"08" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/7753/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Городоцька ОДПІ)
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2012
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013
у справі № 2а-6890/12/1370
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1)
до Городоцької ОДПІ
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У серпні 2012 року СПД ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.07.2012 № 0004481741.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013, позов задоволено. У прийнятті цих судових актів суди обох попередніх інстанцій виходили з того, що акти державного виконавця від 02.04.2012 про вилучення об'єктів фінансового лізингу не мають юридичної сили з огляду на скасування в судовому порядку постанов державного виконавця, які слугували підставою для проведення виконавчих дій.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Городоцька ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позову СПД ОСОБА_1 На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що операція з повернення об'єкта фінансового лізингу є об'єктом оподаткування ПДВ, а оскільки акти вилучення транспортних засобів не були визнані недійсними, то вони засвідчують правильність визначення позивачеві бази оподаткування ПДВ.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційній вимоги, виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих СПД ОСОБА_1 у податковій декларації з ПДВ. За наслідками цієї перевірки Городоцькою ОДПІ було складено акт від 23.07.2012 № 287/17/НОМЕР_2, в якому зазначено про невиконання позивачем обов'язку з декларування та сплати податкового зобов'язання з ПДВ за операцією з повернення об'єктів фінансового лізингу (транспортних засобів - сідлових тягачів) лізингодавцеві (товариству з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль») за актами державного виконавця від 02.04.2012 у процедурі виконання державним виконавцем виконавчого напису нотаріуса у зв'язку з розірванням договорів фінансового лізингу.
Наведені обставини стали підставою для прийняття Городоцькою ОДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким СПД ОСОБА_1 було визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 211 729 грн. за основним платежем та 105 865 грн. за штрафними санкціями.
Оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії здійснюється в порядку, визначеному пунктом 153.7 статті 153 Податкового кодексу України, відповідно до якої передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі.
Такі операції оподатковуються ПДВ за основною ставкою 20%. При цьому витрати на придбання необоротних активів, які передаються у фінансовий лізинг, складають прямі витрати у складі собівартості реалізованих необоротних активів на підставі первинних документів та облікових записів бухгалтерського обліку.
Положення наведеного підпункту Податкового кодексу відповідає приписам підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів вважається фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу (підпункт «а»).
Згідно з підпунктом 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг.
Таким чином, слід погодитись з правовою позицію податкового органу у справі, відповідно до якої повернення об'єкта фінансового лізингу (вилучення лізингодавцем предметів фінансового лізингу у випадку розірвання договору фінансового лізингу до моменту закінчення його дії (у тому числі і через несплату лізингових платежів)) для цілей оподаткування ПДВ для лізингоотримувача є об'єктом оподаткування і оподатковується податком на додану вартість у загальновстановленому порядку.
Втім, приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що установлена в судовому порядку протиправність дій державного виконавця з відкриття виконавчого провадження виключає й законність актів про вилучення транспортних засобів у позивача, складених у цьому виконавчому провадженні.
Однак з такою правовою оцінкою обставин справи погодитися не можна, адже наслідки у податковому обліку створюють господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (суб'єкта підприємницької діяльності), як це випливає зі змісту статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
А відтак власне скасування у судовому порядку документів, що слугували підставою для відкриття виконавчого провадження, у рамках якого відбулася операція з вилучення лізингодавцем у позивача спірних об'єктів фінансового лізингу, не є свідченням відсутності господарської операції.
Іншими словами, у разі фактичного вилучення лізингодавцем предметів фінансового лізингу у СПД ОСОБА_1 господарська операція є такою, що відбулася, незалежно від дійсності актів державного виконавця, прийнятих у процедурі виконавчого провадження; у разі ж повернення учасників операції (СПД ОСОБА_1 як лізингоотримувача та товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль») у первісний стан, який існував до такого вилучення, за фактом скасування постанов державного виконавця у судовому порядку підстави для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ відсутні.
Отже, для правильного вирішення спору судам слід було перевірити, чи відбулося зворотне повернення позивачем зазначених об'єктів фінансового лізингу за наслідками визнання недійсними в судовому порядку постанов державного виконавця про проведення виконавчих дій.
Передчасними є і висновки судів про неправильність визначення податковим органом вартості об'єкта лізингу. Адже зазначену вартість було встановлено Городоцькою ОДПІ на підставі актів державного виконавця та інформації, отриманої від лізингодавця.
СПД ОСОБА_1, у свою чергу, не було подано жодних доказів щодо іншої вартості спірних об'єктів фінансового лізингу.
У разі існування сумніву щодо достовірності наведеної інформації про вартість зазначених об'єктів суди повинні були витребувати у сторін (у інших осіб) необхідні документи, які б дозволили з'ясувати дійсну вартість зазначених сідлових тягачів на момент їх вилучення лізингодавцем у позивача, для визначення бази оподаткування ПДВ за розглядуваною операцією.
Оскільки прийняття правильного по суті спору рішення потребує додаткового встановлення обставин даної справи, тоді як відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України касаційний суд позбавлений можливості встановлювати або визнавати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення відповідних недоліків.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 у справі № 2а-6890/12/1370 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько