"07" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/39574/14
суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий);
Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року,
У липні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Сумської міської ради (УПСЗН) про визнання дій неправомірними та стягнення коштів.
Зазначала, що отримує допомогу малозабезпеченим сім'ям, розмір якої безпідставно занижується відповідачем, порівняно з нормами, встановленими Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ (Закон № 1768-ІІІ).
Посилаючись на неможливість звуження права на соціальний захист Законом України «Про Державний бюджет на 2013 рік», просила, з урахуванням уточнення позовних вимог, визнати дії відповідача неправомірними, стягнувши з УПСЗН недоплачену допомогу за період з 1 квітня по 30 вересня 2013 року в розмірі 2 859 грн.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 9 жовтня 2013 року позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що з 1 квітня 2013 року позивач отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям в розмірі 180,65 грн.
Спір зводиться до правомірності виплати цієї допомоги із застосуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму) у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що розмір призначеної позивачу допомоги є меншим, аніж прожитковий мінімум на 2013 рік.
Скасувавши це рішення та відмовивши у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачено, що у 2013 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить для працездатних осіб 21 відсоток.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком апеляційного суду.
Відповідно до статті 5 Закону № 1768-ІІІ розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї.
До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Статтею 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» установлено, що у 2013 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить: для працездатних осіб - 21 відсоток, для дітей - 75 відсотків, для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів - 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.
Колегія суддів зазначає, що позивач не стверджує про невідповідність розміру виплаченої їй допомоги вищенаведеній статті бюджетного Закону.
При цьому стверджує про неможливість застосування цієї норми взагалі, оскільки вона звужує право на соціальний захист.
Колегія суддів не приймає такі доводи до уваги, оскільки визначення розміру державної соціальної допомоги з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму передбачено самим Законом № 1768-ІІІ, а саме частиною другою статті 5.
З викладеного вбачається правильність висновків апеляційного суду про необґрунтованість цього позову.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
А.В.Єрьомін
О.В.Кравцов