"06" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/66306/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуСвітловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області
ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2013
у справі № 1170/2а-1967/12
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Світловодський завод адсорбентів»
доСвітловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодський завод адсорбентів» звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградській області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 000142230 від 19.12.2011.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.07.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2013, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:
- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт №87/2370/32991980 від 06.12.2011;
- перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 454 479 грн.;
- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001422300 від 19.12.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 454 479 грн. основного платежу та 121 912 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Встановлені актом перевірки порушення обґрунтовані тим, що під час здійснення господарської діяльності позивачем недодержано вимог статей 203, 215, 228, 662, 656 Цивільного кодексу України, оскільки укладені платником податків правочини з його контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому взаємовідносини с контрагентами мають ознаки нікчемності.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій не погодилися з висновками податкового органу щодо встановлених перевіркою порушень позивачем вимог податкового законодавства, оскільки не знайшли підстав, які б виключали право позивача на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем з ПП ВКФ «Украгропродукт» було укладено договір поставки № 03/1 від 03.01.2010, з ТОВ «Технорес» - договір поставки № 02/01 від 03.01.2010, з ТОВ компанія «Нафтатрейд» - договір поставки нафтопродуктів № П-13/01/2011 від 04.01.11.
Дослідивши подані позивачем докази правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість (а саме, первинні документи податкової звітності), суди не виявили жодних порушень при їх складанні, що могли б мати наслідком дефектності їх форми чи змісту та втрати статусу первинного документа.
Також, судами встановлено факт продажу товару та його оплату, що, як позивач, так і його контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а акт перевірки не містить будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних.
Колегія судів касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.
2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2013 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді В.В. Кошіль
О.А. Моторний