14.10.2014 р. Справа № 914/3086/14
Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.
при секретарі Іваночко В.В.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Спільного українсько-естонського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Фарм», ЛТД», м. Київ,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів,
про: стягнення 12 376 грн. 29 коп. суми основної заборгованості за договором, 2 475 грн. 25 коп. двадцяти відсотків за користування чужими коштами та стягнення судових витрат.
За участю представників:
Від позивача: Смолій І. І. - представник (довіреність в матеріалах справи);
Від відповідача: не з'явився.
Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник позивача не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.
Суть спору: розглядається справа за позовом Спільного українсько-естонського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Фарм» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 12 376 грн. 29 коп. суми основної заборгованості за договором, 2 475 грн. 25 коп. двадцяти відсотків за користування чужими коштами та стягнення судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.08.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 09.09.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених в відповідних ухвалах суду у справі.
09.09.2014 року позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог (вх. №4354/14), у якій з підстав погашення відповідачем суми основної заборгованості просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості та стягнути з відповідача на користь позивача 2 475 грн. 25 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Представник позивача в судове засідання 14.10.2014 року з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.
Спір розглядається у відповідності до поданої позивачем 09.09.2014 року заяви (вх. №4354/14) заяви про зменшення позовних вимог.
Враховуючи достатність, належність і допустимість поданих позивачем доказів, належним чином повідомлення судом відповідача про дату і час судового засідання, повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.
В ході судового розгляду встановлено:
Позивач: Спільне Українсько-Естонське підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Фарм, ЛТД» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 21642228, знаходиться за адресою: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 18-А, що підтверджується долученими до матеріалів Довідкою Головного управління регіональної статистики у м. Києві з ЄДРЮО та ФОП серії АА №782215 та Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №025151 (докази в матеріалах справи).
Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується долученим до матеріалів справи Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (докази в матеріалах справи).
14.02.2011 року між Спільним Українсько-Естонським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Фарм, ЛТД» (надалі - позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №53071 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити лікарські засоби та вироби медичного призначення (надалі - товар), асортимент, кількість та ціна якого, зазначені в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - сторін за договором, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.
Вказаний договір за своєю правовою природою, основними та не основними (другорядними) ознаками є договором поставки, який укладено відповідно до статті 712 ЦК України.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.
Доказів розірвання та/або визнання недійсним Договору поставки від 14.02.2011 року №53071 станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано.
Розділом 2 договору визначено кількість, якість та асортимент товару, розділом 3 - умови його поставки.
Так, відповідно до пункту 2.2. договору загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних із підписаних видаткових накладних на передачу товару.
Згідно пункту 3.5. договору передача товару постачальником покупцю здійснюється поставкою товару силами постачальника на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2000). Поставка товару здійснюється транспортом постачальника, який відповідає вимогам щодо зберігання та транспортування лікарських засобів та виробів медичного призначення.
Пунктом 3.7. договору визначено, що датою поставки товару є дата отримання відповідної партії товару покупцем. у місце поставки товару, вказане покупцем в замовленні на поставку відповідної партії товару.
Згідно пункту 3.8. договору доказом передачі товару покупцю є видаткова накладна на поставку окремої партії товару, що підписана уповноваженою особою покупця та містить відбиток печатки (штампу) покупця.
Пунктом 3.9. договору встановлено, що передача товару уповноваженій особі покупця здійснюється постачальником на підставі довіреності виданої покупцем на ім'я такої уповноваженої особи з посиланням на номер і дату договору.
При централізовано-кільцевих поставках товару покупцю їх відпуск постачальником може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач товару за підписом керівника і головного бухгалтера покупця, повідомить постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати товар завіряє на супровідних документах (накладній) свій підпис про одержання товару.
Пунктами 4.1. та 4.2. договору визначено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю. Ризик випадкової втрати та пошкодження товару несе її власник з моменту набуття права власності.
Розділом 5 договору визначена ціна та загальна вартість договору, розділом 6 - умови розрахунків.
Так, відповідно до пунктів 5.3. та 5.4. договору ціна кожної одиниці товару вказується у видаткових накладних на поставку кожної партії товару. Загальна сума договору складається із всіх договірних вартостей по всіх видаткових, накладних до договору.
Згідно пункту 6.1. договору оплата покупцем товару за договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченню платежу. При цьому порядок оплати товару за договором (попередня оплата чи оплата і відстрочкою платежу) обирається покупцем при поданні замовлення на поставку.
Пунктом 6.2. договору сторонами встановлено, що при здійсненні покупцем оплати товару за договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від лати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов'язковим.
Розділом 7 договору визначено умови здачі-приймання товару, розділом 10 - відповідальність сторін.
Так, у відповідності до пункту 7.1. договору партія товару вважається переданою постачальником та прийнятою покупцем за кількістю шляхом перевірки та порівняння відповідно до кількості місць, вказаної в товарно-супровідних документах на партію товару. Претензії на внутрішньотарну недостачу товару приймаються і розглядаються постачальником тільки у випадку, якщо вони заявлені покупцем не пізніше наступного дня від дати отримання товару та належного оформлення такої недостачі відповідно до положень «Инструкции о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству» П-6 від 15.06.1965 року. У випадку визнання претензії постачальник допоставляє або замінює такий товар на умовах, зазначених у пунктах 3.3, та 3.4. договору. У випадку неможливості допоставки або заміни такого товару постачальником з будь-яких причин покупець повертає такий товар постачальнику з оформленням всіх необхідних документів.
Пунктом 10.1. договору визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Згідно пункту 10.4. договору за умови прострочення покупцем строків оплати за товар за договором, він повинен сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі двадцяти відсотків від простроченої суми оплати.
Відповідно до пункту 12.6. договору всі спори, які виникають між сторонами з приводу виконання договору, підлягають передачі на розгляд та вирішення до відповідного господарського суду України.
01.01.2014 року відповідачем видано Довіреність №1, якою уповноважено представників на отримання від позивача товару за договором (належним чином завірена копія довіреності в матеріалах справи).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, Видатковими накладними від 12.03.2014 року №14075862 на суму 96 грн. 32 коп., від 24.03.2014 року №140789196 на суму 27 грн. 40 коп., від 25.04.2014 року №14123656 на суму 166 грн. 28 коп., від 25.04.2014 року №14123657 на суму 178 грн. 94 коп., від 30.04.2014 року №14129371 на суму 992 грн. 52 коп., від 30.04.2014 року №14129372 на суму 53 грн. 95 коп., від 30.04.2014 року №14129376 на суму 3 281 грн. 28 коп., від 30.04.2014 року №141259377 на суму 264 грн. 06 коп., від 30.04.2014 року №14129378 на суму 1 125 грн. 27 коп., від 30.04.2014 року №14129379 на суму 33 грн. 07 коп., від 05.05.2014 року №14131911 на суму 4 843 грн. 23 коп., від 05.05.2014 року №14131912 на суму 373 грн. 02 коп., від 07.05.2014 року №14134315 на суму 5 037 грн. 46 коп., від 07.05.2014 року №14134316 на суму 34 грн. 78 коп. передав, а покупець прийняв товар за договором на загальну суму 16 507 грн. 63 коп. (належним чином завірені копії видаткових накладних в матеріалах справи).
Відповідач своїх зобов'язань з поставки товару за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 12 376 грн. 29 коп.
09.09.2014 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог (вх. №4354/14), у якій з підстав погашення відповідачем суми основної заборгованості просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості та стягнути з відповідача на користь позивача 2 475 грн. 25 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами. Погашення суми заборгованості за договором позивач підтверджує долученими до клопотання копіями Кредитових повідомлень про вхідний переказ від 26.08.2014 року №423801099300112001000000TR на суму 600 грн. 00 коп., від 29.08.2014 року №424101013080112001000000TR на суму 600 грн. 00 коп., а також Платіжних доручень від 03.09.2014 року б/н на суму 500 грн. 00 коп., та б/н на суму 1 000 грн. 00 коп., від 05.09.2014 року б/н на суму 5 000 грн. 00 коп., від 08.09.2014 року №2061 на суму 4 677 грн. 00 коп.
Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Пунктом 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Пунктом 3.11. вказаної Постанови встановлено, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
Таким чином, назва заяви не свідчить про те, що вказана заява за своєю суттю є саме заявою про зменшення розміру позовних вимог, і, розглядаючи таку заяву, суд повинен, перш за все, виходити з її змісту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року у справі №5015/7221/11.
Відтак, заява позивача від 09.09.2014 року вх. №4354/14 про зменшення позовних вимог за своєю суттю є заявою про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12 376 грн. 29 коп. суми основної заборгованості з оплати поставленого за договором товару.
Відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Аналогічне правове положення викладене в пункті 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року №02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Арбітражного процесуального кодексу України» (із подальшими змінами і доповненнями).
В судовому засіданні 14.10.2014 року представнику позивача роз'яснено правові наслідки припинення провадження у справі, передбачені статтею 80 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, суд дійшов до висновку про те, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12 376 грн. 29 коп. суми заборгованості з оплати поставленого за договором товару слід припинити на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
В даному випадку господарське зобов'язання виникло з Договору поставки від 14.02.2011 року №53071, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.
Статтею 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Вищий господарський суд України у пункті 1 Інформаційного листа від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» вказує, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 №5002-8/481-2011).
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року №9/252-10).
Окрім стягнення суми основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 475 грн. 29 коп. двадцяти відсотків за користування чужими грошовими коштами, нарахованих у відповідності до статті 536 та частини третьої статті 692 ЦК України (розрахунок суми двадцяти відсотків в матеріалах справи).
Абзацом 7 пункту 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Приписами частини другої вказаної статті визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Пунктом 10.4. договору встановлено, що за умови прострочення покупцем строків оплати за товар за договором, він повинен сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі двадцяти відсотків від простроченої суми оплати.
Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що норма частини третьої статті 692 ЦК України є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані із купівлею-продажем товару, або на відносини, до яких застосовуються положення про купівлю-продаж.
В розумінні зазначених статтей проценти не є ані видом забезпечення виконання зобов'язання, ані штрафною санкцією, а є платою за користування коштами позивача з метою компенсації кредиторові відсутності в його обороті грошових коштів, які мали бути йому сплачені у визначений договором період.
Відтак, договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Вищого господарського суду України від 21.01.2014 року у справі №8/5025/1402/12, від 29.04.2014 року у справі №5006/6/163/2012, від 10.06.2014 року у справі №917/2391/13, від 18.06.2014 року у справі №902/1466/13 та від 09.07.2014 року у справі №911/3662/11.
В судовому засіданні 14.10.2014 року перераховано розмір двадцяти відсотків річних, які слід стягнути з відповідача на користь позивача за користування чужими грошовими коштами, і вони становлять:
Видаткова накладна від 12.03.2014 року №14075862 на суму 96 грн. 32 коп. (відстрочка оплати товару на 90 днів) за період з 11.06.2014 року по 14.08.2014 року:
96,32 х 20% х 65 / 365 = 3 грн. 43 коп.
Видаткова накладна від 24.03.2014 року №140789196 на суму 27 грн. 40 коп. (відстрочка оплати товару на 60 днів) за період з 24.05.2014 року по 14.08.2014 року:
27,40 х 20% х 83 / 365 = 1 грн. 25 коп.
Видаткові накладні від 25.04.2014 року №14123656 на суму 166 грн. 28 коп., від 25.04.2014 року №14123657 на суму 178 грн. 94 коп. (відстрочка оплати товару на 60 днів) за період з 25.06.2014 року по 14.08.2014 року:
345,22 х 20% х 51 / 365 = 9 грн. 65 коп.
Видаткові накладні від 30.04.2014 року №14129371 на суму 992 грн. 52 коп., від 30.04.2014 року №14129372 на суму 53 грн. 95 коп., від 30.04.2014 року №14129376 на суму 3 281 грн. 28 коп., від 30.04.2014 року №141259377 на суму 264 грн. 06 коп., від 30.04.2014 року №14129378 на суму 1 125 грн. 27 коп., від 30.04.2014 року №14129379 на суму 33 грн. 07 коп. (відстрочка оплати товару на 30 днів) за період з 30.05.2014 року по 14.08.2014 року:
5 750,20 х 20% х 77 / 365 = 242 грн. 61 коп.
Видаткові накладні від 05.05.2014 року №14131911 на суму 4 843 грн. 23 коп., від 05.05.2014 року №14131912 на суму 373 грн. 02 коп. (відстрочка оплати товару на 7 днів) за період з 13.05.2014 року по 14.08.2014 року:
(4843,23 - 4131,34) + 373,02 = 1 084,91
1 084, 91 х 20% х 94 / 365 = 55 грн. 88 коп.
Видаткові накладні від 07.05.2014 року №14134315 на суму 5 037 грн. 46 коп., від 07.05.2014 року №14134316 на суму 34 грн. 78 коп. (відстрочка оплати товару на 7 днів) за період з 15.05.2014 року по 14.08.2014 року:
5072,24 х 20% х 92 / 365 = 255 грн. 70 коп.
Так, загальна сума двадцяти відсотків річних, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, становить 568 грн. 52 коп. (3,43 + 1,25 + 9,65 + 242,61 + 55,88 + 255,70).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 475 грн. 29 коп. двадцяти відсотків за користування чужими грошовими коштами підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 568 грн. 52 коп. двадцяти відсотків річних.
Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення частково, а провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12 376 грн. 29 коп. суми основної заборгованості за договором припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Судові витрати покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 592 грн. 44 коп., оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого за договором товару, а погашення суми основної заборгованості відбулось після порушення провадження у справі.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задоволити частково.
2. Провадження в частині стягнення з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Спільного Українсько-Естонського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Фарм, ЛТД» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 18-А; код ЄДРЮО та ФОП 21642228) 12 376 грн. 29 коп. суми основної заборгованості за договором припинити.
3. Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Спільного Українсько-Естонського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма Фарм, ЛТД» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 18-А; код ЄДРЮО та ФОП 21642228) 568 грн. 52 коп. двадцяти відсотків річних за користування чужими грошовими коштами та 1 592 грн. 44 коп. судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.
14.10.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 15.10.2014 року.
Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.
Суддя Козак І.Б.