ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/14629/14 08.10.14
За позовом Первинної профспілкової організації Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України»
До 1. Національної академії наук України
2. Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України»
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1. Вільна профспілка освіти і науки України
2. Конфедерація вільних профспілок України
Про визнання недійсною постанови
Головуючий суддя Ващенко Т.М.
Суддя Гумега О.В.
Суддя Мудрий С.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Вітко В.К. представник за довіреністю № б/н від 08.08.14.;
Бондаренко Г.М. представник за довіреністю № б/н від 08.08.14.;
Зименко М.І. керівник;
Лещенко Ю.В. представник за довіреністю № б/н від 30.09.14.;
Лазня І.В. представник за довіреністю № б/н від 28.08.14.
Від відповідача-1: Подлящук О.П. представник за довіреністю № 17/2220-12 від 14.11.14.;
Фесюн Т.В. представник за довіреністю № 17/1774-12 від 015.09.13.
Від відповідача-2: Тертичний Ю.І. представник за довіреністю № 02/л/22 від 06.08.14.
Від третьої особи-1: Євсєєв П.О. представник за довіреністю № б/н від 29.09.14.
Від третьої особи-2: Стегура С.С. представник за довіреністю № б/н від 26.09.14.
Первинна профспілкова організація Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної академії наук України (далі - відповідач-1), Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин (далі - відповідач-2) про:
- визнання недійсною постанови Президії Національної академії наук України від 02.07.14. № 165 «Про впорядкування мережі наукових установ Національної академії наук України»;
- зобов'язання Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві скасувати запис про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та осіб-підприємців відомостей про перебування Державної наукової установи «Центр економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» в стані припинення та про склад ліквідаційної комісії та голову комісії з припинення або ліквідатора Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» Богдановича Івана Івановича.
Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова Президії Національної академії наук України від 02.07.14. № 165 є протиправною, упередженою винесеною всупереч норм чинного законодавства України. Також позивач посилається на порушення відповідачами норм Кодексу законів про працю України щодо порядку звільнення працівників.
Крім того, позивач на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом: зупинення дії постанови Президії Національної академії наук України від 02.07.14. № 165 «Про впорядкування мережі наукових установ Національної академії наук України» на час розгляду справи судом; заборони Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного Управління юстиції у м. Києві здійснювати будь-які реєстраційні дії відносно ліквідації Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» на час розгляду справи судом; зобов'язання Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного Управління юстиції у м. Києві внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомості щодо зупинення повноважень голови комісії з припинення або ліквідатора Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» Богдановичі Івана Івановича на час розгляду справи судом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.14. порушено провадження у справі № 910/14629/14 та призначено її до розгляду на 02.09.14.
29.08.14. представником відповідача-1 через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Національна академія наук України проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
01.09.14. представником відповідача-2 через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі та письмовий відзив на позовну заяву, в якому Державна наукова установа «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
В судовому засіданні 02.09.14. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи № 910/14629/14.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.14. за клопотанням Вільної профспілки освіти і науки України та Конфедерації вільних профспілок України, судом на підставі ст. 27 ГПК України було залучено вказаних осіб до участі в розгляді даної справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, та призначив колегіальний розгляд справи № 910/14629/14.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 02.09.14. визначено склад колегії по розгляду справи № 910/14629/14: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Домнічева І.О., суддя Гумега О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.14. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 01.10.14.
17.09.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано окрему заяву про вжиття на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України заходів до забезпечення позову шляхом: зупинення дії постанови Президії Національної академії наук України від 02.07.14. № 165 «Про впорядкування мережі наукових установ Національної академії наук України» на час розгляду справи судом; заборони Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного Управління юстиції у м. Києві здійснювати будь-які реєстраційні дії відносно ліквідації Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» на час розгляду справи судом; заборони посадовим особам відповідачів вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання постанови № 165 «Про впорядкування мережі наукових установ Національної академії наук України» та ліквідацію Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» на час розгляду справи судом.
В зв'язку з перебуванням судді Домнічевої І.О. у відпустці, розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 01.10.14. визначено склад колегії по розгляду справи № 910/14629/14: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Гумега О.В., суддя Мудрий С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.14. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження.
В судовому засіданні 01.10.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 08.10.14., про що учасники судового процесу були повідомлені під розписку.
07.10.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 08.10.14. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про «уточнення позовних вимог», відповідно до якої Первинна профспілкова організація Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» просить суд визнання недійсною постанови Президії Національної академії наук України від 02.07.14. № 165 «Про впорядкування мережі наукових установ Національної академії наук України».
За приписами ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. (п. 3.12 вказаної Постанови).
З огляду на викладене, суд розцінює заяву позивача «про уточнення позовних вимог», як заяву про зміну предмета позову та приймає її до розгляду.
Розглянувши в судовому засіданні 08.10.14. клопотання позивача про виклик на підставі ст. 30 ГПК України в судове засідання для надання пояснень:
- голову Конфедерації вільних профспілок України Волинця Михайла Яковича, народного депутата України Бригинця Олександра Михайловича та заступника директора з наукової роботи Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» Лазню Ігоря Вікторовича
- заступника головного бухгалтера Загородню Марину Василівну заступника завідувача відділу наукових кадрів і аспірантури Алексієнко Олену Іванівну, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.
Подане клопотання обґрунтовано тим, що зазначені особи можуть надати пояснення стосовно питань щодо підготовки аналітичних матеріалів Центром світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України, встановлення планування та фінансування діяльності Центру світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України, оплати праці його співробітників, наявності сформованого повноцінного наукового колективу Центру світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України.
Відповідно до ст. 30 ГПК України, в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.
Тобто, у вказаній статті мова йде про посадових осіб і працівників згаданих суб'єктів, які не беруть участь у справі як сторони або треті особи. Посадові ж особи та працівники сторін і третіх осіб дають суду пояснення як представники, виходячи з процесуального статусу сторін та третіх осіб та їх зацікавленості у результаті розгляду справи.
Проте, Державна наукова установа «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України», Конфедерація вільних профспілок України є учасниками судового процесу в даній справі, а їх посадові особи (голова, заступник директора. Заступник головного бухгалтера, заступника завідувача відділу наукових кадрів і аспірантури) не позбавлені права дати пояснення як представники, виходячи з процесуального статусу сторін та третіх осіб та їх зацікавленості у результаті розгляду справи.
Далі, розглянувши в судовому засіданні 08.10.14. заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступне.
Заява обґрунтована тим, що дії з реалізації постанови, яку оскаржує позивач, ускладнить та унеможливить виконання рішення суду в даній справі, оскільки працівники вже будуть звільнені, їх не буде сплачена заробітна плата, а позивач не матиме можливості поновити порушені права, оскільки відповідач-2 не існуватиме.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Перелік заходів до забезпечення позову визначений статтею 67 ГПК України є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У відповідності до вказаної норми, до заходів забезпечення позову належать: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; заборона відповідачеві вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.06. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.08.
Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, останнім не доведено наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом спору, адже обставинами даної справи не підтверджується припущення про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Розглянувши в судовому засіданні 08.10.14. клопотання відповідачів про припинення провадження в даній справі, проти якого позивач заперечував, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Клопотання обґрунтовані приписами п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Відповідачі вважають, що даний спір про визнання недійсною постанови непідвідомчий господарському суду, оскільки предмет спору в даній справі не є господарським, не виник внаслідок зайняття господарською діяльністю, а повноваження профспілок відносяться до захисту трудових і соціально-економічних прав громадян, які не є господарськими.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Згідно зі статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі і іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбаченим цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 4-1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, позивач є юридичною особою, зареєстрованою в установленому законодавством України порядку.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зокрема, серед способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Наведене кореспондується з положення ст. 20 Господарського кодексу України.
Вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розгляду господарським судом. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.07. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року").
Господарські суди на загальних підставах вирішують, зокрема, усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.11. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).
Тобто господарським судам підвідомчі спори про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
В судовому засіданні 08.10.14. представниками позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі з врахуванням заяви від 08.10.14.
Представники відповідачів в судовому засіданні 08.10.14. проти позову заперечували.
Представники третіх осіб в судовому засіданні 08.10.14. підтримали позовні вимоги позивача.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/14629/14.
В судовому засіданні 08.10.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Постановою Президії Національної академії наук України від 29.01.14. № 17 «Про створення Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» було створено відповідача-2.
01.03.14. було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» пунктом 8 додатку до якої серед заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, визначено проведення інвентаризації прийнятих протягом 2009 - 2014 років рішень стосовно утворення бюджетних установ з визначенням доцільності їх подальшої діяльності.
02.07.14. Президією Національної академії наук України було прийнято постанову № 165 «Про впорядкування мережі наукових установ Національної академії наук України», якою постановлено припинити діяльність Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» (далі - Постанова) шляхом ліквідації.
Позивач просить визнати недійсною вказану Постанову, посилаючись на те, що оскаржувана постанова Президії Національної академії наук України від 02.07.14. № 165 є протиправною, упередженою, винесеною всупереч норм чинного законодавства України. Також позивач посилається на порушення відповідачами норм Кодексу законів про працю України щодо порядку звільнення працівників.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності» профспілки, їх об'єднання беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості, проводять спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об'єднаннями, а також з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пропонують заходи щодо соціального захисту членів профспілок, які вивільняються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість.
Права і повноваження профспілок щодо забезпечення захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються законодавством і колективними договорами та угодами.
У разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Профспілки мають право вносити пропозиції органам державної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду.
Профспілки, їх об'єднання мають право брати участь і проводити відповідні консультації з питань залучення і використання в Україні іноземної робочої сили.
Зазначеною правовою нормою передбачено право на захист профспілок у разі вивільнення працівників в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій.
Наведене положення Закону конкретизовано в п. 3.3.3 Колективного договору між трудовим колективом відповідача-2 та адміністрацією відповідача-2 на 2014-2016 роки (далі - Колективний договір) та п. 2.7.9 Галузевої угоди між відповідачем-1 та Профспілкою працівників Національної академії наук України на 2013-2014 роки (далі - Галузева угода).
Згідно ст. 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.
Приписами ст. 49-4 Кодексу законів про працю України встановлено, що зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.
Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.
Разом з тим, судом встановлено, що на час звернення позивачем до суду працівники Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» не були звільнені, а від так права трудового колективу передбачені ст. ст. 49-2, 49-4 Кодексу законів про працю України, Колективним договором та Галузевою угодою не були порушені.
Крім цього, суд вважає, що позивач не позбавлений права в подальшому звернутись до суду в разі допущення порушення прав та охоронюваних законом інтересів трудового колективу Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» при виконанні оспорюваної Постанови та недотриманні приписів трудового законодавства України.
Згідно з ст. 59 ГК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (ст. 110 ЦК України).
Позивачем, як в позовній заяві, так і під час розгляду справи по суті не наведено обґрунтувань порушення вищенаведеної норми Закону при прийнятті оспорюванню Постанови.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження невідповідності оспорюваного акту вимогам діючого законодавства.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 4 цього Закону серед суб'єктів управління об'єктами державної власності визначено Кабінет Міністрів України та Національна академія наук України, галузеві академії наук (далі - уповноважені органи управління).
При цьому, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено повноваження уповноважених органів управління, які відповідно до покладених на них завдань, зокрема: приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності; ініціюють створення господарських структур, розробляють проекти їх установчих документів; затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням; укладають і розривають контракти з керівниками державних підприємств, установ, організацій і господарських структур та здійснюють контроль за їх виконанням; розробляють стратегію розвитку державних підприємств і господарських структур.
Відповідно до пункту 1 Статуту відповідача-1, затвердженого Загальними зборами від 05.04.02. (з подальшими змінами та доповненнями), Національна академія наук України є вищою державною науковою організацією України, що заснована на державній власності та користується правами самоврядності, діє у відповідності із чинним законодавством України та цим Статутом.
Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Статуту, самоврядність відповідача-1 полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв'язків.
Відповідно до підпункту 11 пункту 12 Статуту, для виконання своїх завдань Національна академія наук України визначає свою структуру, у т.ч. створює, реорганізовує і ліквідує науково-дослідні інститути та інші установи Національної академії наук України.
Особливості правового режиму діяльності Національна академія наук України визначено Законом України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу».
Згідно ст. 3 зазначеного Закону Національна академія наук України здійснює повноваження з управління об'єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, пов'язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб і наділена виключним правом приймати рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію організацій, що перебувають у її віданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 та п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Національна академія наук України, як уповноважений орган управління державним майном відповідно до покладених на неї завдань, приймає рішення, зокрема, про ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності.
Підпунктом 10 пункту 45 Статуту Національної академії наук України визначено, що створення, реорганізація і ліквідація установ Національної академії наук України до компетенції Президії Національної академії наук України.
Відповідно до п. 1.5 Статуту Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України», затвердженого розпорядженням Президії Національної академії наук України від 20.02.14. № 95, відповідач-2 є юридичною особою, перебуває у віданні Національної академії наук України та підпорядковується безпосередньо Президії Національної академії наук України.
Згідно п. 6.1 Статуту відповідача-2, ліквідація та реорганізація Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України» здійснюється за рішенням Президії Національної академії наук України згідно з чинним законодавством.
Таким чином, постанова Президії Національної академії наук України від 02.07.14. № 165 «Про впорядкування мережі наукових установ Національної академії наук України» прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, виключно в межах повноважень Національної академії наук України.
Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Наразі, одним із способів захисту прав суб'єктів господарювання відповідно до вимог ст. 20 Господарського кодексу України є визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі, в даному випадку - Первинної профспілкової організації Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України».
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідачів законних та охоронюваних інтересів Первинної профспілкової організація Державної наукової установи «Центр світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України».
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.00. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).
Доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин для визнання недійсною постанови Президії Національної академії наук України від 02.07.14. № 165 «Про впорядкування мережі наукових установ Національної академії наук України».
Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.10.14.
Головуючий суддя Т.М. Ващенко
Суддя О.В. Гумега
Суддя С.М. Мудрий