Провадження № 11/774/373/14 Справа № 419/5193/12 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
09 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5
виправданого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та потерпілої ОСОБА_8 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2014 року,
Встановила:
Цим вироком
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Дніпропетровська,
раніше не судимого,
який проживає у
АДРЕСА_1 ,-
виправдано за ч.1 ст.122 КК України за недоведеністю його вини.
Органом досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався в умисному заподіянні середньої тяжкості тілесного ушкодження за таких обставин.
18 липня 2009 року приблизно о 22 годині на території домоволодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_6 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_8 не встановленим досудовим слідством предметом умисно наніс їй один удар по кисті лівої руки, заподіявши потерпілій тілесне ушкодження у вигляді уламкового перелому голівки другої п'ясної кисті ліворуч, що зумовили тривалий розлад здоров'я понад 21 добу, яке відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 3692-е від 29 вересня 2009 року відноситься до середнього ступеня тяжкості.
Районний суд дійшов висновку про відсутність у справі достовірних даних, які б підтверджували висновки органу досудового слідства про те, що ОСОБА_6 умисно заподіяв ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесне ушкодження, а тому виправдав його за ч.1 ст.122 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду, викладеним у вироку, фактичним обставинам справи, просить справу направити на новий судовий розгляд. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно виправдав ОСОБА_6 за ч.1 ст.122 КК України, не давши належної оцінки доказам, зібраним під час досудового слідства.
Потерпіла ОСОБА_8 у своїй апеляції, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильну оцінку доказів, що є в матеріалах справи, просить також скасувати вирок щодо ОСОБА_6 , а справу повернути на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, думку прокурора ОСОБА_5 , який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, пояснення потерпілої ОСОБА_8 , яка також підтримала свою апеляцію, пояснення ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які вважали вирок суду законним та обґрунтованим, а тому заперечували доводи апеляційних скарг прокурора і потерпілої та просили залишити їх без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та потерпілої ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Висновок суду щодо виправдання ОСОБА_6 за ч.1 ст.122 КК України є передчасним і не ґрунтується на законі та матеріалах справи.
Так, згідно з вимогами ч.4 ст.327 КПК 1960 року виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок відповідно до ч.1 ст.327 КПК 1960 року повинен бути мотивованим судом.
Відповідно до вимог ст.323 КПК 1960 року як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як зазначено у ст.334 КПК 1960 року, мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними в пунктах 16,17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 р. № 5 суду належить оцінити всі зібрані у справі докази, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних та інших джерелах, з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.334 КПК 1960 року.
Пункти 21,22 цієї ж постанови містять застереження про те, що виправдувальний вирок за недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину постановляється тоді, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним. У мотивувальній частині такого вироку належить викласти як результати дослідження, аналізу й оцінки доказів, зібраних на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину.
Таким чином, суд при розгляді справи повинен дослідити ті докази, що викривають, і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати оцінку їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК 1960 року.
Проте, виправдовуючи ОСОБА_6 за ч.1 ст.122 КК України, ці та інші вимоги кримінально-процесуального закону під час розгляду справи в судовому засіданні не виконані, обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, не досліджені, вирок суду першої інстанції постановлено з порушенням вимог кримінально-процесуального закону України.
У порушення зазначених вище вимог закону суд не звернув уваги та належно не проаналізував у вироку інші докази, якими орган досудового слідства обґрунтував доведеність обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованому, й не навів мотивів, із яких він відкидає їх.
Так, суд не взяв до уваги показання ОСОБА_6 , надані на досудовому слідстві про обставини конфлікту з ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , зокрема, під час допиту 16 жовтня 2009 р. за участю свого захисника, згідно з якими він не заявляв про те, що ОСОБА_9 завдав потерпілій удар молотком по руці, а також показання ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які на протязі досудового слідства і в судовому засіданні стверджували, що саме ОСОБА_6 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_8 за обставин, викладених в обвинувальному висновку.
Теж саме стосується і висновків судово-медичних експертиз, проведених на стадії досудового слідства.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінальної справи, в ході досудового слідства і під час судового розгляду справи свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 також неоднаково розповідали про обставини заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .
Зазначені докази обвинувачення судом першої інстанції у вироку взагалі не були проаналізовані та не оцінені з точки зору їх допустимості та достатності.
Аргументуючи висновок про виправдання підсудного, суд у вироку посилався на показання потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , висновки судово-медичних експертиз, які були проведені під час досудового слідства, згідно з якими підтверджується винуватість ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного злочину. Однак в подальшому, як видно з вироку, суд безпідставно не врахував ці докази, не проаналізував та не оцінив їх належним чином і без наведення мотивів піддав сумніву, надавши перевагу показанням підсудного, свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та висновку судово-медичної експертизи від 29 травня 2014 року.
Крім того, виправдовуючи ОСОБА_6 за ч.1 ст.122 КК України, суд посилався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_10 під час проведення слідчого експерименту 20 травня 2014 року. Проте, як убачається з протоколу судового засідання, зазначені показання названих осіб не були досліджені судом. Також судом не були з'ясовані причини суперечностей показань цих осіб під час досудового слідства й судового розгляду справи і під час проведення слідчого експерименту. Тому він не вправі був обґрунтовувати вирок показаннями, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.
Усім цим доказам суд мав дати належну оцінку в сукупності, але не зробив цього.
Таким чином, за наведених обставин висновок суду про виправдання ОСОБА_6 за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, є передчасним, зробленим без повного, всебічного та об'єктивного аналізу наявних у справі доказів, а тому не може вважатися законним та обґрунтованим.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ч.1 ст.367 КПК 1960 року вирок суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню в повному обсязі, а справа - направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно ретельно дослідити всі докази по справі, дати належну правову оцінку діям ОСОБА_6 , перевірити доводи прокурора і потерпілої, які були викладені в апеляційних скаргах, та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Питання, що стосуються доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину за ч.1 ст.122 КК України, неправдивості показань підсудного ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 тощо, про що йдеться в апеляціях прокурора і потерпілої ОСОБА_8 , підлягають перевірці під час нового судового розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК 1960 року, пунктами 11,15 розділу XI Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Ухвалила:
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і потерпілої ОСОБА_8 частково задовольнити.
Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2014 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той самий суд в іншому складі.
Судді:
----------- ------------- ---------
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3