13 жовтня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,
з участю позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського районного суду від 2 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за заповітом,
11 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Заочним рішенням Рівненського районного суду від 24 червня 2011 року позовні вимоги задоволено частково. Державний акт на право приватної власності на землю серії I-РВ № 011300, виданий 26 серпня 1998 року на ім'я ОСОБА_3 і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 6129, на земельну ділянку площею 0,08 га, призначену для ведення садівництва, що розташована на території Городищенської сільської ради, а також свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 квітня 2006 року, видане державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори Філіповим М.М. на ім'я ОСОБА_2 і зареєстроване в реєстрі за № 3-440, визнано недійсними.
Ухвалою Рівненського районного суду від 15 вересня 2011 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Рівненського районного суду від 24 червня 2011 року задоволено. Заочне рішення Рівненського районного суду від 24 червня 2011 року скасовано.
Оскаржуваною ухвалою Рівненського районного суду від 2 вересня 2014 року позовну заяву ОСОБА_1 до Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області та ОСОБА_2 про визнання недійсними державного акту на право власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за заповітом залишено без розгляду на підставі ч. 3 ст. 169 та п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
В поданій на це судове рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що він був повідомлений про призначення розгляду справи на 14 серпня і 2 вересня 2014 року, проте за станом здоров'я не зміг з'явитися у ці судові засідання. Він подавав заяви про відкладення розгляду призначених судових засідань, оскільки бажав особисто брати участь у розгляді справи.
Покликаючись на ці обставини, позивач ухвалу місцевого суду вважав незаконною та необґрунтованою і просив апеляційний суд її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду з підстав, передбачених ч. 3 ст. 169 та п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, незважаючи на те, що він належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, повторно не з'явився в судові засідання та не подав заяви про її розгляд за його відсутності.
Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.
З матеріалів справи вбачається, що у порушення вимог ст. 157 ЦПК України дана справа розглядається судом з лютого 2011 року, або більше 3-х з половиною років.
Справа неодноразово призначалася до розгляду та розглядалася судом по суті (а. с. 63, 64-65, 70,80, 99, 105, 132, 142, 150, 160, 177, 179, 184, 193, 204, 220).
З оскаржуваної ухвали видно, що суд першої інстанції залишив позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду після неявки позивача у судові засідання 14 серпня та 2 вересня 2014 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Із заяв позивача від 13 серпня та 2 вересня 2014 року на а. с. 218 і 230 вбачається, що ОСОБА_1, якому виповнилося 74 роки й який є особою похилого віку, просив суд про відкладення розгляду справи, що був призначений на 14 серпня та 2 вересня 2014 року, покликаючись на свій стан здоров'я та бажання дати особисті пояснення суду.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд не врахував, що позивач звернувся до суду із даним позовом ще в лютому 2011 року, приймав участь у розгляді справи по суті та вже давав свої пояснення щодо заявлених позовних вимог. Крім цього, суд не з'ясував у позивача можливості розгляду справи за його відсутності.
Таким чином, усупереч вимог ст. 10 ЦПК України суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, у зв'язку з чим розгляд справи не здійснюється понад 3,5 роки.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Тому враховуючи обов'язок суду забезпечити особі реальний, а не формальний доступ до правосуддя, що гарантований ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97р., в контексті забезпечення права особи на ефективний засіб юридичного захисту, передбачений ст. 13 вказаної Конвенції, яка підлягає застосуванню судами відповідно до приписів ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, - судова колегія, за відсутності ознак зловживання позивачем своїм процесуальним правом, вважає за необхідне ухвалу місцевого суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Помимо наведеного, вивчені матеріали справи дають підстави зробити висновок про те, що позивач ОСОБА_1 не втратив інтересу до порушеного спору, його законні права підлягають захисту у судовому порядку у випадку доведеності його позовних вимог, а тому доступ до правосуддя йому повинен бути забезпечений.
Враховуючи, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 311-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського районного суду від 2 вересня 2014 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду по суті.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: