"01" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/22896/14
Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді: Олексієнка М.М.,
суддів: Весельської Т.Ф.,
Винокурова К.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області, Шосткинської виправної колонії № 66 управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати грошового забезпечення, зобов'язання вчинити дії по виплаті коштів, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою позивача на ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року,
У березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив, визнати протиправними дії відповідачів щодо невиплати грошового забезпечення за службу в понад встановлений робочий та нічний час, зобов'язати солідарно виплатити на його користь грошове забезпечення та стягнути 13 552 грн. моральної шкоди.
Ухвалою судді Сумського окружного адміністративного суду від 6 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року, позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
В касаційні скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, окружний суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду і суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку поважними.
Такий висновок не відповідає вимогам закону та є необґрунтованим.
Відповідно до частин першої та третьої статті 99 КАС України строки звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод чи інтересів встановлюються цим Кодексом та іншими законами.
При тлумаченні вище згаданої норми, Верховний Суд України в Рішенні від 16 травня 2011 року (справа №21-29-а11) зазначив, що під іншими законами розуміються закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно - правовий спір.
Зважаючи на те, що позовна заява містить декілька вимог в адміністративній справі, в тому числі про стягнення боргу по грошовому забезпеченню (заробітної плати), то суд повинен був звернути увагу на положення статті 233 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України), яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудового спору. Згідно частини другої цієї норми у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.
Суд першої інстанції належними чином не з'ясував чи дійсно позивач має право на грошове забезпечення, яке він вимагає, зокрема, за службу понад встановлений законодавством робочий та нічний час.
Апеляційний суд порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, не виправив, належним чином доводи, викладені в апеляційній скарзі, не перевірив, тому судові рішення підлягають скасуванню з направлення справи для продовження розгляду (вирішення питання про прийняття позовної заяви) до суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, частиною першою статті 227, статтею 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Скасувати ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 6 березня 2014 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: М.М. Олексієнко
Т.Ф. Весельська
К.С. Винокуров