ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/9502/14 23.09.14
За первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельна компанія "Управдом"
про стягнення заборгованості
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельна компанія "Управдом"
до Публічного акціонерного товариства "Київгаз"
про визнання договору частково недійсним
Суддя Полякова К.В.
Представники:
від позивача за первісним позовом : Лебедєв Ю.В. (дов.№Д-17/14 від 18.03.2014)
від відповідача за зустрічним позовом: не з'явився,
Публічне акціонерне товариство "Київгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельна компанія "Управдом" про стягнення заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 порушено провадження у справі №910/9502/14 та призначено справу до розгляду на 12.06.2014 року.
У судовому засіданні 12.06.2014 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 01.07.2014 року.
27.06.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
До початку судового засідання 01.07.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.
За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 01.07.2014 суд відклав розгляд справи на 17.07.2014 року.
17.07.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 справу №910/9502/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Шкурдовій Л.М.
Відповідною ухвалою суду від 17.07.2014 вищезазначена справа прийнята та призначена суддею Шкурдовою Л.М. до розгляду на 14.08.2014 року.
Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014, у зв'язку із поверненням судді Полякової К.В. із відпустки, справу №910/9502/14 передано їй для розгляду.
Ухвалою суду від 04.08.2014 справа №910/9502/14 прийнята та призначена суддею Поляковою К.В. до розгляду на 14.08.2014 року.
13.08.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із чим представник відповідача у судове засідання 14.08.2014 не з'явився.
За наслідками судового засідання 14.08.2014 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 23.09.2014 року.
23.09.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем подано зустрічну позовну заяву до ПАТ «Київгаз» про визнання частково договору недійсним.
Відповідною ухвалою від 213.09.2014 вказану зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду та призначено до розгляду на 23.09.2014 року.
У судовому засіданні 23.09.2014 представник позивача за первісною позовною заявою надав пояснення по суті первісного позову, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові та додаткових письмових поясненнях, просив позовні вимоги задовольнити із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог. Проти зустрічного позову заперечував з підстав не обґрунтованості.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) до судового засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-
26.09.2012 між Публічним акціонерним товариством "Київгаз" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельна компанія «Управдом» (замовник) укладений Договір №221004 (далі - Договір), за умовами якого постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб споживача, а споживач - оплачує вартість газу і надання послуг у розмір і строках, порядку та на умовах передбачених Договором (п.1.1).
Послуги з постачання газу підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначеними в додатку №1 до Догоовру (п. 2.6).
Відповідно до п. 2.8 Договору, споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою споживача, або надати мотивовану письмову відмову від підписання акта приймання-передачі газу.
Пунктом 2.9 Договору визначено, що акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.
Згідно п. 4.1 Договору, розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюється за цінами, що встановлюються національною комісією, яка здійснює регулювання у сфері енергетики.
Ціна на природний газ становить 3 509 ,0000 грн., крім того ПДВ - 4 210,8000 грн. за 1000 м.куб. (п. 4.2).
До ціни на газ додаються:
- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ в розмірі 2 %, який становить 70,18000 грн., разом з ПДВ - 84,2160 грн. за 1000 м.куб.;
- тариф на транспортування газу магістральними трубопроводами, який становить 235,40 грн., разом з ПДВ - 282,48 грн. за 1000 м.куб.;
- тариф на транспортування газу розподільними трубопроводами, який становить 70,20 грн., всього з ПДВ - 84,24 грн. за 1000 м.куб.;
- тариф на постачання газу за регульованим тарифом газу, який становить 21,40 грн., всього з ПДВ - 25,68 грн. за 1000 м.куб.;
Загальна ціна за 1000 м. куб. за цим Договором становить 3 906,1800 грн., разом з ПДВ - 4 687,4160 грн.
Оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем в такому порядку:
- авансовий платіж споживач здійснює до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки газу у розмірі 100 % вартсоіт послуг з постачання, передбачених договором на місяць поставки газу;
- остаточний розрахунок здійснюється протягом п'яти календарних днів наступного місяця після надання послуг, виходячи з вартості фактично отриманих, але не сплачених постачальнику за звітний місяць ( п. 4.6).
Умовами Договору покладено на споживача обов'язок самостійно розраховувати суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.
Пунктом 4.6 Договору, передбачено, що оплата послуг здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника.
Відповідно до п. 10.1 Договору, він діє в частині постачання газу з 01.09.2012 до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання замовником своїх зобов'язань.
У подальшому між сторонами 12.04.2013 укладено договір про реструктуризацію заборгованості № 415, яким позивач та відповідач оформили домовленість про погашення заборгованості за період з грудня 2012 по лютий 2013 року.
Спір виник, внаслідок неналежного виконання умов Договору відповідачем в частині оплати за поставлений газ, у зв'язку з чим позивач заявив до стягнення основний борг 267 595,36 грн., пеня 22 114,10 грн., 3 % річних - 6 574,00 грн., штраф - 20 044,62 грн.
Відповідач у свою чергу не погоджуючись із розміром нарахованих штрафних санкцій, просить задовольнити їх частково, а саме у частині 18 519,06 пені. Інші штрафні санкції на думку відповідача за первісною позовною заявою задоволенню не підлягають, оскільки вони не можуть бути передбачені типовим договором, з огляду на що просить визнати договір частково недійсним у межах зустрічного позову.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісною позовною заявою підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено договір на постачання природного газу.
Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Надалі, позивачем за первісним позовом надано до суду заяву про зменшення позовних вимог, у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 267 595,36 грн.
Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі (п. 4.4. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
З огляду на вищевикладене, враховуючи заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд вважає за можливе припинити провадження у справі у частині стягнення основного боргу у розмірі 267 595,36 грн.
Відповідно до п. 6.2.2 Договору, у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору споживач сплачує на користь постачальника крім суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцяти днів - додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості.
Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За перерахунком суду розмір пені підлягає задоволенню у розмірі 21 190,39 грн.
Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, так умовами договору передбачено штраф за прострочення понад 30 днів, який за перерахунок суду, визнається обґрунтованим та документально доведеним у розмірі 20 044,62 грн.
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.
Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 28 671,87 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 7 686,38 грн. такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Під час розгляду зустрічної позовної заяви, надавши оцінку поданим сторонами доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача за зустрічною позовною заявою.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Таким чином, при визначенні питання недійсності правочину має застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його укладання.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Статтями 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк договору.
З урахуванням викладеного, істотними умовам договору є вид відповідальності.
Доказів того, що при укладенні оспорюваного договору позивач за зустрічною позовною вимогою вимагав виключити з договору умови щодо відповідальності замовника, ТОВ «ЖБК «Управдом», всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано.
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести в суді ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Всупереч вимогам, встановленим ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивач за зустрічним позовом, звертаючись з позовом, не довів наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
З урахуванням викладених вище обставин, зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним Договір №221004 є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
З огляду на відмову у позові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача за зустрічною позовною заявою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Провадження у справі за первісним позовом Публічне акціонерне товариство "Київгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельна компанія "Управдом" про стягнення заборгованості припинити у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 267 595,36 грн.
Первісний позов Публічне акціонерне товариство "Київгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельна компанія "Управдом" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельна компанія "Управдом (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 9; ідентифікаційний код 38139151) на користь Публічне акціонерне товариство «Київгаз» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 4-б; ідентифікаційний код 03346331) 21 190 (двадцять одну тисячу сто дев'яносто) гривень 39 копійок пені, 20 044 (двадцять тисяч сорок чотири) гривні 62 копійок штрафу, 28 671 (двадцять вісім шістсот сімдесят одну) гривню 87 копійок інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 7 686 (сім тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 38 копійок та 7 703 (сім тисяч сімсот три) гривні 00 копійок судового збору.
У задоволенні зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельна компанія "Управдом" до Публічне акціонерне товариство "Київгаз" про визнання договору частково недійсним - відмовити повністю.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 23.09.2014 року.
Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст складено
та підписано 01.10.2014 року
Суддя К.В. Полякова