ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/16845/14 08.10.14
За позовомВійськової частини НОМЕР_1
ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "Градострой"
провизнання недійсним акту
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Мельник А.Р. - представник за довіреністю,
від відповідача:Стаднік О.А.- представник за довіреністю, -
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой" (надалі - ТОВ "Градострой") про визнання недійсним акту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Акт №1/307 від 01.10.2007 р., підписаний між сторонами без наміру створення реальних правових наслідків, які ним обумовлювались (зокрема, в частині реальної, фактичної передачі квартир), а тому позивач вказує на наявність підстав для визнання його недійсним згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.08.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 24.09.2014 р.
24.09.2014 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2014 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача, невиконанням ним вимог ухвали суду від 14.08.2014 р. та необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи відкладено до 08.10.2014р.
07.10.2014 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано письмові пояснення по справі.
Представник позивача в судове засідання 08.10.2014 р. з'явився, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 08.10.2014 р. з'явився, подав відзив на позовну заяву згідно змісту якого проти позовних вимог заперечує та просить залишити їх без задоволення. Крім того, представник відповідача у своєму відзиві вказує на пропуск позивачем строку позовної давності.
В судовому засіданні 08.10.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -
21.12.2005 р. між ТОВ "Градострой" (сторона-1) та Військовою частиною НОМЕР_1 (сторона-2) укладено Договір про пайову участь у будівництві №6/1/28 (надалі - "Договір").
Відповідно до п. 1.1 Договору сторона-1 у відповідності до цього договору приймає сторону-2 у пайове будівництво житлового будинку по вул. Здолбунівськиій, 13 в Дарницькому районі м. Києва (надалі іменується "будинок") шляхом фінансування стороною-2 цього будівництва на загальну суму 5 997 298,32 грн. в т.ч. ПДВ (20%) 999 549,72 грн. для забезпечення житловим співробітників сторони-2.
Сторона-1 передає стороні-2 в рахунок пайової участі 21 квартиру загальною площею 1 298,96 кв.м. (п. 1.2 Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що загальна вартість квартир по договору складає 5 997 298,32 грн. в тому числі ПДВ (20%) 999 549,72 грн. при вартості одного метра квадратного загальної площі квартир 4 617,00 грн.
Остаточна ціна одного метра квадратного загальної площі кварти розраховується після введення житлового будинку в експлуатацію шляхом врахування індексу інфляції, але не повинна перевищувати ціну, передбачену "Порядком використання коштів державного бюджету на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи та органів і підрозділів цивільного захисту", затвердженого постановою КМ України від 26.05.2005 р. №385.
Індекс інфляції для розрахунків за даним договором визначається сторонами у відповідності до даних, що публікуються Держкомстатом про рівень цін.
Відповідно до п. 2.2 Договору сторона-2 здійснює фінансування в частині вартості 1 (одного) квадратного метра загальної площі квартир, шляхом перерахування суми, вказаної у п. 2.1, на поточний рахунок сторони-1 протягом 5 (п'яти) робочих днів після підписання сторонами цього договору.
Згідно п. 2.4 Договору після введення будинку в експлуатацію на підставі даних технічних паспортів, виданих БТІ м. Києва, визначається фактична загальна площа квартир.
У випадку, якщо фактична загальна площа квартир по вул. Здолбунівській, 13, виявиться:
- більшою ніж зазначена загальна площа у п. 1.2 сторона-2 здійснює доплату у розмірі між сплаченою сумою та вартістю переданих квартир протягом 5 робочих днів після отримання акта приймання-передачі квартир, підписаного уповноваженими особами сторін;
- меншою ніж площа, яку зазначено у п. 1.2 сторона-1 здійснює повернення коштів у розмірі різниці між отриманою сумою та вартістю переданих квартир протягом 5 робочих днів після отримання акта приймання-передачі квартир, підписаного уповноваженими особами сторін.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що після виконання сторонами п. 2.4 цього договору сторона-1 протягом 15 (п'ятнадцяти) днів передає зазначені квартири за тристороннім актом приймання-передачі Дарницькій районній у місті Києві державній адміністрації для подальшого оформлення ордерів співробітникам сторони-2.
Відповідно до п. 3.2 Договору сторона-2 здійснює реєстрацію акта прийому-передачі в Головному управлінні житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.
Договір діє з дати підписання уповноваженими особами до 30 вересня 2007 року. У разі невиконання зобов'язань в установлений сторонами термін, цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що не звільняє сторони від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань та відшкодування збитків (п. 11.1 Договору).
На виконання умов Договору №6/1/28 від 21.12.2005 р. позивачем на рахунок відповідача було сплачено грошові кошти у розмірі 5 997 298,32 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №4837 від 21.12.2005 р.
28.09.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду №1 та Додаткову угоду №2 до Договору згідно змісту яких сторони визначили перелік квартир, що передаються в рахунок пайової участі (з закріпленням номерів квартир, поверхів, на яких вони розташовані, кількості кімнат, жилої та загальної площі кожної квартири, вартості одного квадратного метра тощо), змінено термін дії Договору, а саме до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором та доповнено терміном введення житлового будинку в експлуатацію - 30 квітня 2009 року.
01.10.2007 р. сторонами підписано акт №1/307 згідно якого, відповідач передав, а позивач прийняв 21 квартиру загальною площею 1 298,18 кв.м., згідно з Договором та Додаткової угоди №1 від 28.09.2007 р. до Договору.
Крім того, сторонами 30.04.2009 р., 29.06.2010 р., 29.06.2011р., 25.06.2012 р. та 31.03.2013 р. було підписано Додаткові угоди №3, №4, №5, №7 та №8 згідно із якими переносився термін вводу будинку в експлуатацію.
Позивач обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним Акту №1/307 від 01.10.2007 р. вказує на те, що вказаний Акт підписано не з метою фактичної передачі квартир за Договором, а з метою підтвердження виконання позивачем у повному обсязі зобов'язання по Договору за рахунок цільових бюджетних коштів в частині оплати визначених Договором 21 (двадцяти однієї) квартири загальною площею 1 298,96 кв.м. (акт підписано без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства. Якщо у зобов'язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно пiдлягає виконанню у цей строк (термiн).
Предметом позову є визнання недійсними Акту №1/307 від 01.10.2007 р., складеного позивачем та відповідачем.
Вказаний Акт було складено позивачем та відповідачем на виконання умов Договору про пайову участь у будівництві №6/1/28 від 21.12.2005 р., укладеного між позивачем та відповідачем, згідно з яким, відповідач передав, а позивач прийняв 21-ну квартиру загальною площею 1 298,18 кв.м., згідно з Договором та Додаткової угоди №1 від 28.09.2007 р. до Договору.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, "визнання правочину недійсним".
Правочином, згідно ст. 202 Цивільного кодексу України, є "дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків".
Виходячи з вищенаведеного, правочин - це юридичний факт, який є правовою підставою для виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, й саме відносно правочину може бути обраний такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання його недійсним.
Слід зазначити, що Акти не є "правочинами" й не містять ознак "правочину" в розумінні Цивільного кодексу України, оскільки вони самі по собі не є правовою підставою для виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише підтверджують факт виконання зобов'язань за Договором про пайову участь у будівництві №6/1/28, згідно п. 1.2 вказаного Договору.
Акти, це документами, які фіксують факт здійснення певної господарської операції, й у відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" якою передбачено, що "підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій", є первинними документами, на підставі яких відповідні господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку суб'єктів господарської діяльності - позивача та відповідача.
А отже, Акти, які не є правочинами в розумінні Цивільного кодексу України, не можуть бути визнані судом недійсними за правилами недійсності правочинів, встановленими чинним законодавством України.
Даної позиції дотримується й Верховний суд України, який у своєму Листі від 24.11.2008 р., в якому міститься "Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зазначив, в цілях подолання труднощів, що виникають у судовій практиці у розрізненні поняття "правочин" від суміжних понять, зокрема, наступне:
"Відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек)".
З огляду на викладене судом встановлено, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту цивільних прав та інтересів у вигляді визнання недійсними Акту як правочину, оскільки Акт, недійсність якого є предметом позову, не є правочином в розумінні Цивільного кодексу України, й не може бути визнаний судом недійсним за правилами недійсності правочинів, встановленими чинним законодавством України, тобто вказаний Акт прийому-передачі не є обовязковим для сторін, оскільки не створює для останніх правових наслідків.
За наведених обставин справи, суд не вбачає підстав для задоволення позову, відхиляє доводи позивача у справі, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.10.2014 р.
Суддя Ю.О. Підченко