08 жовтня 2014 року м. Київ К/800/14882/13
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2012
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013
у справі № 2а/0570/2996/2011
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1)
до ДПІ
про визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій та податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 21.04.2010 № 0001691701, № 0001701701 та № 0001711701/0.
У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що податковим органом не доведено належними засобами доказування факту отримання позивачем у ІІІ кварталі 2009 року виручки в сумі 100 000 грн. від реалізації товарів.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.
СПД ОСОБА_1 у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що ДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання СПД ОСОБА_1 вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, оформлену актом від 16.03.2010 № 1717/17-01/НОМЕР_3.
За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято:
рішення про застосування штрафних (фінансовий) санкцій від 21.04.2010 № 0001691701, згідно з яким позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 700 000 грн. за порушення пунктів 1, 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;
податкове повідомлення-рішення від 21.04.2010 № 0001711701/0, за яким СПД ОСОБА_1 визначено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 11250 грн.;
рішення про застосування штрафних (фінансовий) санкцій від 21.04.2010 № 0001701701/0, відповідно до якого позивачеві нараховано 320 грн. штрафу за порушення законодавства у сфері оподаткування.
Як вбачається з матеріалів перевірки, підставою для висновку ДПІ про заниження СПД ОСОБА_1 оподатковуваного доходу став факт неврахування при його обчисленні виручки в сумі 100 000 грн., отриманої від продажу товарів з контейнера, встановленого на торговельному місці № 238 на площадці Промтоварного ринку. Наведений факт було розцінено податковою інспекцією як доказ непроведення позивачем розрахункових операцій з продажу товару на вказану суму через РРО, а також як свідчення проведення СПД ОСОБА_1 торговельної діяльності без придбання торгівельного патенту.
Суди, оцінивши подані сторонами докази, зробили висновок, що податковий орган всупереч частинам першій, другій статті 71 КАС не довів факту отримання позивачем зазначеної виручки від продажу товарів за готівкові кошти.
Касаційна інстанцій вважає висновки судів такими, що засновані на фактичних обставинах справи, та не вправі відповідно до частини першої статті 220 КАС переоцінювати установлені судами обставини.
Так, відповідно до частини другої статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
У справі, що переглядається, як на доказ наведених в акті перевірки висновків ДПІ послалася на факт зазначення СПД ОСОБА_1 у заяві на одержання патенту про сплату фіксованого прибуткового податку з громадян, поданої до контролюючого органу 14.09.2009, доходу від підприємницької діяльності за останні 12 місяців в сумі 100 000 грн.
У процесі дослідження цього доказу суди встановили, що вказана сума включала обсяги виручки, задекларовані позивачем у ІІІ кварталі 2008 року в розмірі 210 000 грн. та у IV кварталі 2008 року - в розмірі 280 000 грн.
Іншим доказом одержання позивачем виручки в оспорюваній сумі ДПІ зазначила квитанцію про сплату позивачем ринкового збору за серпень, вересень 2009 року, яку суди також обґрунтовано відхилили як свідчення провадження СПД ОСОБА_1 торговельної діяльності, позаяк відповідно до частини третьої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) ринковий збір справляється працівниками ринку до початку реалізації продукції.
Таким чином, оскільки податкова інспекція не довела отримання СПД ОСОБА_1 виручки в сумі 100 000 грн. у ІІІ кварталі 2009 року та провадження ним торговельної діяльності з порушенням касової дисципліни та законодавства у сфері патентування, то донарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб та притягнення його до відповідальності згідно з оспорюваними актами індивідуальної дії є неправомірним.
Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позову є правильними.
Норми матеріального права при розгляді цієї справи правильно застосовані судами; порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування або зміну судових актів, не виявлено.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 у справі № 2а/0570/2996/2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько