справа № 462/5655/14-ц
22 вересня 2014 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Боровкова Д.О.
при секретарі Щур Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виконання умов договору та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом, у якому просить визнати за ним право власності на гараж під літ. «Б-1» загальною площею 53,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Свої вимоги мотивує тим, що у серпні 2013 р. між ним та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого він позичив ОСОБА_2 кошти у розмірі 50 000 грн. терміном до 31.05.2014 р. з метою проведення робіт по будівництву гаражу по АДРЕСА_1. У випадку невиконання умов договору, відповідач взяв на себе зобов'язання передати йому у власність збудовану будівлю та відшкодувати витрати, пов'язані із виконанням цього договору позики. У зв'язку із закінченням терміну дії договору позики, ОСОБА_1 звернувся до відповідача про повернення позичених коштів, однак останній відмовився повертати гроші та відмовився виконувати взяті на себе зобов'язання. Так як ОСОБА_2 відмовився виконувати взяті на себе зобов'язання щодо повернення позичених коштів, враховуючи факт завершення відповідачем будівельних робіт по будівництву гаражу по АДРЕСА_1, беручи до уваги вимоги п. 3 договору позики від 01.08.2013 року, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Відповідач первісний позов заперечив, 12.09.2014 р. подав зустрічний позов, у якому просить визнати за ОСОБА_2 право власності на гараж під літерою «Б-1» загальною площею 53,7 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Свої вимоги мотивує тим, що йому на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. Окрім цього, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 017678 від 22.10.2010 року, виданого на підставі ухвали Львівської міської ради № 3960 від 30.09.2010 р., він є власником земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Цільовим призначенням земельної ділянки є обслуговування житлового будинку. Так у 2013 р. він біля належного йому на праві приватної власності житлового будинку збудував цегляний гараж площею 53,7 кв. м, будівництво якого здійснювалось за кошти, позичені у ОСОБА_1, що підтверджується укладеним між ними договором позики від 01.08.2013 р. Згідно умов даного договору він взяв на себе зобов'язання у випадку неможливості повернення позичених коштів передати у власність відповідача даний об'єкт після оформлення документів, які підтверджують право власності на збудовану будівлю та встановлення відповідності дійсної вартості об'єкту сумі боргу з врахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь час прострочення. Відтак вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на вказану будівлю є безпідставною, суперечить п. 3 даного договору позики та може бути виконаною лише після отримання ним документів, що підтверджують право власності на гараж, а позичені у ОСОБА_1 кошти не становлять і 50% дійсної вартості будівлі. Будівництво гаражу загальною площею 53,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 відповідає встановленим законом нормативам та стандартам та не завдає шкоди іншим особам, а тому просить зустрічний позов задовольнити та визнати за ним право власності на спірний гараж.
Позивач за первісним позовом зустрічний позов визнав у повному об'ємі, не заперечує проти його задоволення.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що зустрічний позов підлягає задоволенню, а у первісному позові слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
ч. 2 ст. 375 ЦК України передбачає, що власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Згідно із ч. 3 даної статті право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Ч. 4 ст. 375 ЦК України передбачає, що правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст. 376 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Згідно із ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника /користувача/ земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Як вбачається із роз'яснень, даних в п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України /про правовий режим самочинного будівництва/» у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, тому на вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно /житлові будинки, будівлі, споруди тощо/ виникає з моменту завершення будівництва /створення майна/. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 017678, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Цільовим призначенням земельної ділянки є обслуговування житлового будинку /а.с.32-35/.
ОСОБА_2 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 /а.с.22-31/.
Відповідно до договору позики від 01.08.2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 50000 грн. для проведення будівельних робіт по здійсненню будівництва гаражу на АДРЕСА_1 /а.с.5/.
Згідно із довідкою ЛКП «Левандівка» від 28.02.2014 р. № 2/332, ОСОБА_2 самочинно збудував цегляний гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.21/.
Відповідно до звіту за результатами технічного обстеження індивідуального гаража на два місця на АДРЕСА_1, технічний стан індивідуального гаража на два місця, є нормальним /категорія І/ /а.с.40-52/.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у їх сукупності, вважає, що оскільки спірний гараж збудований ОСОБА_2 на належній йому земельній ділянці, цільовим призначенням якої є обслуговування житлового будинку, відповідає всім будівельним вимогам та нормам, не порушує права третіх осіб, а також враховуючи заяву ОСОБА_1 про визнання зустрічного позову, у якій останній не заперечує проти визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний гараж /а.с.70/, зустрічний позов підлягає задоволенню.
Щодо первісного позову, то у задоволенні такого слід відмовити з наступних підстав.
01.08.2013 р. між сторонами укладений договір позики /а.с.5/, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 50000 грн. для проведення будівельних робіт по здійсненню будівництва гаражу на АДРЕСА_1 /п.1 договору позики/. Відповідно до п. 3 договору позики у разі, коли ОСОБА_2 не поверне позичені гроші до вказаного в п. 1 договору терміну, то на вимогу ОСОБА_1, ОСОБА_2 зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, інфляційні витрати, а також три відсотки річних від простроченої суми, або передати у власність ОСОБА_1 об'єкт, вказаний у п. 1 договору після оформлення документів, які підтверджують право власності на збудовану будівлю та встановлення відповідності дійсної вартості об'єкту сумі боргу з врахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь час прострочення.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у їх сукупності, вважає, що оскільки реальна вартість гаражу значно перевищує суму боргу за договором позики, позивач по первісному позову визнав зустрічний позов та не заперечує проти визнання за ОСОБА_2 право власності на спірний гараж, що автоматично унеможливлює задоволення його первісних вимог, а тому у первісному позові слід відмовити.
Проте, це не позбавляє ОСОБА_1 права звернутись до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 боргу, що утворився за невиконання вимог договору позики.
Керуючись, ст. ст. 10, 60, 61, 209, 212, 213-215, 218 ЦПК України, -
У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виконання умов договору - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на гараж під літ. «Б-1» загальною площею 53,7 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова шляхом подачі в десяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя:
Оригінал рішення.