02 жовтня 2014 року м. Черкаси справа № 823/2022/14
15 годин 10 хвилин
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді - Трофімової Л.В., за участі секретаря - Роя О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу № 823/2022/14
за позовом управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області (надалі - УПФУ в Тальнівському районі) [представник відповідача - не з'явився]
до відділу державної виконавчої служби Тальнівського районного управління юстиції (надалі - ВДВС Тальнівського РУЮ) [представник відповідача - не з'явився]
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, прийняв постанову.
Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області звернувшись до суду з адміністративним позовом до ВДВС Тальнівського РУЮ, просить:
- визнати бездіяльність головного державного виконавця Нескромного С.І. такою, що порушує вимоги Закону України «Про виконавче провадження», що полягає у невжитті заходів щодо розшуку майна боржника та перевірки його майнового стану, накладення арешту на майно боржника;
- зобов'язати головного державного виконавця Нескромного С.І. вжити передбачених законодавством заходів з примусового виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду за виконавчим листом від 06.10.2011 №2а/2370/3412/2011.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 № 2а/2370/3412/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області заборгованості у сумі 854 грн. 46 коп. Позивач вважає, що жодних дій, спрямованих на фактичне примусове виконання вищезгаданого виконавчого листа відділом державної виконавчої служби Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області вчинено не було, чим порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження».
Представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з'явився, на адресу суду направив клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, направив до суду заперечення, просив позов залишити без задоволення та закрити провадження у справі, просив здійснити розгляд справи за відсутності представника.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону належать до примусового виконання у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606).
Відповідно до ст.1 Закону №606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 № 202/98-ВР органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.
Відкривається виконавче провадження державним виконавцем на підставі виконавчого документа, як-то виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу тощо (ст.17 Закону №606).
Судом встановлено, що 19.02.2014 головним державним виконавцем відділу ДВС Тальнівського РУЮ прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №42219162 з виконання виконавчого листа №2а/2370/3412/2011, виданого Черкаським окружним адміністративним судом 06.10.2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області заборгованості у сумі 854 грн. 46 коп.
Головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області прийнято постанову про арешт коштів боржника від 27.06.2014.
У зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно виконавчого документа, відповідачем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження від 17.09.2014 № 42219162 відповідно до п.8 ч.1 ст.49, ст.50 Закону №606.
Позивач в обґрунтування вимог посилається на те, що жодних дій, спрямованих на фактичне примусове виконання вимог та виконавчого листа № 2а/2370/3412/2011, відповідачем вчинено не було, чим порушено вимоги Закону №606.
Суд зазначає, що відповідно до ст.11 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і у повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 32 Закону №606 визначено наступні заходи примусового виконання рішень:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Згідно ст.52 Закону №606 звернення стягнення на майно боржника полягає у його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Відповідно до ст.30 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2006 у справі № 29/156-03 визначено, що порушення державним виконавцем шестимісячного строку, встановленого для проведення виконавчих дій, не є підставою для завершення виконавчого провадження.
Частинами 1 та 2 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.30 Закону№606 визначено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.
Згідно ст.57 Закону №606, передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відділу державної виконавчої служби Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області вжити передбачені законодавством заходи з примусового виконання виконавчого листа №2а/2370/3412/2011, суд зазначає наступне.
Виконання рішень є виключною компетенцією державних виконавців. Суд не може підміняти державний орган та давати вказівки, які б свідчили про вирішення судом питань, що належать до компетенції суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим згідно Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи (прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді заступників Міністрів) державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було би порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - критеріями здійснення адміністративного судочинства є принципи судочинства.
Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Враховуючи, що відповідачем вжито заходи з примусового виконання рішення, прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із фактичним виконанням у повному обсязі згідно з виконавчим документом, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 94, 160, 162, 167 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги, що може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 03 жовтня 2014 року.
Суддя Л.В.Трофімова