08 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/74325/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційні скарги Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 р.
у справі № 2а-13475/09/0470
за позовом публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»
до 1) Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, 2) Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області
про стягнення процентів на суму бюджетної заборгованості по декларації з податку на додану вартість, -
У червні 2006 року публічне акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - позивач, ПАТ «Марганецький ГЗК») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі - відповідач-1, Нікопольська ОДПІ Дніпропетровської області) та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2, ГУ ДКС України у Дніпропетровській області), в якому, з врахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило суд стягнути з державного бюджету проценти на суму бюджетної заборгованості по декларації з податку на додану вартість за грудень 2004 року в розмірі 324 636,16 грн.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р., в позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2009 р. постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 р. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Нікопольської ОДПІ у Дніпропетровській області та ГУ ДКС України у Дніпропетровській області щодо невиплати ПАТ «Марганецький ГЗК» процентів на суму бюджетної заборгованості по декларації з податку на додану вартість за грудень 2004 року; стягнуто на користь ПАТ «Марганецький ГЗК» проценти на суму бюджетної заборгованості по декларації з податку на додану вартість за грудень 2004 року в розмірі 324 636,16 грн.; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідачі звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просили скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 р. і залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 р.
Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційних скарг заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.01.2005 р. позивачем було подано до відповідача-1 податкову декларацію по податку на додану вартість за грудень 2004 року, згідно з якою різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту мала від'ємне значення, загальна сума податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню, склала 14 941 040 грн. (рядок 21 декларації), в тому числі 13 105 217 грн. - сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, заявлена до відшкодування після погашення податкових зобов'язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів шляхом перерахування на рахунок в установі банку (рядок 25 декларації).
10.06.2005 р. позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, яким була самостійно виправлена помилка у податковій декларації за грудень 2004 року, у зв'язку з чим сума податку на додану вартість, заявлена до бюджетного відшкодування за грудень 2004 року склала 11 726 240 грн.
Матеріалами справи підтверджується проведення позивачу бюджетного відшкодування, а саме: 04.05.2005 р. на суму 2 012 280 грн. - шляхом заліку в рахунок декларації за березень 2005 року від 20.04.2005 р. № 2515; 23.05.2005 р. на суму 1 000 000 грн. - шляхом перерахування на розрахунковий рахунок товариства за висновком № 0000000130 від 20.05.2005 р.; 22.06.2006 р. на суму 6178330 грн. - шляхом перерахування на розрахунковий рахунок товариства за висновком № 0000000131 від 21.06.2005 р.
26.06.2006 р. позивачем подано до податкової інспекції заяву про зміну напрямку відшкодування, в якій просив заявлену в декларації за грудень 2004 року до відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 2 535 630 грн. зарахувати в рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.
Внаслідок несвоєчасного відшкодування податку на додану вартість за період з 21.02.2006 р. по 01.06.2006 р. на відповідну бюджетну заборгованість позивачем нараховані проценти в сумі 324 636,16 грн.
Судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми, нарахованої за прострочення бюджетного відшкодування податку на додану вартість було відмовлено з тих мотивів, що на день подачі позову таке нарахування не було законодавчо передбачено.
Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.
Приписами підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено строк на проведення бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, а саме - протягом місяця, наступного після подачі декларації з податку на додану вартість.
Суми, невідшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з Державного бюджету України, у тому числі й про стягнення процентів за бюджетною заборгованістю у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням сум податку на додану вартість.
Заповнення платником податку графи « 25» декларації з податку на додану вартість не позбавляє його права звернутися до суду за відшкодуванням бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у строк, визначений Законом України «Про податок на додану вартість».
При цьому право платника податку на стягнення нарахованих ним процентів на суму бюджетної заборгованості не пов'язане з моментом повного погашення бюджетної заборгованості з Державного бюджету України.
Як слідує із матеріалів справи, в передбачений Законом України «Про податок на додану вартість» строк позивачу не було відшкодовано податку на додану вартість.
Таким чином, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, не виконавши пряму вимогу закону у визначений строк, суб'єкт владних повноважень однозначно допустив протиправну бездіяльність, внаслідок якої настають санкції у вигляді сплати процентів.
Крім того, відсутність на час звернення до суду за захистом порушеного права матеріальної норми щодо способу його відновлення не обмежує можливість застосування відповідних положень законодавчих актів, які діяли на час вчинення порушення, але згодом втратили чинність. Норми права, що зазнавали змін, мають застосовуватися виключно в межах строків дії кожної з їх редакцій і не можуть бути застосовані за аналогією права.
При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.
З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в діях суду першої інстанції вбачається порушення норм права, що призвели до неправильного вирішення спору, і висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог не відповідають обставинам справи.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційні скарги Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області - відхилити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 р. у справі № 2а-13475/09/0470 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис І.В. Приходько
Судді: підпис І.О. Бухтіярова
підпис М.І. Костенко