Ухвала
07 жовтня 2014 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючої ОСОБА_19.,
суддів:ОСОБА_20., ОСОБА_21,
при секретарі
судового засіданняза участю прокурора ОСОБА_22.,ОСОБА_23.,
засудженого ОСОБА_6,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013200130000381 щодо засудженого
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 146 КК,
У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_6 просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Заперечуючи насамперед побиття потерпілого за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_6 переконує, що він заподіяв ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок неправомірної поведінки останнього. На думку засудженого, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки зібраним у провадженні доказам, а тому дійшли необґрунтованого висновку про доведеність його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 121 КК, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину. Вважає, що його дії слід кваліфікувати за ст. 123 цього Кодексу. Крім того, засуджений посилається на порушення вимог ч. 7 ст. 374 КПК 1960 року.
За вироком Білопільського районного суду Сумської області від 25 вересня 2013 року ОСОБА_6 засуджено: за ч. 2 ст. 121 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років шість місяців; за ч. 2 ст. 146 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне - у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців.
Указаним вироком також засуджено ОСОБА_8, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не переглядаються.
Частково задоволено цивільні позови потерпілих і стягнуто із засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ОСОБА_9 й ОСОБА_10 по 100 000 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_9 - 12 659 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні умисних злочинів за обставин, детально викладених у вироку суду, а саме: у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого групою осіб і способом, що має характер особливого мучення і спричинило смерть потерпілого; у незаконному викраденні людини за попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Як установив суд, 25 грудня 2011 року близько 22.00 год. ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння, разом із ОСОБА_8 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, діючи узгоджено між собою, з метою покарати ОСОБА_7 за раніше спричинені останнім у ході сварки легких тілесних ушкоджень ОСОБА_8, приїхали до будинку АДРЕСА_2, де завдали ОСОБА_7 декількох ударів по обличчю. Після цього вони, застосовуючи насильство, вивели роздягнутого потерпілого з будинку й помістили в багажний відсік автомобіля, на якому перевезли до домоволодіння ОСОБА_11, розташованого в тому ж місті у АДРЕСА_3. У зазначеному домоволодінні ОСОБА_6 з іншими співучасниками злочину завдали ОСОБА_7 численних ударів руками та ногами по голові, тулубу та кінцівках. Окрім того, ОСОБА_6 бив ОСОБА_7 дерев'яною табуреткою по голові. Загалом упродовж тривалого часу ОСОБА_7 було завдано із значною силою не менш 55 ударів по різних частинах тіла. В результаті наведених протиправних дій потерпілий упав і втратив свідомість, йому було заподіяно численних тілесних ушкоджень, у тому числі тяжких - у вигляді черепно-лицьової травми, яка супроводжувалася крововиливами у м'які покрови обличчя, волосяної частини голови, крововиливами під тверду та м'яку оболонки головного мозку та мозочка, крововиливами у шлуночки, а також переламами кісток носа з носовою кровотечею та висхідної гілки нижньої щелепи. У подальшому близько 23.30 год. ОСОБА_6, ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, за допомогою ОСОБА_12 доставили ОСОБА_7 до пункту швидкої допомоги м. Ворожби, де було констатовано смерть потерпілого від цієї травми.
Апеляційний суд Сумської області скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та 18 лютого 2014 року постановив свій вирок, яким ухвалив вважати засудженим ОСОБА_6: за ч. 2 ст. 121 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років; за ч. 2 ст. 146 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_6 визначено остаточне - у виді позбавлення волі на строк дев'ять років шість місяців. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_6, який підтримав касаційну скаргу, водночас просив пом'якшити призначене йому покарання, пояснення прокурора, котрий заперечив проти задоволення касаційних вимог засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі та доповненнях до неї доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема невідповідності висновків суду, викладених у вороку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що засуджений ОСОБА_6 посилається на невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і просить доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Разом із тим, у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у кримінально-караному діянні, зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10; показань свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 - очевидців того, як засуджений ОСОБА_6, діючи узгоджено із іншими співучасниками злочину, застосовував фізичне насильство до ОСОБА_7; показань свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, допитаних у судовому засіданні щодо обставин подій; показань самих засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_8, в яких вони в ході судового слідства визнали свою винуватість у вчиненні інкримінованих діянь; даних, що містяться у протоколах: огляду місця події та фототаблицях до них; відтворення обстановки і обставин події; висновків судово-медичних, цитологічних, імунологічних, медико-криміналістичних, судово-психіатричних експертиз, а також на підставі інших доказів, зміст яких детально відображено у вироку.
Перевіривши належним чином представлені у справі висновки стаціонарної судово-психіатричної експертизи № 30/8506 від 13 квітня 2012 року, суд установив, що ОСОБА_6 не виявляв ознак хронічного душевного захворювання, недоумства, тимчасового розладу душевної діяльності або іншого хворобливого стану в період часу, до якого відноситься вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Наявними у матеріалах провадження доказами не підтверджується і факт віктимної поведінки з боку потерпілого ОСОБА_7 по відношенню до ОСОБА_6 Водночас узгоджений характер дій співучасників злочину впродовж застосування насильства доводить, що злочин вчинено за попередньою змовою групою осіб. За таких обставин з урахуванням ретельного дослідження судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_6 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за ч. 2 ст. 121 КК.
Диспозиція ст. 123 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Натомість у цьому кримінальному провадженні немає об'єктивних даних, які би свідчили про перебування ОСОБА_6 у такому стані. Переконливих аргументів про зворотне у касаційній скарзі засудженого не наведено. Тому доводи у скарзі щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає неприйнятними та не вбачає підстав для перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 123 КК.
За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження винні дії, вчинені ОСОБА_6 щодо ОСОБА_7, правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 і ч. 2 ст. 146 КК.
Крім того, доводи засудженого з питань застосування норм матеріального права при юридичній оцінці діяння перевірялись апеляційним судом, який вмотивовано визнав їх необґрунтованими.
Наведені в касаційній скарзі доводи, які за змістом та суттю майже аналогічні тим, що були предметом апеляційного розгляду, не містять нових даних, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень та давали підстави для їх скасування. Суд апеляційної інстанції, зазначивши відповідні правові позиції, вмотивував належним чином своє рішення про залишення апеляційних скарг засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_17 без задоволення.
Разом із цим, перевіривши доводи в апеляційній скарзі прокурора щодо несправедливості через м'якість призначеного ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд установив, що місцевий суд при визначенні засудженому розміру заходу примусу не дотримався вимог статей 50, 65 КК.
Так, апеляційний суд аргументовано дійшов висновку про те, що суд першої інстанції неналежно оцінив обставини, які мають правове значення для вирішення цього питання, внаслідок чого призначив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК занадто м'яке покарання.
Згідно з ухваленим 18 лютого 2014 року вироком апеляційний суд поряд із ступенем тяжкості вчинених злочинів, характеру (змісту) та обсягу винних дій ОСОБА_6 врахував усі наявні в матеріалах провадження дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується посередньо, суспільно корисною працею не займався, раніше неодноразово був судимий, на шлях виправлення не став, а, навпаки, скоїв нові умисні кримінальні правопорушення. На підставі сукупності цих даних у поєднанні з обтяжуючими покарання обставинами - рецидивом злочинів та вчиненням їх у стані алкогольного сп'яніння - апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 більш суворого за розміром заходу примусу, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Підстав вважати визначене апеляційним судом засудженому ОСОБА_18 покарання явно несправедливим через суворість у колегії суддів немає. Вирок цього суду відповідає вимогам ст. 420 КПК.
Посилання засудженого на невиконання вказівок суду апеляційної інстанції, викладених в ухвалі від 12 березня 2013 року, якою справу було направлено для проведення додаткового розслідування, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а відтак, є неспроможними.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, звідси відсутність передбачених ст. 438 КПК підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 25 вересня 2013 року щодо ОСОБА_6, з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції, та вирок Апеляційного суду Сумської області від 18 лютого 2014 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6- без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_19 ОСОБА_20 ОСОБА_21