ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/18974/14 30.09.14
За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії
До Республіканського вищого училища фізичної культури
Про стягнення 15 504,90 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Тарасюк Л.В. представник за довіреністю № 570 від 11.12.13.
Від відповідача: Шевчук В.І. представник за довіреністю № 1 від 08.08.14.
Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Республіканського вищого училища фізичної культури (далі - відповідач) про стягнення 15 504,90 грн., а саме: 14 129,14 грн. - основного боргу, 248,47 грн. - пені, 1 042,63 грн. - збитків від інфляції, 84,66 грн. - 3% річних.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем умов Договору № 2190900 від 01.04.07. в частині сплати грошових коштів, що зумовило нарахування позивачем пені, 3% річних, збитків від інфляції та звернення з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.14. порушено провадження у справі № 910/18974/14 та призначено її до розгляду на 30.09.14.
В судовому засіданні 30.09.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 30.09.14. позов визнав та в усному порядку просив суд зменшити розмір пені.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/18974/14.
В судовому засіданні 30.09.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.04.07. між Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укртелеком», що підтверджується статутом позивача затвердженим позачерговими загальними зборами акціонерів, протокол № 12 від 08.10.13.) в особі начальника Інформаційно-розрахункового центру Київської міської філії (далі - Підприємство зв'язку) та відповідачем (далі - Споживач) укладено Договір № 2190900 про надання телекомунікаційних послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого Підприємство зв'язку надає телекомунікаційні послуги (п. 1 Договору).
Відповідно до п. 2.1.20 Договору, Підприємство зв'язку зобов'язане не менше одного разу на місяць повідомляти абонентів про належну суму платежу за міжміські та міжнародні телефонні розмови.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлялися відповідачу рахунки за телекомунікаційні послуги за січень-травень 2014 року.
Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору в частині оплати наданих телекомунікаційних послуг.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.
Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
До спірних правовідносин сторін судом застосовуються положення Закону України «Про телекомунікації».
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умови надання телекомунікаційних послуг: укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації; оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України «Про телекомунікації», розрахунки за телекомунікаційні послуги здійснюються на умовах договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером телекомунікацій та споживачем або без договору за готівкову оплату чи за допомогою карток тощо в разі одержання споживачем замовленої за передоплатою (авансованої) послуги за тарифами, затвердженими згідно із законодавством.
Як визначено пунктом 36 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.12., споживачі зобов'язані виконувати умови договору, в тому числі своєчасно оплачувати отримані послуги.
Згідно з п. 3.2.8 Договору, Споживач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користуванням телефоном, міжміські та міжнародні телефонні розмови, подані в кредит телеграми та інші телекомунікаційні послуги.
Споживач сплачує послуги електрозв'язку за спільно погодженою системою оплати - з поданням рахунків (п. 4.2 Договору).
Як встановлено п. 4.3 Договору, Споживач повинен своєчасно оплачувати надані послуги.
Пунктом 4.5 Договору визначено, що розрахунки за фактично отримані в кредит послуги електрозв'язку за кожний попередній місяць проводяться Споживачем протягом десяти днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем за січень-травень 2014 року було надано, а відповідачем прийнято телекомунікаційних послуг на загальну суму 14 129,14 грн.
В свою чергу, судом встановлено і підтверджується наявними матеріалами справи, що на момент вирішення спору у відповідача існує непогашена за Договором заборгованість перед позивачем по оплаті наданих і прийнятих на загальну суму 14 129,14 грн.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги однак не оплатив їх вартості, грошові кошти в розмірі 14 129,14 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 84,66 грн. - 3% річних та 1 042,63 грн. - збитків від інфляції.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
За перерахунком суду, розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 84,66 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
За перерахунком суду, розмір збитків від інфляції складає 762,02 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню х відповідача на користь позивача. В іншій частині в розмірі 280,61 грн. збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача 248,47 грн. - пені, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 5.8 Договору, у разі несплати за надані телекомунікаційні послуги понад установлений термін Споживач сплачує пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд визнає вірним розрахунок позивача пред'явленої до стягнення пені в розмірі 248,47 грн., проте відзначає наступне.
Нормами чинного законодавства України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у окремих випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Згідно з п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання та надавши належну оцінку обставинам такого невиконання, врахувавши те, що позивач проти зменшення розміру пені не заперечує, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 60%, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 100,00 грн. - пені.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Республіканського вищого училища фізичної культури (02156, м. Київ, вул. Матеюка, 4; ідентифікаційний код 02125315) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, б. 18; ідентифікаційний код 21560766) в особі Київської міської філії (01033, м. Київ, вул. Горького, б. 40; ідентифікаційний код 01189910) 14 129 (чотирнадцять тисяч сто двадцять дев'ять) грн. 14 коп. - основного боргу, 100 (сто) грн. 00 коп. - пені, 84 (вісімдесят чотири) грн. 66 коп. - 3% річних, 762 (сімсот шістдесят дві) грн. 02 коп. - збитків від інфляції, 1 793 (одну тисячу сімсот дев'яносто три) грн. 92 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.10.14.
Суддя Т.М. Ващенко