15.10.2014 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючий), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з участю секретаря ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11кп/777/195/2013 за апеляційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області ОСОБА_7 на вирок Воловецького районного суду від 07.08.2013 року.
Цим вироком ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Гукливий Воловецького району, мешканка АДРЕСА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з середньою освітою, вдова, непрацююча, судима 01.04.2013 за ч.1 ст. 185 КК України на 200 годин громадських робіт, засуджена за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України на два роки обмеження волі.
На підставі ч.1 та ч.2 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком від 01.04.2013 та остаточно до відбуття визначено 2 роки 25 днів обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбуття покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік та з покладенням на неї обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися у кримінально - виконавчу інспекцію для реєстрації.
Запобіжним заходом щодо ОСОБА_6 залишено особисте зобов'язання.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_6 після засудження за вироком Воловецького районного суду від 01.04.2013 року до покарання у виді 200 годин громадських робіт була направлена на громадські роботи до комунального підприємства (КП) «Воловецький селищний «Водоканалсервіс»», попереджена про наслідки невиконання громадських робіт, але умисно, маючи намір ухилитися від громадських робіт, без поважних причин до КП «Воловецький селищний «Водоканалсервіс» для відбування призначеного покарання не з'явилася.
В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку через неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченої. Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді 3 місяців 25 днів арешту. Вказує, що при призначенні ОСОБА_6 покарання суд не взяв до уваги, що вона раніше ухилялась від відбування покарання, за що і притягується до кримінальної відповідальності, і не обґрунтував свого рішення про можливість її виправлення без реального відбування покарання.
Апеляційний суд заслухав доповідь судді, промову прокурора, який підтримав апеляційну скаргу частково і вважав необхідним скасувати вирок через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції; пояснення ОСОБА_6 про те, що вона визнає свою провину і додатково пояснити нічого не може, провів судові дебати, заслухав останнє слово обвинуваченої, перевірив матеріали кримінального провадження, обговорив доводи апеляційної скарги і приходить до переконання, що доводи прокурора, наведені в його промові в судовому засіданні апеляційної інстанції, є обґрунтованими і апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Юридична кваліфікація діяння ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 389 КК України, як ухилення від відбування громадських робіт особою засудженою до цього покарання, відповідає фактичним обставинам, які суд першої інстанції визнав установленими. Покарання ОСОБА_6 суд призначив у межах санкції цієї статті, але при цьому не в повній мірі врахував ним же встановлені обставини і, всупереч вимогам ч.2 ст. 374 КПК України, не мотивував у вироку своє рішення про звільнення підсудної від відбування покарання з випробуванням.
За визначенням, що викладене у частинах 1 та 2 ст. 56 КК України, громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт і відбуваються не більш ніж чотири години на день.
Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_6 03.06.2013 року була ознайомлена з вироком від 01.04.2013, отримала в кримінально-виконавчій інспекції направлення для відбування призначеного покарання, роз'яснення про умови його відбування та про наслідками ухилення від такого, однак, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, за місцем відбування покарання не з'явилася, що пояснила браком часу, коштів, заклопотаністю своїми справами та вживанням алкогольних напоїв.
Суд звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, не врахував, що ці обставини можуть свідчити про її небажання стати на шлях виправлення, даних про те, що вона втретє притягається до кримінальної відповідальності, характеризується як особа, що не займається ніякою працею, зловживає спиртними напоями, та всупереч вимогам ч.2 ст. 374 КПК України не навів у вироку переконливих доводів про доцільність такого рішення, а лише послався на відсутність обставин, які обтяжують покарання, як на обставину, що його пом'якшує.
Тому доводи прокурора щодо надмірної м'якості призначеного покарання заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Правила ст. 49 КПК України покладають на слідчого, прокурора, слідчого суддю і суд обов'язок забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні, зокрема, у випадках, якщо підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може залучити його самостійно; або якщо слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішать, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.
Згідно з приписами ст. 54 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його. Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії. Відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов'язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
У протоколі, складеному слідчим 15.07.2014, причиною відмови ОСОБА_6 від захисника зазначено бажання захищати себе самостійно (а.п.44).
З матеріалів кримінального провадження, зокрема з пояснення ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції, вбачається, що вона має середню освіту, розуміє пред'явлене їй обвинувачення, визнає свою провину в кримінальному правопорушенні, проте не в повній мірі розуміє ступінь своєї відповідальності за нього, можливу міру покарання та наслідки притягнення її до кримінальної відповідальності, не працює, а отже не має постійного джерела засобів до існування, причину своєї відмови від захисника приховує, проте не заперечує, що нею є відсутність коштів на його залучення.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що право ОСОБА_6 на захист на стадії досудового розслідування було порушено.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згідно ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні він має перевірити, чи відповідає обвинувальний акт вимогам цього Кодексу, і в разі, якщо він цим вимогам не відповідає, вправі повернути його прокуророві.
Повноваження, зазначені у ст. 314 КПК України, має тільки суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження.
Тому з огляду на положення ст. ст. 409, 411, 412 КПК України, суд апеляційної інстанції має скасувати даний вирок, проте водночас позбавлений можливості ухвалити новий вирок або закрити кримінальне провадження.
Клопотань про скасування або зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченої апеляційному суду не подано.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд
апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Воловецького районного суду від 07.08.2013 року щодо ОСОБА_6 скасувати, призначити новий розгляд кримінального провадження у Воловецькому районному суді зі стадії підготовчого провадження.
Запобіжним заходом щодо ОСОБА_6 залишити особисте зобов'язання.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді