Апеляційний суд Рівненської області
Іменем України
13 жовтня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12012190130000054 щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Караганда Республіки Казахстан, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , згідно ст.89 КК України судимості не має,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України,
з участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_7 ,
Потерпілим ОСОБА_8 подано апеляційну скаргу на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 липня 2013 року.
Даним вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КК України, і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень.
Знято арешт з майна ОСОБА_5 . Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди залишено без розгляду.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним в тому, що він на початку листопада 2011 року отримав у тимчасове користування автомобіль марки «Фольксваген Транспортер Т4», білого кольору, 1998 року випуску, н.з. НОМЕР_1 , належний ОСОБА_8 , вартістю 70 312 гривень, та 11 листопада 2011 року без згоди власника відчужив вказаний автомобіль за 6 700
Справа № 1708/3388/12 Головуючий в І інстанції ОСОБА_9 .
Провадження №11кп/787/280/2014
Категорія: ч.2 ст.289 КК України Доповідач: ОСОБА_1
доларів США ОСОБА_10 по вул. Соборній в м. Рівне.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 вважає вирок суду помилковим, постановленим без врахування дійсних обставин справи. Вказує, що в діях ОСОБА_5 наявний склад злочину, передбачений ч.2 ст.289 КК України, інкримінований обвинуваченому органами досудового розслідування. Вказує, що суд, при визначенні вартості завданих злочином збитків врахував висновок експерта, де вказано орієнтовану вартість транспортного засобу. Не погоджується з викладом у вироці суду показів свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Призначене обвинуваченому покарання вважає надто м'яким, таким, що не відповідає суспільній небезпеці вчиненого, обставинам справи та особі обвинуваченого. Заперечує проти залишення без розгляду його цивільного позову. Просить вирок Здолбунівського районного суду від 03.07.2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_8 , обвинуваченим ОСОБА_5 подано заперечення, в яких останній вказує на безпідставність доводів в апеляційній скарзі потерпілого та законність вироку суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_7 про відмову в задоволенні апеляційної скарги потерпілого, міркування прокурора про скасування вироку суду і направлення кримінального провадження на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_8 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Органами досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України. Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 липня 2013 року дії обвинуваченого перекваліфіковано на ч.1 ст.191 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
А згідно положень ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України ґрунтувалося на повідомленні потерпілого ОСОБА_8 про незаконне заволодіння ОСОБА_5 його транспортним засобом.
В судовому засіданні суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_8 , повністю дослідив обставини вчинення даного кримінального правопорушення.
Зокрема, з аудіозапису судового засідання, здійсненого за допомогою технічного засобу фіксування кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні дав показання про те, що він дав дозвіл обвинуваченому ОСОБА_5 на користування його автомобілем протягом трьох днів, оскільки довіряв йому. Даний факт підтвердив в судовому засіданні і сам обвинувачений ОСОБА_5 , який пояснив, що автомобіль отримав в користування за згодою власника.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_5 правомірно користувався автомобілем ОСОБА_8 марки «Фольксваген Транспортер Т4», що виключає незаконний спосіб заволодіння даним транспортним засобом як цього вимагає диспозиція статті 289 КК України.
З пояснень допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вбачається, що саме ОСОБА_10 , в користуванні якого був автомобіль «Фольксваген Транспортер Т4», добровільно передав його в користування ОСОБА_5 разом з ключами і документи від нього на прохання обвинуваченого строком до трьох днів, однак ОСОБА_5 в обумовлений час автомобіль не повернув, а продав його, привласнивши отримані кошти. Факт продажу ОСОБА_5 автомобіля «Фольксваген Транспортер Т4» підтвердив в судовому засіданні і свідок ОСОБА_15 , брат якого придбав вказаний автомобіль.
На думку колегії суддів, судом підставно не взято до уваги показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про повернення коштів від продажу автомобіля потерпілому, оскільки останні є родичами обвинуваченого (тестем та дружиною відповідно), покази дані ними з метою вигородження обвинуваченого. Крім того, останні повідомили, що не мають жодних підтверджуючих документів про передачу ОСОБА_5 коштів від продажу автомобіля ОСОБА_8 .
Вказані обставини дійсно свідчать про спрямування умислу обвинуваченого ОСОБА_5 не на незаконне заволодіння транспортним засобом, а саме на розтрату чужого майна (грошей виручених від продажу автомобіля), яке було ввірене особі.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано і з наведенням у вироку відповідних та переконливих мотивів дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_5 з ч.2 ст.289 КК України на ч.1 ст.191 КК України.
Дане судове рішення повністю відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджується наявними в справі та дослідженими судом доказами в їх сукупності.
Щодо посилання потерпілого ОСОБА_8 в апеляційній скарзі на неправомірність визначення вартості автомобіля та безпідставне залишення його цивільного позову без розгляду, то суд вважає вказані твердження необґрунтованими. Спричинення збитків потерпілому в розмірі вартості автомобіля на суму саме 70 312 гривень інкримінується ОСОБА_5 органами досудового розслідування в обвинувальному акті та стверджується висновком автотоварознавчої експертизи №75 від 07.11.2012 року, згідно якого станом на 27 листопада 2011 року (час вчинення злочину) середня ринкова вартість автомобіля «Фольксваген Транспортер Т4» була визначена в розмірі 70 312 гривень. Як вбачається з даного висновку експертизи, вартість автомобіля була визначена під тією умовою, що вищевказаний автомобіль вважався технічно справним відповідно до терміну його експлуатації, а тому не потребував відновлювального ремонту.
Обставина щодо вартості автомобіля саме в розмірі 70 312 гривень підтверджується також ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином. Даною ухвалою суду постановлено стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_8 майнову шкоду в розмірі 70 312 гривень та залишено без змін рішення Здолбунівського районного суду від 17 січня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_8 20 000 гривень моральної шкоди. Враховуючи, що позов потерпілого ОСОБА_8 вже вирішений в порядку цивільного судочинства, то повторне стягнення вказаної суми збитків в даному кримінальному провадженні є неможливим.
Не відповідають дійсності і доводи потерпілого ОСОБА_8 в апеляційній скарзі про неправдивість показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вироці, оскільки такі їх показання повністю узгоджуються з тими, що були дані ними під час судового засідання, що стверджується аудіозаписом судового засідання, здійсненим за допомогою технічного засобу фіксування кримінального провадження.
При таких обставинах і доводи прокурора не заслуговують на будь-яку увагу, оскільки не ґрунтуються на жодних вимогах закону.
Призначаючи міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд першої інстанції врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого, обставини справи, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, та правильно призначив покарання останньому в межах санкції ч.1 ст.191 КК України у виді штрафу.
Обвинуваченому ОСОБА_5 призначене покарання з дотриманням вимог статті 65 КК України, таке покарання за своїм видом і розміром відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Наведені в апеляційній скарзі доводи потерпілого ОСОБА_8 були предметом ретельної перевірки колегією суддів і не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження.
Будь-яких порушень кримінального чи кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, які б слугували підставою для скасування вироку суду, колегія суддів не вбачає, а тому залишає апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 без задоволення, а вирок суду вважає законним та обґрунтованим.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст.405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 липня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________ _____________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3