Ухвала іменем україни 13 жовтня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
судді доповідача ОСОБА_7.,
суддів: ОСОБА_8., ОСОБА_9
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 5 червня 2014 року щодо останньої,
вироком Московського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2014 року
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Харкова, громадянку України, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судиму,
засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Вирішені питання щодо цивільного позову та судових витрат.
За обставин встановлених судом і детально наведених у вироку, ОСОБА_2 21 червня 2013 року в період часу з 20 до 22 години, знаходячись за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час спільного вживання алкогольних напоїв в ході конфлікту з колишнім співмешканцем ОСОБА_3, який, перебуваючи у сильному стані с'яніння, впав на підлогу у коридорі даної квартири та не міг чинити опір, умисно завдала останньому удари клинком кухонного ножа в область лівого і правого стегон з пошкодженням стегнової артерії та вени, що призвело до розвитку масивної кровотечі, завдавши останньому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 5 червня 2014 року вищезазначений вирок районного суду залишений без змін.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 фактично порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_2 у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої.
В обґрунтування доводів касаційної скарги захисник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно кваліфікували дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки з показань останньої вбачається, що під час спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_4 та ОСОБА_3, колишнім її співмешканцем, останній затіяв з нею сварку на ґрунті ревнощів. Коли ОСОБА_4 пішов спати, а ОСОБА_2 залишилась з ОСОБА_3 одна на кухні, то останній почав її штовхати та бити руками, чим спричинив їй тілесні ушкодження у вигляді синців на руках, плечі й обличчі. ОСОБА_2 на кухні різала ножем закуску, коли до неї підійшов ОСОБА_3, схватив її за волосся та халат і почав тягти до спальної кімнати. В коридорі він кинув ОСОБА_2 на підлогу, почав душити та намагався вступити з останньою у статеві зносини без її згоди. В цей час в руці у ОСОБА_2 знаходився кухонний ніж, яким вона почала оборонятися від ОСОБА_3 та нанесла йому два удари ножем по ногах. Крім того, захисник вказує, що ОСОБА_2 не заперечувала спричинення ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, але наполягала на перевищенні меж необхідної оборони, так як захищалася від побиття, і умислу на спричинення тілесних ушкоджень у неї не було, тому її дії слід кваліфікувати за ст. 124 КК України.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання захисником порядку та строків касаційного оскарження, відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Суд касаційної інстанції, згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України не підлягають.
Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, підтверджується наступними доказами, наведеними у вироку суду: показаннями засудженої, яка не заперечувала факту нанесення тілесних ушкоджень ножем ОСОБА_3; показаннями потерпілої ОСОБА_5; показаннями свідка ОСОБА_6; показаннями свідка ОСОБА_4, який поміж іншого вказав, що побачивши вже мертвого ОСОБА_3 лежачого в коридорі в калюжі крові, ОСОБА_2 просила їй допомогти позбавитись від трупа; висновком експерта № 1103-С13 від 23 липня 2013 року, яким встановлені локалізація, спосіб заподіяння та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень і причина смерті ОСОБА_3; висновком експерта №2342-Т/132/1103-С/13 від 22 червня 2013 року; висновком експерта № 102 МК-С131103-С/13 від 2 липня 2013 року; висновком експерта № 1016-С від 26 червня 2013 року; висновком експерта № 600-Ц2013 від 12 серпня 2013 року; висновком експерта № 602-Ц2013 від 12 серпня 2013 року; висновком експерта № 604-Ис/13 від 6 серпня 2013 року; протоком проведення слідчого експерименту та висновком експерта № 351103-С13 від 25 вересня 2013 року.
Виходячи з вищенаведених доказів, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки засуджена на протязі досудового слідства надавала аналогічні показання стосовно спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, відповідно до яких удари ножем вона завдала, коли він п'яний знаходився на підлозі в коридорі і в силу сп'яніння вже не міг здійснювати щодо неї будь-яких посягань.
Крім того, доводи захисника про намагання ОСОБА_3 зґвалтувати ОСОБА_2, як вбачається з судових рішень, спростовуються даними, які містяться в протоколі огляду трупа - на штанах ОСОБА_3 зліва та справа мали місце два ушкодження тканини, що свідчить про нанесення ударів потерпілому через штани. А наявність у ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень у вигляді садна на обличчі на синців на руках не є ушкодженнями, які характерні для спроби зґвалтування.
Призначене ОСОБА_2 покарання судом першої інстанції з урахуванням всіх обставин справи та особи засудженої, в межах санкції частини статті Особливої частини, є обґрунтованим, необхідним для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Апеляційний суд переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 в порядку ст. 404 КПК України, перевіривши ретельно всі доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_1 щодо неправильної кваліфікації дій засудженої, які аналогічні доводам його касаційної скарги, не знайшов підстав для зміни вироку районного суду, про що належними чином мотивував. Ухвала Апеляційного суду Волинської області від 5 червня 2014 року відповідає положенням ст. 419 КПК України, є законною та вмотивованою, з чим погоджується і колегія суддів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б слугували безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень, захисником у касаційній скарзі не наведено і колегією суддів не встановлено.
Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 5 червня 2014 року щодо останньої.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9