04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" жовтня 2014 р. Справа№ 910/3277/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
Від позивача: Борійчук О.П.-представник;
Від відповідача: Ткаченко В.П.- представник;
розглянувши апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2014
у справі № 910/3277/14 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи"
до Державної фіскальної служби України
про стягнення 9 444 563, 49 грн.
Приватне акціонерне товариство "Інформаційні комп'ютерні системи" (надалі - ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства доходів і зборів України про стягнення 9 444 563,49 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов Договору на поставку товару №151/3 від 02.11.2012 поставив відповідачу товар, а останній свого грошового зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 9 444 563,49 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 замінено відповідача - Міністерство доходів і зборів України правонаступником - Державною фіскальною службою України.
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Державної фіскальної служби України на користь Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" заборгованість у розмірі 9 444 563 грн. 49 коп. та судовий збір у розмірі 73 080 грн. 00 коп.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державна фіскальна служба України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення по цій справ та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2014 апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.09.2014.
22.09.2014 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2014 розгляд справи відкладено на 14.10.2014.
В судовому засіданні 14.10.2014 сторони надали свої пояснення по справі.
Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.11.2012 між ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" (постачальник) та Державною митною службою України (після реорганізації - Державна фіскальна служба України) (покупець) було укладено Договір поставки товару №151/3 (надалі - "Договір").
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується у 2012 р. поставити та передати у власність покупця обладнання, яке буде використовуватись для побудови комплексної системи інженерної інфраструктури центру обробки даних (далі - Товар), зазначене в специфікації на поставку товару (Додаток 1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.
Найменування товару: Комплексна система інженерної інфраструктури центру обробки даних (обладнання інженерної інфраструктури діючих основного та резервного ЦОД Держмитслужби, його монтаж та пусконалагодження) за предметом закупівлі "Пристрої електричні комплектні", а саме: обладнання інженерної інфраструктури діючих основного та резервного ЦОД Держмитслужби відповідно до Специфікації (Додаток 1). Кількість та ціна товару зазначена у специфікації на поставку товару (Додаток 1) (п. 1.2 Договору).
Згідно із п. 3.1 Договору ціна цього договору становить 9 444 563,49 грн., у тому числі ПДВ 20% - 1 574 093,91 грн.
Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем за поставку товару після пред'явлення постачальником рахунка на оплату (далі - рахунок) та після підписання сторонами акту приймання-передачі товару. До рахунків додається акт приймання-передачі товару (п. 4.2 Договору).
Строк поставки товару: 45 календарних днів з дня укладення договору, але не пізніше 30.11.2012 р. (п. 5.1 Договору). Місце поставки товару (місце поставки конкретної партії товару додатково узгоджується сторонами): м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г; м. Київ, бул. Лепсе, 8-а (п. 5.2 Договору).
Згідно із п. 5.3 Договору датою поставки товару є дата підписання представниками сторін акту приймання-передачі товару.
Пунктом 6.3.1 Договору визначено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
В свою чергу покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар (п. 6.1.1 Договору).
Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2012 , але у будь-якому разі до повного виконання зобов'язань взятих покупцем за цим договором у частині проведення розрахунків за поставлений товар, у разі недофінансування покупця з Державного бюджету України.
На виконання умов Договору ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" поставило та передало, а Державна митна служба України (Державна фіскальна служба України) прийняло товар на загальну суму 9 444 563,49 грн., що підтверджується актом приймання-передачі товару б/н від 19.12.2012 р.
Проте, як вказує позивач у своїй позовній заяві, відповідач в порушення умов Договору оплату вартості поставленого товару не здійснив.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по сплаті передбачених Договором платежів у розмірі 9 444 563,49 грн.
Виходячи із змісту укладеного між сторонами Договору, він за своєю правовою природою є Договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п. 4.3 Договору покупець проводить оплату товару протягом 5 банківських днів з дня фактичного надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок на зазначені цілі.
Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.5 Договору).
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже зазначалось раніше, у Договорі сторони передбачили умови оплати, відповідно до яких виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати коштів за товар пов'язано із надходженням коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок відповідача (п.4.3 Договору).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та зміст п. 4.3 Договору строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті виконаних позивачем згідно Договору підрядних робіт на момент розгляду справи настав.
Матеріалами справи (актом приймання-передачі товару б/н від 19.12.2012) підтверджується поставка позивачем товару за Договором, його прийняття відповідачем та існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 9 444 563,49 грн.
З метою забезпечення виконання грошових зобов"язань за договором, позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про визнання та виконання грошових зобов'язань (вимога вих.№ 133 від 22.02.2013). Вказана вимога була отримана відповідачем 28.02.2013, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення до цінного листа № 03005501627163.
Однак, відповідач не здійснив оплату боргу, а лише повідомив позивача про визнання грошових вимог та вжиття заходів щодо погашення фінансових зобов'язань за рахунок додаткових обсягів бюджетних коштів (лист вих.№ 11.1/4-25/2871 від 28.03.2013).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за Договором у розмірі 9 444 563, 49 грн.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ним було вжито усіх належних заходів щодо виконання своїх зобов'язань за Договором з урахуванням договірних умов. Міністерство доходів і зборів України неодноразово зверталось до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України щодо погашення заборгованості, її перереєстрації з неіснуючих бюджетних програм, що діяли у 2012 році, на існуючі, збільшення кошторисних призначень, а також вживали інших заходів щодо виконання взятих зобов'язань, між тим відсутність в бюджеті коштів призвела до виникнення цієї заборгованості.
Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування до уваги колегією суддів не приймається, оскільки згідно із ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а укладений між сторонами Договір не містить умови щодо відстрочення виконання грошового зобов'язання у зв'язку із відсутністю бюджетного фінансування.
До того ж колегія суддів відзначає, що між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань.
Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність покупця і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України " від 18.10.2005.
Також в своїй апеляційні скарзі відповідач зазначає, що при ухваленні свого рішення суд першої інстанції не надав оцінку тому факту,що в 2012 році платіжні документи були подані на оплату до Державної казначейської служби, оплата не була проведена, документи повернуті відповідачу без жодних офіційних пояснень.
Зазначене твердження колегією суддів до уваги також не береться з огляду на те, що юридична особа повинна самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями, що також кореспондується з вимогами ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України.
З огляу на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" про стягнення з Державної фіскальної служби України заборгованості у розмірі 9 444 563,49 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в ухвалі, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 у справі № 910/3277/14 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/3277/14 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська