Справа №461/4322/13-ц
15 жовтня 2014 року м.Львів
Галицький районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді Романюка В.Ф.,
при секретарі Куц Н.З.,
з участю позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Балюєва С.В.
третьої особи - ОСОБА_4
представника третьої особи - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання частково недійсним протоколу узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів та зобов'язання Львівської міської ради (її уповноважений орган) вирішити земельний спір відповідно до закону, -
позивач звернулась до суду з позовом, уточнивши який просить визнати недійсним та скасувати протокол №18 (рішення) Узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 25 січня 2012 року в частині рекомендацій щодо погодження межі між земельними ділянками будинків АДРЕСА_1 та привести її у відповідність до плану земельної ділянки, виготовленого ЛМБТІ станом на 16.06.1999 року, шляхом зобов'язання Львівської міської ради (її уповноваженого органу) встановивши цю межу перпендикулярно від АДРЕСА_1 без викривлення в бік земельної ділянки будинку НОМЕР_1, на підставі даних первинної земельно-кадастрової документації станом на 1953 рік та з урахуванням інтересів обох суміжних землекористувачів, врахувавши можливість безперешкодного проїзду автомобілям екстрених служб до кожного будинковолодіння.
В обґрунтування заявленого позову покликаються на те, що вона є власником, а ОСОБА_6 - мешканцем квартири НОМЕР_2 у одноповерховому двохквартирному житловому будинку АДРЕСА_1. Будинок знятий з балансу Львівської міської ради. На підставі рішення виконкому Львівської міської ради №1157 від 20.08.1953 року, за будинком закріплена земельна ділянка площею 522 кв.м.
ОСОБА_4 є власником будинку АДРЕСА_2 який станом на 1953 року не мав присвоєного номеру, так як був тимчасовою спорудою. Між будинками ОСОБА_4 встановив металеву огорожу, яка межує таким чином, що до її будинку знаходиться на відстані 2 кв.м., і 1,1 кв.м., а від будинку ОСОБА_4 - 5 кв.м., що суттєво порушує її конституційні права на рівномірний розподіл та отримання у власність земельної ділянки, оскільки згідно геодезичних даних ця земельна ділянка не розподілена і кожен з них претендує на отримання їх у власність для будівництва та обслуговування належних їм будинків. Стверджує, що відповідно до архівних даних ЛМБТІ біля будинку НОМЕР_3 значиться лише прохід шириною 1.5-2.0 м.. Всупереч такій земельно-кадастровій документації, виготовленій 1953 року, узгоджувальною комісією для вирішення земельних спорів Львівської міської ради безпідставно взято до уваги план земельної ділянки, виготовлений 1999 року, тобто після самовільного перенесення металевої огорожі, яка порушує її право на земельну ділянку. Разом з тим, рішенням комісії для вирішення земельних спорів від 25.01.2012 року ОСОБА_4 було рекомендовано перенести встановлену металеву огорожу. Надалі, останній, не виконавши рекомендацій комісії подав на її розгляд акт встановлення меж, який співвласниця будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_6 підписала будучи у стресовому стані. Пояснила, що зібрала ввесь пакет документів, необхідний для подачі у Львівську міську раду для вирішення питання надання у власність спірної земельної ділянки, проте допущені порушення перешкоджають реалізації цього права.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали, давши пояснення аналогічні доводам викладеним у позові. Просять позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов заперечив та пояснив, що дійсно позивач є власником квартири НОМЕР_2 у одноповерховому двохквартирному житловому будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_6, є співвласником та мешканцем даної квартири. Третя особа ОСОБА_4 є власником та мешканцем сусіднього будинку АДРЕСА_2 Вірним є й те, що 25.01.2011 року, за результатами розгляду на засіданні Узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів звернення ОСОБА_4 щодо погодження межі між земельними ділянками на АДРЕСА_1 вирішено рекомендувати привести межу земельної ділянки у відповідність до плану земельної ділянки, виготовленого ЛМБТІ станом на 16.06.1999 року (ділянка НОМЕР_3 квартал №178). Надалі, ухвалою Львівської міської ради №1931 від 14.11.2012 року «Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельної ділянки», ОСОБА_4 передано у власність 184 кв.м. земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Ствердив, що протокол узгоджувальної комісії не є рішенням, прийнятим суб'єктом владних повноважень. Даний протокол має рекомендаційний характер і є результатом роботи засідання комісії, тому не може бути предметом оскарження у суді. Просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю вимог.
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_4 та його представник позов заперечили та пояснили що дійсно є власником та мешканцем будинку АДРЕСА_2. Позивач мешкає у сусідньому будинку АДРЕСА_1 за яким закріплено земельну ділянку площею 552 кв.м. Ухвалою Львівської міської ради №1931 від 14.11.2012 року «Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельної ділянки», для обслуговування належного йому будинку йому передано у власність земельну ділянку площею 184 кв.м., про що 29.12.2012 року отримав відповідний державний акт. Оскільки вказану земельну ділянку набув у власність на законних підставах, відтак просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю вимог.
Третя особа ОСОБА_6 у судовому засіданні була допитана як свідок та повідомила, що проживає в АДРЕСА_1 Вказала, що була присутня на засіданні узгоджувальної комісії при вирішенні питання про погодження межі земельної ділянки за поданням ОСОБА_4, вона заперечувала проти такого узгодження, та підтримує позовні вимоги. Стверджувала, що комісія документів для ознайомлення їй не надавала, в 60-х роках вона зробила фіртку другу в загорожі. Підписувала межі ОСОБА_4 будучи в неадекватному стані, так як лікувалася в цей час 2 рази у психіатрії.
Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити за його безпідставністю, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Частиною 2 ст.152 ЗК України, передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником, а ОСОБА_6 - мешканцем одноповерхового двохквартирного житлового будинку АДРЕСА_1. На підставі рішення виконкому Львівської міської ради №1157 від 20.08.1953 року, за будинком закріплена земельна ділянка площею 522,5 кв.м.
Власником будинку АДРЕСА_2 - є ОСОБА_4
Згідно довідки №3/460, виданої 31.01.2013 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», на земельній ділянці площею 522,5 кв.м., яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 фактично розташовані житлові будинки НОМЕР_3 і НОМЕР_1.
Оскаржуваним протоколом №18 засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 25.01.2011 року, за результатами розгляду звернення ОСОБА_4 від 13.12.2011 року щодо погодження межі між земельними ділянками на АДРЕСА_1 рекомендовано привести межу земельної ділянки у відповідність до плану, виготовленого ЛМБТІ станом на 16.06.1999 року. (ділянка НОМЕР_3 квартал №178).
Надалі, ухвалою Львівської міської ради №1931 від 14.11.2012 року «Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельної ділянки», ОСОБА_4 передано у власність 184 кв.м. земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Факт набуття права власності на земельну ділянку площею 0,0184 га, розташованій на АДРЕСА_2 підтверджується державним актом від 29.12.2012 року.
Суд, перевіривши відповідність оскаржуваного протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 25.01.2011 року №18 в частині рекомендування приведення межі земельної ділянки у відповідність до плану земельної ділянки, виготовленого ЛМБТІ станом на 16.06.1999 року вимогам чинного законодавства, виходячи з встановлених судом обставин приходить до висновку, що такий не порушує прав позивача, а тому складений в межах компетенції, є правомірним, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 158, 159 Земельного кодексу України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви за участю зацікавлених сторін.
Так, протокол узгоджувальної комісії, як дорадчого органу є основним документом, який свідчить про проведення підготовчих дій та має бути винесений на сесію ради чи засідання її виконавчого органу, засідання органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, де розглядатиметься спірне питання.
За результатами розгляду спорів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, додержання громадянами правил добросусідства, проблемних питань розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності узгоджувальна комісія готує своє рішення, яке оформляється відповідно до протоколу і яке підписують голова та секретар узгоджувальної комісії. Рішення узгоджувальної комісії є підставою для прийняття ухвали міської ради. Рішення узгоджувальної комісії є обов'язковим до виконання усіма органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та підприємствами, установами, організаціями, представники яких є членами комісії та всіма суб'єктами звернення. (п.1.3.-1.5. Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів).
Тому, доводи представника відповідача та третьої особи ОСОБА_4, які зводяться до того, що протокол узгоджувальної комісії носить рекомендаційний характер та не може бути предметом розгляду у суді, не заслуговують на увагу суду.
Не приймаються й до уваги суду доводи позивача про те, що оскаржуваний протокол узгоджувальної комісії належить визнати недійсним, оскільки такий став підставою для прийняття Львівською міською радою ухвали №1931 від 14.11.2012 року «Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, і передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельної ділянки». Так, у відповідності до Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів протокол узгоджувальної комісії дійсно є підставою для прийняття ухвали міської ради. Проте, яке рішення за результатами його розгляду, позитивне чи негативне, приймає саме Львівська міська рада.
Разом з тим, суд приймає до уваги те, що Верховний Суд України 24.11.2004 року постановляючи ухвалу у справі за результатами касаційного перегляду зазначив, що суди повинні враховувати те, що відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України встановлення меж земельних ділянок віднесено до компетенції землевпорядних організацій. Суди ж розглядають спори з приводу суміжного землекористування, в тому числі позови про усунення порушень меж земельних ділянок, встановлених на місцевості землевпорядними організаціями. Якщо при встановленні меж земельних ділянок будуть виявлені розбіжності даних про розміри ділянок, переданих у користування або власність, із фактичними розмірами, то остаточний розмір такої ділянки визначається місцевою радою.
Таким чином, суд уповноважений розглядати спори між сторонами, котрі є сусідами та власниками чи користувачами вже безспірно розподілених між ними землевпорядною організацією земельних ділянок.
Не вправі й суд визначати між ними остаточний розмір земельної ділянки, оскільки це виключне повноваження місцевої ради (ст. 12 Земельного кодексу України).
Як вбачається із змісту позовних вимог, позивач стверджує, що узгоджувальна комісія для вирішення земельних спорів не задовольнила її пропозицію про рівномірний розподіл земельної ділянки в однакових частках між будинками АДРЕСА_1 та неправомірно взяла до уваги план земельної ділянки, виготовлений на замовлення ОСОБА_4 станом на 1999 рік, після того, як він самовільно переніс металеву огорожу, що не відповідає плану, виготовленому станом на 1953 рік.
Суд, дослідивши відповідність доводів позивача матеріалам справи, встановив, що дійсно земельна ділянка між даними будинками не була розподілена та, як позивач ОСОБА_1, так і третя особа ОСОБА_4 були вправі на паритетних засадах претендувати на отримання у власність цієї земельної ділянки для будівництва та обслуговування належних їм будинків.
Проте, як встановлено судом, що й ствердила сама позивач у своєму позові, необхідного переліку документів для реалізації свого права на отримання земельної ділянки у власність Львівській міській раді не подавала. Натомість, вимагає у суду встановити (відновити) їй межу земельної ділянки, яка існувала ще станом на 1953 рік під час надання земельної ділянки ОСОБА_4, за його зверненням та зібраними ним документами.
Тобто, просить суд зобов'язати саме Львівську міську раду (її уповноважений орган) вчинити ці дії на її користь та на підставі зібраних ОСОБА_4 документів для вирішення свого питання, тобто у спосіб, не передбачений чинним законодавством України.
Крім того, суд звертає увагу на те, що доводи позивача щодо встановлення ОСОБА_4 металевої огорожі, яка на її думку, порушує конституційні права, як землекористувача суміжної ділянки, не приймаються до уваги суду, оскільки не є предметом даного спору.
Допитані у судовому засіданні за клопотанням кожної із сторін свідки: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не показали суду жодних обставин, які мають значення для вирішення даної справи.
За наведених обставин справи, судом встановлено, що права позивача не порушені, оскільки узгоджувальна комісія відповідно до повноважень запропонувала свій варіант вирішення спору, який розглянутий відповідним органом - Львівською міською радою, у порядку встановленому чинним законодавством.
Суд критично оцінює й доводи позивача в тому, що при розгляді узгоджувальною комісією для вирішення земельних спорів не взято до уваги той факт, що між власниками суміжних земельних ділянок АДРЕСА_1 не досягнуто згоди щодо їх розмежування, а акт встановлення і показів меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 не підписаний як нею, так і іншими співвласниками будинку, оскільки чинним законодавством України не передбачено обов'язкове підписання вказаного акту суміжними землекористувачами.
Твердження позивача про те, що недосягнення згоди між землекористувачами щодо розподілу земельної ділянки при вирішенні спору на засіданні узгоджувальної комісії є підставою для скасування оскаржуваного протоколу є помилковим, оскільки Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів чітко визначає, що згоду у вирішенні спірного питання можуть не досягнути лише члени узгоджувальної комісії при голосуванні.
Як беззаперечно встановлено із оскаржуваного протоколу засідання узгоджувальної комісії від 25.01.2011 року, за результатами розгляду звернення ОСОБА_4 щодо погодження межі між земельними ділянками на вул. Луцького, 5 і вул. Луцького, 5-а проголосували більшістю від складу комісії, прийнявши рішення про рекомендування приведення межі земельної ділянки у відповідність до плану, виготовленого ЛМБТІ станом на 16.06.1999 року (ділянка НОМЕР_3 квартал №178).
До того ж вимоги позивача в частині зобов'язання Львівської міської ради (її уповноваженого органу) вирішити земельний спір, відновивши межу земельної ділянки між будинками АДРЕСА_1 розмістивши цю межу перпендикулярно від вул. Луцького без викривлення в бік земельної ділянки буд.НОМЕР_1, на підставі первинної земельно-кадастрової документації станом на 1953 рік, з урахуванням інтересів землекористувачів та можливості проїзду автомобілів екстрених служб, не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Так, суд погоджується, що відповідно до положень 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Проте, у відповідності до вимог ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання вирішення земельних спорів, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Аналізуючи наведене, суд не вправі зобов'язувати орган місцевого самоврядування приймати певне конкретне рішення, й на підставі земельно-кадастрової документації, яку пропонує позивач, тобто, у спосіб, що не передбачений чинним законодавством України, відтак правових підстав для задоволення позову немає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 169, 208, 209, 212-216, 218 ЦПК України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.ст. 12, 40, 93, 103, 116, 118, 121, 124, 152, 158 -159, 161 ЗК України, ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» суд ,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання частково недійсним протоколу узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів та зобов'язання Львівської міської ради (її уповноважений орган) вирішити земельний спір відповідно до закону, - відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий Романюк В.Ф.