"01" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/75953/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011
у справі № 2-а-4128/11/2070 Харківського окружного адміністративного суду
за позовом Приватного підприємства торгівельно-виробничої компанії «Агротранстрейд»
до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011, позов задоволено: визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ від 02.03.2011 № 0000031801.
У касаційній скарзі ДПІ у Балаклійському районі Харківської області просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом щодо надання заперечень проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 22.02.2011 № 92/18-006/36598097. Згідно вказаних висновків позивач порушив норми частини 1 ст. 203, ст.215, пункту 1 ст. 216, ст.228 Цивільного кодексу України, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищив податковий кредит у податковому обліку за вересень 2010 року на загальну суму 42212,57 грн. за нікчемним правочином поставки дизельного палива з ТОВ «Епика». Висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Епика» обґрунтовано тим, що останній має ознаки фіктивності (відсутній за своїм місцезнаходженням, не має основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для виконання договору поставки.
За наслідками перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 02.03.2011 № 0000031801 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 52765,71 грн., у т.ч.: за основним платежем - 42212,57 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10553,14 грн.
У судовому процесі встановлено, що позивач сформував податковий кредит у податковому обліку за вересень 2010 року у загальній сумі 42212,57 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «Епика» за наслідками поставки дизельного палива загальною вартістю 150944,02 грн. за договором купівлі-продажу від 21.09.2010 № 21/09-10.
У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).
При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податку на додану вартість на включення сум податку, сплачених постачальнику у складі ціни за товари (послуги), до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Суди попередніх інстанцій на підставі приєднаних до справи доказів, а саме: копій видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, подорожніх листів вантажного автомобіля (а.с. 14-53), тимчасових реєстраційних талонів на автомобілі, договорів оренди транспортних засобів (а.с.101-127), договору безоплатного користування обладнанням, акту прийому-передачі обладнання (а.с. 136-138), а також доказів подальшого використання отриманого товару (дизельне паливо) у власній господарській діяльності - для заправки автомобілів, із врахуванням того, що одним із основних видів діяльності позивача є вирощування зернових та технічних культур, оптова торгівля зерном та кормами для тварин, рослинництво, суди попередніх інстанцій встановили факт поставки позивачу ТОВ «Епика» дизельного палива, і відповідно до встановлених обставин зробили юридично правильний висновок про правомірність включення позивачем сум ПДВ, сплачених у ціні придбаних товару, до податкового кредиту за вересень 2010 року.
Вищенаведені норми Закону № 168/97-ВР не ставлять у залежність право платника податку на віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості товарів, до складу податкового кредиту, від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету іншими платниками податку - постачальниками товарів (послуг), якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок у судовому процесі не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов'язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, не встановлені.
Суди попередніх інстанцій дали правильну юридичну оцінку обставинам, на які посилається ДПІ, зазначивши на індивідуальний характер відповідальності платника податків за виконання податкового обов'язку.
Доводи касаційної скарги правильність цього висновку судів не спростовують, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин рішення судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Є.А. Усенко
Судді: О.А. Веденяпін
В.П. Юрченко