"18" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/40553/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
секретар судового засідання Волошин В.М.
за участю представників згідно журналу судового засідання від 18.09.2014 (в матеріалах справи)
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекція у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2012
у справі № 2а-17572/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Мануфактура"
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариства з обмеженою відповідальністю „Мануфактура" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень: №0002242307/0 від 22.06.2011; №0003832307/0 від 16.09.2011.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №0002242307/0 від 22.06.2011 в сумі 1353452 грн.; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №0003832307/0 від 16.09.2011, відмовлено в задоволенні позову в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення №0002242307/0 від 22.06.2011 в сумі 1 грн.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання правомірності формування податкового кредиту на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ „ТПК Салтіс" та складено акт № 5881/23-07/31513808 від 17.05.2011.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0002242307/0 від 22.06.2011, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1353453 грн.
В ході адміністративного оскарження дане податкове повідомлення-рішення скасовано рішенням ДПА у м. Києві від 06.09.2011 №8913/10/25-114 в частині сплати 1 грн. штрафних санкцій, а в іншій частині - залишено без змін.
Відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення №0003832307/0 від 16.09.2011, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1353452 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 198.1, пп. 198.2, пп. 198.6 ст. 198 ПК України, яке полягає в неправомірному включенні до складу податкового кредиту за січень, лютий 2011 року податку на додану вартість у сумі 1353451 грн., нарахованого у складі вартості придбаних у ТОВ „ТПК „Салтіс" і ТОВ „Алієдора" товарів, з огляду на те, що усі операції купівлі-продажу названих контрагентів позивача не спричиняють реального настання правових наслідків, їх слід розцінювати як такі, що укладені з метою суперечною інтересам держави і суспільства, та згідно з ст. 203, ч. 1 і ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК є нікчемними по всіх ланцюгах поставки, а податковий кредит сформовано безпідставно.
Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, на підтвердження включення сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.
Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.
Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
У взаємозв'язку з наведеним, виходячи з наведених вище положень законодавства, при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником податку на додану вартість, що вбачається з акту перевірки, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.
Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.
При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.
В той же час, укладені позивачем договори ТОВ „ТПК „Салтіс" і ТОВ „Алієдора" не визнаються законом як недійсні (нікчемні), їх зміст не суперечить національному законодавству.
Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини).
В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.
Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками ПДВ, що вбачається з акту перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.
Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.
При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.
Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій.
За висновками перевіряючих такі документи не були визнані недійсними.
При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем послуг, визначених в договорах.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекція у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2012 у справі № 2а-17572/11/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекція у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2012 у справі № 2а-17572/11/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко