29 вересня 2014 року Справа № 9104/48045/11
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ - Труби» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
товариство з обмеженою відповідальністю «АМТ - Труби» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17 березня 2011 року № 780000012301 та № 790000022301.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2011 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області від 17 березня 2011 року № 780000012301 та № 790000022301.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Нововолинська об'єднана державна податкова інспекція Волинської області оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що за наслідками планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ-Труби» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010 року складено Акт № 110/13/2301-33273949 від 25.02.2011 року згідно якого встановлено порушення п. 1.32 ст. 1, пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Зокрема, перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 01.10.2007 по 30.09.2010 роки встановлено його заниження всього у сумі 376 425 грн., у тому числі: за 2 квартал 2008 року в сумі 19 865 грн.; за 3квартал 2008 року в сумі 1 192 грн.; за 4 квартал 2008 року в сумі 87 480 грн.; за 1 квартал 2009 року в сумі 21 000 грн.; за 2 квартал 2009 року в сумі 3 782 грн..; за 3 квартал 2009 року в сумі 45 442 грн.; за 4 квартал 2009 року в сумі 49 158 грн.; за 2 квартал 2010 року в сумі 49 345 грн.; за 3 квартал 2010 року в сумі 99 161 грн.
Суд першої інстанції вважав помилковою позицію Нововолинської ОДПІ щодо застосування до спірних правовідносин абзацу 2 п. 5.3.9 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відповідно до положень п. 1.20 ст. 1 цього Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Крім того суду зазначив про аналіз проведеної податковим органом лише «остаточної калькуляції» на кожний вид виготовленої продукції, а тому дана інформація не може розцінюватись як статистичні дані щодо цін на внутрішньому ринку України у розумінні п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності». Також суд не погодився із висновками відповідача щодо порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки як встановлено судом, між позивачем та ПП «Будгаранткомфорт»' був укладений договір від 04 08.2010 року, відповідно до якого останній зобов'язувався в порядку та на умовах договору поставити ТзОВ «АМТ-Труби» товар - поліетилен. Проаналізувавши норми Закону, суд прийшов до висновку про правомірність формування позивачем податкового - кредиту по господарських операціях з ПП «Будгаранткомфорт» за серпень 2010 року в сумі 94 388 грн. та про безпідставність висновку відповідача про нікчемність вище зазначеного договору.
Проте, такі висновки суду апелянт вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Відповідно до облікової політики, підприємство для формування витрат, в бухгалтерському обліку використовує інформацію про витрати підприємства відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (Наказ Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р, за № 274248), де зазначено, що витрати виробництва - це спожиті в процесі виробництв засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних фондів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва, з відповідними на неї нарахуваннями та інше).
Операційні витрати - це витрати, що пов'язані з діяльністю по реалізації продукції та управління підприємством. Вони характеризують витрати що були у звітному періоді і безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції. Операційні витрати, як правило, поділяються на адмІністративно-управлінські, витрати на збут, пов'язані з науково-дослідницькими й дослідно-конструкторськими роботами. Один з елементів управлінського обліку підприємства, що надається для організації ефективного управління ресурсами підприємства є калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Процес калькулювання фактичної собівартості - це узагальнення інформації про фактичні витрати, пов'язані з виготовленням продукції (роби, послуг). Застосування калькулювання дозволяє визначити: виробничу собівартість; повну фактичну собівартість одиниці продукції (робіт, послуг); відпускну ціну одиниці продукції (робіт, послуг). П(С)БО 16 передбачені й інші витрати підприємства: адміністративні (наприклад рах.92); рах.93 «Витрати на збут»; рах.94 «Інші витрати операційної діяльності».
Ці витрати хоч і не включені до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), але їх завжди слід враховувати при визначенні вартості реалізації продукції (робіт, послуг), тобто вони обов'язково включаються в ціну. Крім того, до вартості продукції необхідно включити симу (%) прибутку (рентабельність), яку підприємство розраховує отримати від своєї діяльності.
З метою калькулювання повної собівартості продукції та відпускної ціни продукції сума адміністративних витрат та витрат на збут повинні враховуватися, що має служити об'єктивним обгрунтуванням договірної ціни, а також джерелом інформації при аналізі прибутковості продажів. Таким чином, апелянт вважає, що для визначення вартості продукції в сучасних умовах цін реалізації включає: виробничі витрати; адміністративні витрати; витрати на збут; сума прибутку (рентабельність) та сума податку на додану вартість З врахуванням вищезазначеного перевіркою було встановлено, що при формуванні ціни продажу застосовано ціни нижчі від цін розрахованих «Остаточною калькуляцією вартості виробництва продукції», яка складається підприємством щомісячно по кожному виду виготовленої продукції, тобто, продукція реалізовується по цінах нижче собівартості.
За період з 01.10.2007 по 30.09.2010 роки підприємство повинно було б отримати прибуток, а фактично отримувало збитки. Формування фінансового результату прораховується відповідно до бухгалтерського обліку, тому що відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності,що використовують грошовий вимірник, грунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно п. 1.32, п. 2.1.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою і спрямова на отримання прибутку. При цьому у визначені господарської діяльності згідно зі статтею 14 Господарського кодексу України термін «Доход» ототожнюється з «прибутком». Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах здійснюваних як компенсація вартості робіт (послуг), які придбаваються(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати не можуть перевищувати валові доходи від його реалізації, коли така різниця є економічно та юридично необгрунтованою. Внаслідок укладених договорів з покупцями на реалізацію продукції за цінами нижче повної собівартості не виникає бази оподаткування. Тобто підприємство ніколи не буде сплачувати податок на прибуток з таких операцій і буде заявляти до відшкодування з державного бюджету суми податку на додану вартість, виходячи з того, що нарахований ним податок при придбанні товарів(робіт, послуг) є більшим за одержаний у ціні продукції при її продажу. В результаті систематичного продажу продукції за цінами нижче від повної собівартості підприємство за період з 01.10.07р. по 30.09.10 р. недоотримало доходу в сумі 376425.03 гри., а тому Валові доходи підприємства підлягають коригуванню у сторону збільшення на вказану суму.
Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01 10.2007 по 30.09.2010 роки встановлено його завищення всього у сумі 94388 грн., в тому числі за серпень 2010 р. в сумі 94388 грн.
Перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на додану вартість (рядки 10.1 - (6.3) за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року встановлено у рядку 10.1 Декларацій «Придбання з ДДВ на митній території України товарів (послуг) з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою» показників за період з 01.10.2007 року по 30.09,2010 року у загальній сумі 463582 грн. встановлено, що на формування цього показника мало вплив здійснення операцій по придбанню поліетилену, електроенергії та інше. Встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядках 10.1 «Придбання з ПДВ на митній території України товарів (послуг) з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою» податкових Декларацій з податку па додану вартість всього у сумі 94 388 грн., у тому числі за серпень 2010 року у сумі 94 388 грн.
Проти директора ПП «Будгаранткомфорт» ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ч.2 ст.358 КК України (по факту підробки документа).
Згідно з додатку К1/1 декларації з податку на прибуток за 2010 року встановлено, що на ПП «Будгаранткомфорт» відсутні основні фонди 1,2,3,4 групи необхідні для проведення відповідної господарської діяльності та відсутні виробничі потужності необхідні для здійснення технологічного процесу. Крім того ПП «Будгаранткомфорт» до органів податкової служби подано розрахунок комунального податку з середньою чисельністю працівників 3 особи, що свідчить про відсутність технічного персоналу для проведення фінансово-господарської діяльності. За 2010 рік до органів державної податкової служби не подано розрахунків податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що свідчить про відсутність транспортних засобів на підприємстві. Враховуючи вище наведене, надані ПП «Будгаранткомфорт» первинні документи не можуть бути підставою для підтвердження господарських операцій і не можуть мати юридичної сили та доказовості.
Згідно ст.. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки.) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.
Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується. прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (с.т.656 ЦК України). За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві визначений договором купівлі-продажу товар визначений договором купівлі-проджажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник немає права вимагати його повернення. Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 ЦК України є вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Апелянт зазначає, що по даній операції не було представлено товарно-транспортні накладні - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, який призначений для списування товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного й бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу й обліку виконаної роботи.
У ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників у серпні 2010 року, що свідчить про те, що правочин між ТзОВ «АМТ-Труби» та ПП «Будгаранткомфорт» здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
З огляду на це апелянт вважає, що Нововолинською ОДПІ під час проведення перевірки ТзОВ «Амт-Труби» порушень, які б ставили під сумнів правильність визначення податкових зобов'язань по податку, на прибуток та податку на додану вартість не допущено, тому у Волинського окружного адміністративного суду підстав для задоволення позовних вимог не було.
Виходячи з вище наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що Нововолинською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року та валютного законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, результати якої відображені в акті від 25.02.2011 року №110/13/2301-33273949, згідно якого Нововолинською ОДПІ зроблено висновок про те, що в порушення п.1.32 ст.1, пп.2.1.1 п.2.1 ст.2, п.4.1. ст..4, п.п. 5.3.9. п.5.3. ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року ТзОВ «АМТ-Труби» внаслідок систематичного продажу продукції за цінами нижчими від повної вартості такої продукції не одержано дохід в розмірі 376 425 грн. 03 коп., у зв'язку з чим перевіркою виявлено заниження скоригованого валового доходу за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року 376 425 грн. 03 коп., у тому числі: за 2 квартал 2008 року в сумі 19865 грн.; за 3 квартал 2008 року в сумі 1192 грн.; за 4 квартал 2008 року в сумі 87480 грн.; за 1 квартал 2009 року в сумі 21000 грн.; за 2 квартал 2009 року в сумі 3782 гри.; за 3 квартал року в сумі 45442 грн.; за 4 квартал 2009 року в сумі 49158 грн.; за 2 квартал 2010 року в сумі 49345 грн.; за 3 квартал 2010 року в сумі 99161 грн. На підставі виявлених порушень п.1.32 ст.1, пп.2.1.1 п.2.1 ст.2, п.4.1. ст..4, п.п. 5.3.9. п.5.3. ст..5, п.6.1. ст..6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Нововолинською ОДПІ винесене податкове повідомлення-рішення від 17.03.2011 року №780000012301, яким ТзОВ «АМТ-Труби» донарахований податок на прибуток в розмірі 280596,25грн, з яких за основним платежем 224477 грн. та 56119,25 грн. за штрафними санкціями.
Крім того у згаданому вище акті планової виїзної перевірки зафіксовано, що згідно додатку К1/1 декларації на прибуток за 2010 рік у приватного підприємства «Будгаранткомфорт» відсутні основні фонди 1,2,3,4 групи необхідні для ведення відповідної господарської діяльності та відсутні виробничі потужності необхідні для здійснення технологічного процесу. Крім того, ПП «Будгаранткомфорт» до органів податкової служби подано розрахунок комунального податку з середньою чисельністю працівників 3 особи, що свідчить про відсутність технічного персоналу для проведення фінансово-господарської діяльності. За 2010 рік ПП «Будгаранткомфорт» до органів державної податкової служби не подавало розрахунків податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що свідчить про відсутність транспортних засобів на підприємстві. Також відповідач в акті перевірки робить посилання на наявність порушеної кримінальної справи відносно директора приватного підприємства «Будагрокомфорт» за ч.2 ст.358 Кримінального кодексу України. Внаслідок вищенаведених обставини, а також із врахуванням положень ч.5 ст.203, ч. 1 та ч.2 ст.215, ч. 1 ст.216 ЦК України відповідач, дійшов висновку про нікчемність правочину укладеного між ПП «Будгаранткомфорт» та ТзОВ «АМТ-Труби», у зв'язку з чим відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №790000022301 від 17 березня 2011 року, яким за порушення п.4.1 ст.4, п.п. 7.4.5 п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу визначено (донараховано) податок на додану вартість в розмірі 114523,75 гривень, з яких за основним платежем 91619грн. та за штрафними санкціями в розмірі 22904,75 гри..
Задоволянючи позовні вимоги судом першої інстанції з'ясовано, що ТзОВ «АМТ-Труби» протягом 2008 -2010 років здійснювало виробництво продукції - труб, які в подальшому протягом вказаного періоду реалізовувались ТзОВ «С.М.К», ТзОВ ТД «Волиньінтерм», ТзОВ «МК-Буд», ТзОВ «Атраком», ВАТ «Свемон-Захід», ВАТ «Банкомзв'язок», ПМП «Світязьмонтаж», ПП «Крос-2003», ТзОВ «Діском», ПП «Добробут-БМ», Іваничівському ВУЖКГ, Заболотівській сільській раді, ТзОВ «Соніс», ПП «Вінкабель», а також фізичним особам - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 За перевіряємий період товариством «АМТ-Труби» собівартість реалізованої продукції становить 1850325,63грн., реалізаційна вартість становить 1473838,20 грн. Різниця в ціні склала 376425,03 грн.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що згідно п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Згідно п.4.1 ст.4 зазначеного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону). Згідно абзацу 2 п.5.3.9 ст.5 цього ж Закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
З огляду на вище згадані норми Закону, суд першої інстанції підставно вважав помилковим позицію відповідача щодо застосування до спірних правовідносин абзацу 2 п.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відповідно до положень п.1.20 ст.1 цього Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін, оскільки у розумінні п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Крім того відповідно до вимог п. 1.20.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги) ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
Судом першої інстанції у даній спірній ситуації з'ясовано, що виготовлену продукцію ТзОВ «АМТ-Труби» реалізовувало по цінам сформованих на ідентичні товари іншими виробниками та особами, що реалізовували такий товар. Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи рекламними листами суб'єктів господарювання, які здійснювали реалізацію ідентичної продукції з травня 2008 року по серпень 2010 року, якими керувався позивач при визначенні ціни на власну продукцію. При цьому в силу п. 1.20.8 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Крім того судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідно до п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 р. № 817/98 індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг). Отже звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Судом встановлено, що визначення рівня звичайних цін податковим органом здійснено не було, в той час податковим органом були проаналізовані «Остаточна калькуляція» на кожний вид виготовленої продукції та співставлено з ціною продажу такої продукції. Таким чином, дана інформація не може розцінюватися як статистичні дані щодо цін на внутрішньому ринку України у розумінні п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 року № 817/98.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Пункт 5.3 ст.5 Закону містить вичерпний перелік витрат, які не можна відносити до складу валових витрат. Цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає. З урахуванням цього суд вірно вважав, що, що основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.
Оскільки згідно Акту перевірки не заперечувалось, що позивачем операції з виготовлення та реалізації продукції були проведені на підставі належним чином оформлених первинних документів, то суд першої інстанції вірно вважав безпідставним висновок Нововолинської ОДПІ про порушення позивачем п.1.32 ст.1, пп.2.1.1 п.2.1 ст.2, п.4.1. ст..4, п.п. 5.3.9. п.5.3. ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Крім того, розглядаючи спір, суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору ПП «Будгаранткомфорт» поставлено продукцію визначену сторонами у специфікаціях від 4 серпня 2010 року (додаток № 1 до договору), від 15 серпня 2010 року (додаток № 2 до договору), від 23 серпня 2010 року (додаток № 3 до договору) та від 29 серпня 2010 року (додаток № 4 до договору). ТзОВ «АМТ-Труби» за поставлений товар перераховано ПП «Будгаранткомфорт» грошові кошти, а саме: платіжним дорученням від 10 серпня 2010 року 136 450 грн., платіжним дорученням від 16 серпня 2010 року 24 840 грн., платіжним дорученням від 25 серпня 2010 року 75 350 грн., платіжним дорученням від 31 серпня 2010 року 329 688 грн. Відповідно ПП «Будгаранткомфорт» виписані податкові накладні: № 90808 від 09.08.2010 року на суму 136450,00грн., в тому числі ПДВ 22 741,67 грн.; № 160805 від 16.08.2010 року на суму 24840,00 грн., в тому числі ПДВ 4140 грн.; № 250803 від 25.08.2010 року на суму 15350,00 грн., в тому числі ПДВ 12 558,33 грн.; №310814 від 31.08.2010 року на суму 329688,00 грн., в тому числі ПДВ 54948 грн.
У даній спірній ситуації суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача, поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України, поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України, в інших випадках, визначених цим Законом. Згідно із п.4.1 ст.4 зазначеного Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до п.7.4.1 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому, числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. У відповідності до вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. А відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5. ст.7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З огляду на вище викладене суд першої інстанції прийшов до підставного висновку про правомірність формування ТзОВ «АМТ-Труби» податкового кредиту по господарським операціям з ПП «Будгаранткомфорт» за серпень 2010 року в сумі 94388 грн.
При цьому суд обгрунтовано вважав безпідставним висновок відповідача щодо нікчемності договору між ТзОВ «АМТ-Труби» та ПП «Будгаранткомфорт» від 4 серпня 2010 року, бо обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Відповідачем не надано жодного доказу, що свідчив би про відсутність реального характеру господарських операцій між ТзОВ «АМТ-Труби» та ПП «Будгаранткомфорт», а позивачем доведено, що придбану продукцію у ПП «Будгаранткомфорт» позивачем використано при виготовленні труб, які в подальшому поставлені ТзОВ «Соніс».
Виходячи з наведеного вище суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області - залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2011 року по справі № 2а/0370/856/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
Н.В. Ільчишин