дирекції судами оцінені критично та визнані необґрунтованими.
Крім того, за результатами розгляду заяви ТОВ «Грас Савуа Україна» про роз'яснення рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року, ухвалою названого суду від 22 липня 2014 року у її задоволенні заяви.
Проте, станом на дату винесення відповідачем постанови про накладення штрафу, тобто 15 серпня 2014 року, судове рішення ТОВ «Грас Савуа Україна» залишається невиконаним.
При цьому, ані в рамках виконавчого провадження, ані під час розгляду справи судом, ТОВ «Грас Савуа Україна» не надано доказів на підтвердження вчинення дій з метою виконання рішення суду.
Посилання позивача на невиконання державним виконавцем покладених на нього обов'язків, зокрема, щодо звернення до суду із заявою про роз'яснення рішення, суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до приписів частини 3 статті 11 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV це є правом, а не обов'язком державного виконавця.
Так само суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що у матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які документи, які б підтверджували те, що державний виконавець пересвідчився у невиконання боржником рішення суду станом на 15 серпня 2014 року, оскільки під час розгляду даної справи позивач не заперечував факт невиконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді операційного директора - члена дирекції.
Крім того, відповідно до частини 5 статті 12 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV на сторін виконавчого провадження, тобто і на боржника, покладено обов'язок протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що винесення Печерським районним судом міста Києва ухвали про відмову в роз'ясненні рішення не позбавляло ТОВ «Грас Савуа України» права звернутись з аналогічною заявою як до Печерського районного суду міста Києва так і до Апеляційного суду міста Києва, а також у разі незгоди з ухвалою Печерського районного суду міста Києва оскаржити її в апеляційному порядку, оскільки згідно з позицією Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною в листі від 12 липня 2011 року, такі ухвали підлягають апеляційному оскарженню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність у позивача поважних причин, які зумовили невиконання судового рішення, яке є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували правомірність оскаржуваного рішення відповідача позивач суду не надав, так само як і доказів на підтвердження викладених у позові аргументів.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Кузьменко