10 жовтня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Собіна І.М., Оніпко О.В.
секретар судового засідання Пиляй І.С.
за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 8 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності,
Рішенням Рівненського міського суду від 8 липня 2014 року позов задоволено повністю:
Виділено в натурі 8732/10000 частки у праві власності на домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 і стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 214, 60 гривень судового збору.
У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач покликається на його незаконність та необґрунтованість через неправильне застосування норм процесуального і матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи.
На її обґрунтування зазначалось про недодержання судом вимог ст. 214 ЦПК України, в зв'язку з чим не з'ясовано, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню. Вважав, що відносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 364 ЦК України. Залишено без уваги і норми ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів, оскільки висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи свідчить про неможливість виділу частки в натурі, а позивачі погодилися зі сплатою на їхню користь компенсації. З цього приводу не враховано роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що дані у постанові від 04.10.1991 року №7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок".
Вважав, що позивачем порушено правила ст. 119 ЦПК України щодо відсутності підпису ОСОБА_5 у позовній заяві, на що суд не звернув увагу.
На порушення вимог ст.ст. 215, 216 ЦПК України судом не зазначено в резолютивній частині, якою є власністю спірна частина (спільною сумісною чи спільною частковою) і які саме приміщення та споруди виділено позивачам, що складають присуджену 8732/10000 частки, а розрахунки самої частки є неправильними. На його думку, спірна частка повинна складати 4432/10000, наводячи при цьому свої міркування і розрахунки.
Порушенням норм процесуального права вбачав у тому, що в розгляді справи не брав участі орган опіки і піклування.
З наведених підстав просить оскаржуване рішення скасувати, ухваливши нове, яким відмовити позивачам у задоволенні вимог.
У поданих запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачів ґрунтуються на встановлених рішенням апеляційного суду, яке набрало законної сили, обставинах, а сам на тому, що сукупна частка усіх позивачів у спірному нерухомому майні становить 8732\10000, тобто переважну частину будинку, а тому її слід виділити в натурі.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 листопада 2008 року визнано недійсним укладений 11 лютого 2004 року ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 договір дарування 57\100 частин домоволодіння АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 4\9 частки спадкового майна померлого ОСОБА_10, яке складається із 57\100 спірного домоволодіння. Визнано за кожним із неповнолітніх: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 право власності на 1\9 частку спадкового майна, що складається із 57\100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (разом на 3\9 частки). Виселено ОСОБА_1 зі спірного житлового будинку без надання іншого жилого приміщення та знято з реєстрації у помешканні (а.с. 6-7, зв.).
19 вересня 2009 року Верховним Судом України касаційну скаргу ОСОБА_1 та заяву ОСОБА_11 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 відхилено, а зазначене рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін (а.с. 93-93, зв.).
Згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Записи про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу №22284467 від 26.03.2009 року) свідчать про те, що за ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровано за кожним по 633\10000 частки житлового будинку АДРЕСА_1, а за ОСОБА_4 - 2533\10000 в цьому будинку (а.с. 8).
Розмір часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірному будинку визначено рішенням Рівненського міського суду від 3 лютого 2010 року і становлять по 634\10000 за кожним.
Вважаючи, що відповідачі безпідставно не допускають їх до житлового будинку, який є об'єктом права спільної часткової власності, створюють перешкоди у користуванні ним і порушують права як співвласників, позивачі звернулися до суду з позовом про виділ у натурі 8732\10000 часток домоволодіння.
Між тим, при вирішенні спірних відносин та ухваленні рішення судом першої інстанції хибно обчислено сукупні частки позивачів у спірному житловому будинку, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так, трьом співпозивачам належить на праві власності по 633\10000 частки, а ОСОБА_4 - 2533\10000. Сумарна частка усіх чотирьох співвласників вираховується шляхом додавання і становить 4432\10000, а не 8732\10000 - як помилково це визначив місцевий суд.
З приводу технічної можливості виділу 4432\10000 частин будинку в ізольовані квартири судова експертиза не проводилася.
Норми ч.ч. 1, 3 ст. 364 ЦК України передбачають право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у п. п. 6 і 7 своєї постанови від 04.10.1991 року №7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (зі змінами, внесеними згідно із постановами Пленуму Верховного Суду України №13 від 25.12.1992 року, №15 від 25.05.1998 року), вбачається, що при вирішенні справ про виділ у натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК УРСР (аналогічні положення містяться і в ст. 367 ЦК України) , це можливо, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. При поділі жилого будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.
Частина 4 ст. 10 ЦПК України вказує про обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Норми ч. 1 ст. 143 ЦПК України передбачають призначення судом експертизи за заявою осіб, які беруть участь у справі, у разі, коли для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.
У засіданні апеляційного суду на пропозицію колегії суддів заявити клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи щодо технічної можливості поділу будинку і виділу 4432\10000 частин будинку в ізольовану квартиру ОСОБА_3 категорично заперечила, пояснивши причину цього відмовою оплачувати витрати на користь експерта.
Викликаний для дачі усних пояснень судовий експерт, яка під час розгляду справи судом першої інстанції проводила експертизу з приводу можливості виділу помилково обчислених 8732\10000 частин будинку, в судове засідання не з'явилася.
Згідно зі ст.ст. 10, 60, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За таких обставин позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6., ОСОБА_7 не ґрунтується на належних і допустимих доказах, а тому в його задоволенні слід відмовити.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
На підставі ст. 364 ЦК України, п.п. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року №7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (зі змінами, внесеними згідно із постановами Пленуму Верховного Суду України №13 від 25.12.1992 року, №15 від 25.05.1998 року, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 8 липня 2014 року скасувати.
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: