08 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/31604/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (правонаступника державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя, далі -ДПІ)
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.05.2011
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012
у справі № 2а-0870/1849/11
за позовом відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Південтрансенерго» (далі - Товариство)
до ДПІ
та Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області
про стягнення бюджетного відшкодування.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У березні 2011 року Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило стягнути з Державного бюджету України на його користь бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 438129 грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.05.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012, позов задоволено.
У прийнятті цих судових рішень попередні судові інстанції виходили з відсутності підстав для позбавлення позивача реалізації права на податкову вигоду через недоведеність податковим органом обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податку на додану вартість.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що бюджетна заборгованість з ПДВ в оспорюваній сумі виникла у зв'язку з відмовою ДПІ підтвердити у повному обсязі задекларовані позивачем до відшкодування на рахунок платника у банку суми ПДВ у податкових деклараціях за березень, червень, серпень та вересень 2010 року.
Правова позиція податкового органу, якою він мотивує правомірність своєї відмови у поверненні платникові оспорюваних сум ПДВ з бюджету, полягає у необхідності отримання відповідей за результатами зустрічних перевірок постачальників Товариства з метою з'ясування факту надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету.
Втім суди цілком об'єктивно визнали зазначені доводи податкової інспекції такими, що не ґрунтуються на нормах податкового законодавства, яке регулює розглядувані правовідносини.
Так, на час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, був врегульований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення податку на додану вартість, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.
При цьому викладені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань його постачальником.
Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.
До того ж, у розглядуваному випадку ДПІ посилається на порушення податкової дисципліни постачальниками Товариства по ланцюгу, з якими позивач не перебував у фінансово-господарських правовідносинах безпосередньо. За відсутності ж доказів, які б свідчили про існування змови платника з його постачальниками, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій, які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування, право позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ не може ставитися у залежність від проведення зустрічних перевірок усіх його постачальників таабо від результатів таких перевірок.
Доказів недобросовісності самого платника (позивача у справі), а також того, що відомості, які містяться у поданих ним документах, представлених на обґрунтування права на бюджетне відшкодування, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, податковим органом не надано.
За таких обставин суди дійшли вмотивованого висновку щодо законності позовних вимог та правомірно задовольнили позов.
Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби відхилити.
2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.05.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 у справі № 2а-0870/1849/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько