ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 жовтня 2014 року 08:50 № 814/734/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Катющенка В.П. та Шрамко Ю.Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення матеріальної шкоди,-
Позивач 18.02.2013 р. звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання неправомірною бездіяльності щодо приведення постанови КМ України № 529 від 18.04.1996 року у відповідність до статті 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» та до розміру мінімальної заробітної плати, станом на 01.11.2012 р. Позивач також просив стягнути з відповідача 3538,75 грн.
Надалі позивач змінив позовні вимоги згідно із заявою, яка прийнята судом, та просив визнати неправомірною бездіяльність КМ України щодо приведення розміру компенсації реабілітованим особам у відповідність зі ст. 5 Закону України «Про реабілітацію політичних репресій в Україні» у 2012 році.
Позивач також просить стягнути з КМ України 30538,75 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що у 1986 - 1988 роках до нього застосовувалися примусові заходи медичного характеру з політичних мотивів. Процес реабілітації тривав майже 21 рік. Лише у 2012 році йому було видано довідку про реабілітацію.
11.05.2012 р. позивач подав до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Миколаївської міської ради довідку про реабілітацію та заяву про видачу йому посвідчення реабілітованого та виплату компенсації як реабілітованій особі. Комісія на підставі довідки надала позивачу статус реабілітованої особи та призначила грошову компенсацію 09.11.2012 р. по 7,50 грн. за кожен місяць примусового лікування, хоча, як зазначає позивач, мінімальна заробітна плата на вказану дату становила 1118 грн.
Розмір компенсації визначався комісією відповідно до постанови КМ України № 429 від 18.04.1996 р., якою передбачалось встановлювати розмір компенсації виходячи з мінімальної плати, встановленої постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 р. № 49.
Після 20.02.1996 року, як зазначає позивач, розмір мінімальної заробітної плати змінювався, проте КМ України не приводив свої нормативно-правові акти у відповідність до нових розмірів заробітної плати, що є неправомірною бездіяльністю КМ України.
У той же час, позивач зазначає, що на день прийняття постанови КМ України № 429 від 18.04.1996 р. вона відповідала вимогам Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», тож вона, як зазначає позивач, не може бути скасована судом.
Тепер, як вказує позивач, зазначена постанова КМ України не відповідає вимогам вищезгаданого Закону, оскільки ст. 5 цього Закону передбачена компенсація в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі або перебування на примусовому лікуванні, встановленої на день визначення розміру компенсації.
Відповідно ж до вказаної постави за кожен місяць позбавлення волі компенсація становить 7,50 грн., що не є мінімальною заробітною платою на день призначення компенсації.
З вини відповідача, яка полягає в тому, що він не приводив свій нормативно-правовий акт, на підставі якого визначався розмір компенсації реабілітованим особам, у відповідність до нових мінімальних заробітних плат, позивач втратив, як він зазначає, кошти.
Таким чином, позивач по суті ставить питання щодо невідповідності на даний час постанови КМ України № 429 від 18.04.1996 р. положенням статті 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», у зв'язку з чим просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та стягнути кошти.
Позивач просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідач, в особі ГУ юстиції у Миколаївській області надало заперечення проти позову від 01.03.2013 р., згідно яких позов не визнав, зазначаючи по суті, що не допустив протиправної бездіяльності та, крім того, у нього взагалі відсутні функції щодо виплати компенсацій.
Ухвалою від 03.09.2014 р. справу прийнято до провадження судді Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А. та справу призначено до розгляду на 09.10.2014 р.
В судове засідання 09.10.2014 р. позивач не з'явився. У той же час, в матеріалах справи наявна його заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений по розгляд справи, в судове засідання не з'явився, доказів поважності причин неприбуття не надав.
Враховуючи наведене у сукупності та керуючись ч. 6 ст. 128 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
09 листопада 2012 року Комісією з питань поновлення прав реабілітованих Миколаївської міської ради прийнято рішення № 1 відносно заяви позивача від 11.05.2012 р. щодо розгляду питання про надання йому статусу реабілітованого, видачі посвідчення реабілітованого та виплати компенсації як реабілітованій особі.
До вказаної заяви була додана довідка Прокуратури Дніпропетровської області від 17.02.2012 р. № 09/1-4907 щодо реабілітації позивача.
Зазначено, що згідно із цією довідкою та відповідно до ст. 1 та ст. 7 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» заявник набуває статус реабілітованого.
Щодо виплати компенсації зазначено, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій» заявник має право на грошову компенсацію.
Порядок виплати даної компенсації, як зазначено у рішенні, регулюється положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Зазначено також у рішенні, що п. 9 р. ІІІ постанови КМ України від 18.02.1993 р. № 112 «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам та до положення про комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих» громадянам, виплачується грошова компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місць позбавлення волі. Сума до виплати обчислюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент прийняття цієї постанови.
Крім того, як зазначено у вищевказаному рішенні, постановою КМ України від 18.04.1996 р. № 429 затверджений порядок розрахунків з реабілітованими громадянами.
Пунктом 1 даної постанови, як зазначає комісія, встановлюється, що з 1 березня 1996 року розміри грошової компенсації та відшкодування вартості конфіскованого майна реабілітованим громадянам визначається із суми, що становить 50% мінімальної заробітної плати, встановленої постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 р. № 49, а саме: 1 мільйон 5000 тисяч карбованців (15 грн.).
Зазначено, що загалом заявник перебував на примусовому лікуванні 27 місяців 15 днів.
Згідно з п. 4 рішенням призначено заявнику компенсацію в сумі 206,25 грн.
В контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до положень статті 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (у редакції Закону України від 19.11.92 р. N 2803-XII) встановлено для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані відповідно до статті 1 цього Закону, грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей - протягом наступних п'яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Виплата компенсації спадкоємцям не проводиться, крім випадків, коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим.
Порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України забезпечує, крім іншого, проведення фінансової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту; виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України (ст. 116 Конституції України).
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (стаття 117 Конституції України).
Кабінетом Міністрів України 18 квітня 1996 р. прийнято постанову № 429 «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами», на положення якої посилається позивач в обґрунтування позову та якою установлено, що з 1 березня 1996 р. розміри грошової компенсації та відшкодування вартості конфіскованого майна реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, передбачених Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", визначаються виходячи із суми, що становить 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1996 р. N 49.
Виплата залишку грошової компенсації за 1995 рік за час позбавлення волі реабілітованого, що належить до виплати протягом п'яти років, провадиться з підвищенням за коефіцієнтом, обчисленим шляхом ділення суми, що становить 50 відсотків зазначеної мінімальної заробітної плати, на розмір мінімальної заробітної плати, з якого нараховувалася грошова компенсація.
Між тим, відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києві від 06.02.2013 р. у справі № 2а-17096/12/2670 за позовом ОСОБА_1 до КМ України про визнання незаконною та нечинною постанови КМ України № 429 від 18.04.1996 р., яка залишена без змін судами, у задоволенні позову відмовлено.
ВАС України в ухвалі від 19.09.2013 р. зазначено, що зазначеною вище постановою передбачено прив'язку у визначенні розміру грошової компенсації саме до постанови ВР України від 20.06.1996 р. № 49, якою встановлено розмір заробітної плати. Постановою КМУ визначено розмір компенсації на конкретний момент - з огляду на існуючий розмір мінімальної заробітної плати.
Як зазначено ВАС України, суди дійшли вірних висновків про прийняття відповідачем оскарженої постанови з дотриманням вимог діючого законодавства, в межах визначених повноважень.
Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Ленінського районного суду м. Миколаєва із адміністративним позовом до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Миколаївської міської ради, в якому просив визнати частину 4 вищезгаданого Рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Миколаївської міської ради № 1 від 09.11.2012 незаконною та нечинною та зобов'язати відповідача призначити йому компенсацію, як реабілітованій особі, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату призначення компенсації, за кожен місяць позбавлення волі чи перебування на примусовому лікуванні.
В судовому засіданні позивач попросив залишити без розгляду другу позовну вимогу (п. 2 позовної заяви), а саме про зобов'язання відповідача призначити йому компенсацію, як реабілітованій особі, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату призначення компенсації, за кожен місяць позбавлення волі чи перебування на примусовому лікуванні. Ухвалою суду від 20.03.2013 позовну вимогу про зобов'язання відповідача призначити позивачу компенсацію, як реабілітованій особі, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату призначення компенсації, за кожен місяць позбавлення волі чи перебування на примусовому лікуванні залишено без розгляду.
Вказаний позов був мотивований тим, що 09.11.2012 Комісією прийнято зазначене рішення, яким відповідач надав йому статус реабілітованої особи та призначив грошову компенсацію по 7 грн. 50 коп. за кожний місяць примусового лікування, всього - 206 грн. 25 коп. Оскільки призначена йому компенсація менша однієї мінімальної місячної заробітної плати позивач вважав рішення відповідача незаконним, а тому змушений звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням зазначеного суду від 22 квітня 2013 року у справі № 2а-489-137/2013, яке залишено без змін згідно з ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014., позов задоволено.
Визнано п. 4 Рішення № 1 Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Миколаївської міської ради від 09 листопада 2012 року незаконним та нечинним.
Згідно відмітки на копії судового рішення, воно набрало законної сили 23.04.2014 р. Відомості щодо оскарження цих судових рішень у касаційній інстанції відсутні, у т.ч. за даними ЄДРСР в режимі повного доступу.
Із змісту вказаних судових рішень вбачається, що представник відповідача посилався на те, що розрахунок компенсації проводився відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.1996 за № 429 «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами» за змістом якого розміри грошової компенсації визначаються виходячи із суми, що становить 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року № 49.
Представник відповідача також звернув увагу суду на те, що вказана вище постанова КМУ є нормативно-правовим актом, який був прийнятий останнім серед інших з питань компенсації реабілітованим особам, і тому на думку представника має пріоритет.
Суди також зазначили, що за змістом ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вище юридичну силу.
Судами у зв'язку з цим відхилено доводи відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 18.04.96 р. N 429, яка звужує розмір сум, які підлягають виплаті реабілітованим громадянам і суперечить змісту статті 5 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" з огляду на те, що в даному випадку застосування норми, яка прийнята останньою за часом є неможливим, оскільки такий метод може застосовуватись при тлумаченні норм права, що мають рівну юридичну силу, в іншому випадку застосовується норма, що має вищу юридичну силу.
Суди виходили з того, що у разі якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини, чим і керувався суд при розгляді зазначеної справи.
Окрім того, у червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва з адміністративним позовом до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Миколаївської міської ради про визнання незаконним рішення відповідача № 1 від 15.05.2013р., яким йому призначено додаткову компенсацію як реабілітованій особі за період перебування в слідчому ізоляторі з 23.12.1985р. по 01.04.1986р. в сумі 24,50 грн. Позов обґрунтовував тим, що оскаржуваним рішенням порушено його право на отримання компенсації за період перебування під арештом в розмірі, встановленому ст.5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», відповідно до якої при розрахунку розміру компенсації має використовуватись мінімальна заробітна плата, встановлена під час розгляду комісією з питань поновлення прав реабілітованих заяви реабілітованої особи. На час прийняття відповідачем рішення №1 від 15.05.2013р. мінімальна заробітна плата становила 1147 грн., а тому за кожний місяць перебування під арештом компенсація мала становити по 1147 грн., а не по 7,50 грн.
Згідно з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 р. у справі № 2а/489/310/2013 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення №1 Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Миколаївської міської ради від 15 травня 2013 року.
Зобов'язано Комісію з питань поновлення прав реабілітованих Миколаївської міської ради розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 додаткової компенсації як реабілітованій особі за період перебування в слідчому ізоляторі з 23.12.1985р. по 01.04.1986р. в розмірі, встановленому ст. 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Задовольняючи позов суд виходив з того, що оскаржуваним рішенням порушено право позивача на отримання компенсації за період перебування під арештом в розмірі, встановленому ст. 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», відповідно до якої при розрахунку розміру компенсації має використовуватись мінімальна заробітна плата, встановлена на час розгляду комісією з питань поновлення прав реабілітованих заяви реабілітованої особи.
З наведених вище судових рішень вбачається, що позивачу забезпечено захист його прав на отримання компенсації саме у відповідності до вимог ст. 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Як вбачається з цих судових рішень, суди не брали до уваги положення постанови КМ України від 18.04.96 р. № 429 щодо розмірів компенсації, як такі, що встановлюють інші умови та правила відносно розмірів компенсації, ніж передбачено Законом.
Слід зазначити, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).
Частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 1 статті 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
В даному випадку суд приходить до висновку, що чинні положення постанови КМ України від 18.04.96 р. № 429 жодним чином не порушують та не обмежують прав та інтересів позивача на отримання компенсацій у розмірах, визначених ст. 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», оскільки, як вбачається з вищенаведеного, незалежно від змісту цієї постанови КМ України при вирішенні питань про розміри компенсації на даний час застосовуються безпосередньо норми Закону, а не вказаної постанови. Слід додати, що в матеріалах справи відсутні будь-які звернення позивача до відповідача щодо вчинення дій, не вчинення яких оскаржується позивачем.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у т.ч. в частині вимог про стягнення з відповідача коштів, які є похідними від першої вимоги позивача.
Керуючись вимогами статей 69 - 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Адміністративний позов залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Кармазін
Судді: В.П. Катющенко
Ю.Т. Шрамко