04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"03" вересня 2014 р. Справа№ 1/21
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 03.09.2014 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року (повне рішення складено та підписано 05.05.2014 року)
у справі №1/21 (суддя Мельник В.І.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій»
до державного підприємства «Укржитлосервіс»
про стягнення 217 663,50 грн.,-
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року у справі №1/21 позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства «Укржитлосервіс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» 191 386,25 грн., держмито в розмірі 1 806,61 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 202,96 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» та стягнути з державного підприємства «Укржитлосервіс» заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 195 864,00 грн.
В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та без належних доказів та мало місце порушення норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою від 12.06.2014 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №1/21 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Державним підприємством «Укржитлосервіс» на підставі ст.96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Центр інфотехнологій» на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року у справі №1/21 відмовити, рішення суду залишити без змін.
Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні, в якому заперечив проти доводів, що викладені позивачем в апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Центр інфотехнологій» - без задоволення.
Представники позивача брали участь в судових засіданнях, в яких надали свої пояснення щодо суті спору, підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року у справі №1/21 та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» та стягнути з державного підприємства «Укржитлосервіс» заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 195 864,00 грн.
Представник відповідача приймав участь в судовому засіданні та заперечив проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ТОВ «Центр інфотехнологій» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року у справі №1/21 - без змін.
Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.1998 року між закритим акціонерним товариством «Енергогенеруюча компанія «Укр-Кан Пауер» (енергопостачальна організація), перейменоване на закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» та виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним управлінням Кабінету Міністрів України, яке було реорганізовано в державне підприємство «Укржитлосервіс» (покупець) укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №460106 (далі - договір, а.с. 13-18 т. 1).
За умовами п. 1.1, п. 1.2 договору позивач зобов'язався виробляти, систематично поставляти та передавати у власність відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води, а відповідач зобов'язався приймати та своєчасно здійснювати оплату за поставлену теплову енергію у вигляді гарячої води.
Пунктом 6.5 вищезазначеного договору передбачено, що відповідач самостійно розраховується за прийняту теплову енергію згідно з отриманим платіжним дорученням не пізніше 28 числа поточного місяця.
01.01.2000 року угодою №1 були внесені зміни до договору в частині пролонгації договору, вказана угода схвалена ДП «Укржитлосервіс» 17.10.2003 року (а.с. 20 т. 1).
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у листопаді 2009 року позивач поставив відповідачу 1817,41000 Гкал теплової енергії у вигляді гарячої води на загальну суму 217 663,50 грн.
Відповідач належним чином свої договірні зобов'язання зі сплати за поставлену теплову енергію не виконав, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 217 663,50 грн.
У грудні 2009 року ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства «Укржитлосервіс» про стягнення 217 663,50 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №460106 від 01.01.1998 року.
В подальшому закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» було перейменовано на закрите акціонерне товариство «Екостандарт», яке в свою чергу, перейменоване на публічне акціонерне товариство «Екостандарт», про що вбачається зі статуту ПАТ «Екостандарт», який затверджений рішенням загальних зборів акціонерів ЗАТ «Екостандарт», оформлений протоколом №2/2011 від 18.04.2011 року.
03.07.2012 року згідно протоколу загальних зборів акціонерів ПАТ «Екостандарт» №3/2012 прийнято рішення про припинення товариства, шляхом ліквідації та в результаті чого були укладені договори факторингу №28/09/12 від 28.09.2012 року та №04/10/12 від 04.10.2012 року згідно з якими ТОВ «Центр інфотехнологій» (фактор) набув права вимоги на борг.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення 181 386,25 грн. заборгованості є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У позовних вимогах в частині стягнення з відповідача 36 277,25 грн. ПДВ судом першої інстанції відмовлено за недоведеністю та необґрунтованістю, оскільки, на думку суду, ПДВ з суми боргу має справлятись по факту розрахунку з позивачем.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З урахуванням умов договору (п. 6.5 договору) строк виконання зобов'язання по оплаті спожитої теплової енергії по спірному періоду є таким, що настав та з боку відповідача порушений, що є підставою для стягнення вартості спожитої теплової енергії згідно судового рішення.
Заявлена у позовній заяві до стягнення сума заборгованості за поставлену теплову енергію за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №460106 від 01.01.1998 року становить 217 663,50 грн. і є вартістю спожитої теплової енергії згідно договору за листопад 2009 року з урахуванням податку на додану вартість (181 386,25 грн. + 36 277,25 грн.), що відповідно підтверджено наявними в матеріалах справи актом приймання-передачі товарної продукції за листопад 2009 року №11/2009-460106, в якому окремо визначалась вартість теплової енергії без ПДВ та вказувалась сума податку.
Як зазначалось вище, право на стягнення боргу за договором №460106 від 01.01.1998 року до позивача (TOB «Центр інфотехнологій») перейшло внаслідок ліквідації підприємства - правонаступника позивача (ПАТ «Екостандарт»), відповідно до укладених договорів факторингу (№28/09/12 від 28.09.2012 року, №04/10/12 від 04.10.2012 року). Вказана обставина сторонами не заперечується.
Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що умовами договору на постачання теплової енергії передбачено обов'язок споживача сплачувати на користь енергопостачальної організації вартість теплової енергії, а питання сплати податку на додану вартість є предметом регулювання податкового законодавства, оскільки обидві сторони договору були платниками вказаного податку згідно свідоцтв про реєстрацію платником ПДВ, про що вказано у розділі 11 договору №460106 від 01.01.1998 року.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивач відмовляється надати податкові накладні для отримання податкового кредиту, судова колегія зазначає, що питання сплати ПДВ та виписки податкових накладних не стосується умов договору, а регулюється розділом V Податкового кодексу України.
Зокрема, ч. 11 ст. 201.10 Податкового кодексу України передбачений порядок дій платника податків у випадку коли йому відмовляють у видачі податкової накладної.
Так, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Крім того, судова колегія вважає посилання відповідача на ст. 187.10 Податкового кодексу України, як на підставу отримувати останнім податковий кредит за касовим методом - безпідставними, оскільки правовідносини між первісним позивачем та відповідачем і, зокрема, спір у даній справі, виникли до вступу в дію редакції як вказаної норми, так і самого Податкового кодексу України, а тому спірні правовідносини сторін на момент їх виникнення не могли регулюватися вказаною нормою, а чинний Податковий кодекс України не передбачає дії вказаної норми у часі на минуле.
Враховуючи зазначене та у відповідності до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, господарським судам підсудні спори, що безпосередньо стосуються укладення, виконання та розірвання договорів, судова колегія, вважає, що порядок видачі податкової накладної не стосується спору щодо виконання спірного договору, а отже такий спір про видачу податкової накладної може бути предметом іншої справи у відповідному суді.
Окрім цього, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено та досліджено факт часткового погашення заборгованості до подання позову в сумі 21 799,50 грн., що підтверджується реєстром №131 від 09.11.2009 року перерахувань пільг за теплову енергію в листопаді 2009 року за рахунок субвенцій.
Отже, загальна сума заборгованості, що залишилась несплаченою по договору №460106 від 01.01.1998 року за листопад 2009 року становить 195 864,00 грн. (217 663,50 грн. - 21 799,50 грн.).
Зазначені обставини, при розгляді справи судом першої інстанції не перевірялись та не досліджувались.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» надано докази та належним чином доведено правомірність вимог апеляційної скарги про часткове скасування рішення місцевого господарського суду від 18.04.2014 року.
Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Відповідно до ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року у справі №1/21 задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року у справі №1/21 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства «Укржитлосервіс» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 літ. «А», ідентифікаційний код 32207896) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 22, код 32531966) 195 864,00 грн. заборгованості, 2 176,64 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позовних вимог в частині стягнення 21 799,50 грн. боргу - відмовити.
3. Стягнути з державного підприємства «Укржитлосервіс» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 літ. «А», ідентифікаційний код 32207896) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 22, код 32531966) 913,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи №1/21 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.І. Лобань
Р.В. Федорчук