24 вересня 2014 року м. Київ К/800/40244/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,
при секретарі: Загородньому А.А.,
розглянувши у судовому засіданні
касаційні скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011
у справі № 2а-1670/5067/11 Полтавського окружного адміністративного суду
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомленні - рішення Кременчуцької ОДПІ від 02.02.2011 № 0087671701/1/135, від 06.05.2011 № 0087671701/2/617, від 27.05.2011 № 0087671701/3/726; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом надання заперечення проти цієї касаційної скарги.
СПД ОСОБА_2 у сою чергу у касаційній скарзі просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.04.2013 касаційні скарги Кременчуцької ОДПІ та СПД ОСОБА_2 відхилені, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 залишені без змін.
Постановою Верховного Суду України від 24.06.2014 задоволено заяву СПД ОСОБА_2, скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11.04.2013, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга Кременчуцької ОДПІ не підлягає задоволенню, а касаційна скарга СПД ОСОБА_2 частковому задоволенню.
Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання з орендної плати за землю та застосування штрафних (фінансових) санкцій, згідно з податковими повідомленнями - рішеннями з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 16.11.2010 № 6075/1701/НОМЕР_1, про порушення норм ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (Закон № 161-XIV): занижено суму орендної плати за землю за період з січня по грудень 2009 року на 4984,01 грн. та за період з січня по грудень 2010 року - 5277,92 грн. у зв'язку з обрахунком орендної плати за землю із розміру 1,5 % грошової оцінки землі.
За наслідками висновків акту перевірки та процедури адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010 № 0087671701/0/2868, від 02.02.2011 № 0087671701/1/135, від 06.05.2011 № 0087671701/2/617; від 27.05.2011 № 0087671701/3/726 про визначення податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки держаної та комунальної власності у сумі 14733,15 грн., в тому числі за основним платежем 9822,10 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4911,05 грн.
Суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту «б» ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК) є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 83 ЗК землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» ст. 12 ЗК).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (Закон № 2535-ХII) плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати , що визначається залежно від грошової оцінки земель; за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати на земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
У судовому процесі встановлено, що при розрахунку позивачем річної орендної плати за землю у 2009 та 2010 роках позивач виходив із встановленого у договорі оренди 1,5 % розміру грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 21 Закону № 161-ХIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").
Згідно із частиною 3 ст. 21 цього Закону зі змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 309-VI від 03.06.2008 річна орендна плата на земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом № 2535-ХІІ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку , що встановлюється Законом № 2535-ХІІ.
Статтею 30 Закону № 2535-XIІ встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
При цьому ст. 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Разом з тим слід зауважити, що державна податкова служба відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» була наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами ст.ст. 12, 80, 83 ЗК, ст. 21 Закону № 161-XIV, ст. 30 Закону № 2535-XIІ наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є селищна рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.
Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.
Таким чином, хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309-VІ є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак відповідного донарахування ОДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.
Вказана правова позиція відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 11.06.2013 у справі за позовом приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Відродження» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити, а касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, змінити постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011.
Позов задовольнити: скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 21.12.2010 № 0087671701/0/2868, від 02.02.2011 № 0087671701/1/135, від 06.05.2011 № 0087671701/2/617; від 27.05.2011 № 0087671701/3/726.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 судові витрати (судовий збір) у сумі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Є.А. Усенко
Судді: О.А. Веденяпін
В.П. Юрченко