ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/15426/14 07.10.14
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Київської міської ради
про поновлення договору на право тимчасового користування землею
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 1999 від 10.06.2014 р.;
ОСОБА_3 за довіреністю № 1999 від 10.06.2014 р.;
від відповідача: Глобенко Л.В. за довіреністю № 225-КР-1093 від 29.09.2014 р.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), відповідно до якого просила вважати договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 511 від 31.05.2008 р. щодо оренди позивачем земельної ділянки площею 42 кв.м. на АДРЕСА_1 поновленим, шляхом внесення змін до Договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 511 від 31.05.2008 р. щодо оренди позивачем земельної ділянки площею 42 кв.м. на АДРЕСА_1 в редакції додаткової угоди:
« 1. Поновити договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 31.05.2008 р. № 511 (далі - Договір) на 5 (п'ять) років.
2. Усі інші умови, передбачені Договором, залишаються незмінними.
3. Ця додаткова угода є невід'ємною частиною Договору № 511».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 31.05.2008 р. між позивачем та Деснянською районною у місті Києві радою було укладено Договір оренди земельної ділянки № 511, за умовами якого районна рада, як орендодавець передала, а позивач, як орендар, прийняв за актом приймання-передачі земельної ділянки в короткострокову оренду строком на 3 роки земельну ділянку загальною площею 42, 0 кв.м. для встановлення, обслуговування та експлуатації торговельного кіоску, площею 19, 8 кв.м. по АДРЕСА_1. Як зазначає позивач, в квітні 2011 року, за місяць до закінчення строку дії вказаного Договору, він направив орендодавцю листа, в якому повідомив про свій намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк, однак відповіді на нього не надійшло. При цьому, позивач дізнався, що на підставі Рішення Київської міської ради № 7/4819 від 09.09.2010 р. було ліквідовано районні у місті Києві ради без визначення правонаступника орендодавця за спірним Договором. В подальшому позивач користувався спірною земельною ділянкою, зважаючи на принцип «мовчазної згоди» й вважаючи Договір поновленим. Оскільки згідно з поясненнями позивача, наприкінці травня 2014 року мав закінчитись строк дії Договору, він звернувся тепер вже до Київської міської ради з листом, яким повідомив про бажання укласти додаткову угоду про поновлення Договору, на що від Департаменту земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) отримав відповідь про те, що вирішення зазначеного питання є неможливим з огляду на ліквідацію орендодавця. Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2014 р. порушено провадження у справі № 910/15426/14, розгляд справи призначено на 10.09.2014 р.
08.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 10.09.2014 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції не передбачали автоматичного поновлення договорів оренди і таке право можливо було реалізувати лише за наявності рішення уповноваженого органу. Крім того, відповідач наголошує на необхідності реєстрації змін до Договору, чого у даному випадку не відбулось.
У судовому засіданні 10.09.2014 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 07.10.2014 р.
03.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні до вирішення в апеляційному суді аналогічної справи.
У судовому засіданні 07.10.2014 р. судом було розглянуто клопотання позивача про оголошення перерви в судовому засіданні до завершення перегляду в апеляційному порядку справи № 910/15431/14 за позовом ФОП ОСОБА_1 до КМР про поновлення договору оренди земельної ділянки № 510 від 31.05.2008 р., яке за змістом є клопотанням про зупинення провадження у справі та вирішено в його задоволенні відмовити.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються таким судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, дана справа безпосередньо не пов'язана зі справою № 910/15431/14, оскільки в ній хоч і розглядається спір між тими ж сторонами, але він стосується іншого договору, ніж той, що виступає предметом спору у даній справі.
За таких обставин, на думку суду, вирішення по суті спору між сторонами у справі № 910/15431/14 жодним чином не перешкоджає розгляду заявлених у даній справі позовних вимог.
У судовому засіданні від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких він звертає увагу на те, що ліквідація орендодавця, на яку послався Департамент земельних ресурсів КМДА, не визначений чинним законодавством як підстава для припинення договору оренди.
У судовому засіданні 07.10.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до п. 1 рішення Київської міської ради № 164/885 від 08.06.2000 р. «Про передачу окремих повноважень районним в м. Києві радам з питань регулювання земельних відносин» Київська міська рада вирішила передати районним в м. Києві радам повноваження щодо передачі в оренду земельних ділянок для розміщення об'єктів благоустрою і розміщення та експлуатації малих архітектурних форм для проведення підприємницької діяльності.
31.05.2008 р. між позивачем, як орендарем, та Деснянською районною у місті Києві радою, як орендодавцем було укладено Договір оренди земельної ділянки № 511 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець, на підставі рішення Деснянської районної у м. Києві ради VІІІ сесії V скликання від 20.03.2008 р. № 34 «Про розгляд земельних питань» передав, а орендар прийняв в короткострокову оренду земельну ділянку для обслуговування та експлуатації кіоску № 1 на АДРЕСА_1 терміном на три роки.
Відповідно до п. 2. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 42, 0 кв.м., в т.ч. для встановлення торговельного кіоску площею 19, 8 кв.м.
За змістом п. 12. Договору цільове використання земельної ділянки: обслуговування та експлуатація торговельного кіоску.
Згідно з п. 6. Договору його укладено на три роки. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово про намір продовжити його дію.
Також, відповідно до п. 25. Договору було визначено, що орендар має право поновлювати договір після закінчення строку його дії в разі відсутності претензій щодо зобов'язань протягом терміну оренди.
Договір зареєстровано в книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок в Деснянській районній адміністрації за № 511 від 31.05.2008 р.
Відповідно до Акту приймання передачі земельної ділянки від 31.05.2008 р. орендодавець передав, а позивач, як орендар прийняв у своє володіння і користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, розміром 42, 0 кв.м., в тому числі під кіоск 19, 8 кв.м.; цільовим призначенням: для обслуговування та експлуатації торговельного кіоску; кадастровий номер 8000000000:62:007.
17.07.2008 р. Київської міською радою було прийнято рішення № 58/58 "Про заходи щодо впорядкування об'єктів торгівлі (малих архітектурних форм)", пунктом 1 якого вищезазначене рішення Київради від 08.06.2000 року № 164/885 визнано таким, що втратило чинність.
За результатами розгляду протесту заступника прокурора міста Києва, Київською міською радою 29.10.2009 року прийнято рішення № 523/2592, яким скасовано рішення Київської міської ради від 17.07.2008 № 58/58 "Про заходи щодо впорядкування об'єктів торгівлі (малих архітектурних форм)".
У свою чергу, згідно з Рішенням Київської міської ради №7/4819 від 09.09.2010 р. районні у місті Києві ради, в тому числі Деснянська районна у місті Києві рада, були припинені з 31.10.2010 р. шляхом ліквідації.
Як зазначає позивач, не знаючи про вказане рішення, 04.04.2011 р. він направив на адресу Деснянської районної у м. Києві ради Лист-повідомлення про подовження Договору оренди № 511 від 31.05.2008 р. разом з проектом відповідної додаткової угоди.
Оскільки відповіді на вказаний Лист не надійшло, позивач вирішив й надалі користуватись спірною земельною ділянкою, вважаючи пролонгованим відповідний Договір оренди.
В подальшому, зважаючи на те, що на думку позивача в травні 2014 року мав закінчитись строк дії поновленого Договору, та дізнавшись про ліквідацію Деснянської районної у місті Києві ради, 26.12.2013 р. позивач направив на адресу Київської міської ради лист, в якому виклав клопотання про поновлення Договору оренди разом з проектом відповідної додаткової угоди.
У відповідь Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом за № 057023-08/2-19-184 від 21.01.2014 р. повідомив позивача про те, що вирішення порушеного питання неможливе у зв'язку з ліквідацією орендодавця (рішення Київської міської ради від 09.09.2010 р. № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві»).
З вказаною відмовою позивач не погоджується, вважає її неправомірною, оскільки на його думку, з ліквідацією орендодавця не припиняється договір оренди, адже відповідні повноваження щодо передачі земельних ділянок в оренду перейшли до відповідача.
При цьому, позивач також вказує на те, що він весь час користування спірною земельною ділянкою добросовісно виконував покладені на нього обов'язки щодо сплати орендної плати.
Так, за змістом Листа ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №5965/10/26-52-15-03-38 від 01.07.2014 р. позивач сплачує до бюджету орендну плату за землю у розмірі 5 % згідно з Договором оренди № 511 від 31.05.2008 р. за земельну ділянку площею 42, 0 кв.м. по АДРЕСА_1 і станом на 01.07.2014 р. заборгованості по орендній платі не має.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.
В даному випадку, положеннями ст. 16 ЦК України (ст. 20 ГК України) визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути зміна правовідношення та установлення, зміна і припинення господарських правовідносин.
За змістом п. 2.17 Постанови № 6 від 17.05.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності з 12.03.2011). Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.
Разом з тим судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки.
При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності з 12.03.2011 р., до статті 33 Закону України «Про оренду землі», судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України «Про оренду землі» не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Суд зазначає, що матеріали справи дійсно не містять доказів неналежного виконання позивачем обов'язків орендаря відповідно до умов Договору протягом встановленого його умовами строку дії, тобто з 31.05.2008 до 31.05.2011 р.
При цьому, редакція ст. 33 Закону України «Про оренду землі» станом на час виникнення спірних правовідносин передбачала можливість поновлення договору оренди земні на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, та також за відсутності окремого рішення органу місцевого самоврядування про таке продовження.
Разом з цим, для продовження строку дії будь-якого договору, як правочину між сторонами, за загальними принципами цивільного права вимагається наявність цих двох сторін із чинною реєстрацією, тобто, щоб обидві юридичні особи були не припиненими, а у разі припинення вимагається наявність чинного правонаступника.
Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Київської міської ради від 09.09.2010 р. № 7/4819 «Про питання організації управління районами м. Києві» Деснянську районну у місті Києві раду було припинено з 31.10.2010 р. шляхом ліквідації, та згідно з п. 1 даного рішення районні у місті Києві ради вирішено в подальшому не створювати.
Як зазначалось вище, відповідно до роз'яснень, наданих в Постанові № 6 від 17.05.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», поновлення договору згідно з приписами ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції до 12.03.2011 р. мало здійснюватися за волевиявленням обох сторін Договору, причому волевиявлення відповідної ради в будь-якому випадку мало бути оформлене рішенням відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
В даному випадку, як слідує з пояснень позивача та представлених ним доказів, він по закінченню терміну дії спірного Договору 04.04.2011 р. направив на адресу Деснянської районної у м. Києві ради Лист-повідомлення про подовження Договору оренди № 511 від 31.05.2008 р. разом з проектом відповідної додаткової угоди.
Таким чином, з повідомленням про бажання продовжити строк дії Договору позивач звернувся до органу місцевого самоврядування, який на той час вже було ліквідовано, тобто зазначена районна рада у м. Києві не могла у встановленому ст. 33 Закону України «Про оренду землі» порядку розглянути звернення позивача, та висунути свої заперечення або погодитись з пролонгацією Договору.
У свою чергу, до Київської міської ради, як до належного орендодавця щодо земель територіальної громади м. Києва, позивач звернувся лише листом від 26.12.2013 р., тобто на той час коли строк дії Договору вже майже два роки як закінчився, а укладення нового договору оренди землі відповідно до ст.ст. 116, 124, 126 ЗК України передбачало наявність відповідного рішення Київради, яке з цього питання не приймалося.
Відтак, з огляду на наведене, суд дійшов висновку, що спірний Договір оренди не було пролонговано у 2011 році, а відповідно не може ставитись наразі питання про його поновлення в порядку реалізації переважного права орендаря.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на принцип «мовчазної згоди», оскільки станом на 04.04.2011 р. позивач направив відповідний лист з повідомленням про бажання продовжити строк дії Договору, - до неіснуючого на той момент органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим відсутність відповіді в даному випадку опосередкована відсутністю самого органу, якому було адресовано вказаний лист.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, вони не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.10.2014 р.
Суддя В.С. Ломака