"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/35508/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Шведа Е.Ю.,
суддів Горбатюка С.А.,
Чалого С.Я.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд
справи 826/4365/13-а
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління МВС України в Київській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління МВС України в Київській області
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року,
встановив:
У березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ГУ МВС України в Київській області, в якому просив визнати протиправною відмову ГУ МВС України в Київській області від 23.10.2012 р. № 3 у присвоєнні йому статусу учасника бойових дій протиправною та зобов'язати ГУ МВС України в Київській області присвоїти йому статус учасника бойових дій з видачею посвідчення встановленого зразка.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, з 16.04.1989 р. по 10.06.1989 р. перебував в складі зведеного оперативного загону МВС УРСР, виконував спеціальне урядове завдання по охороні громадського порядку у м. Ленінокані Вірменської РСР на посаді заступника командира взводу спеціального призначення роти ППСМ.
Позивач подав ГУ МВС України в Київській області рапорт від 21.09.2012 р. щодо визнання його учасником бойових дій і прохання видати посвідчення встановленого зразка.
Протоколом № 3 засідання комісії ГУ МВС України в Київській області з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни від 23.10.2012 р. ОСОБА_2 відмовлено у наданні статусу учасник бойових дій.
ГУ МВС України в Київській області листом від 24.10.2012 р. повідомлено позивача про неможливість визнання його учасником бойових дій з посиланням на п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постанову Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 08.02.1994 № 63.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що чинне законодавство України не містить визначення терміну «бойові дії», а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Отже, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Вірменської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях. При цьому, слід також враховувати, що загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме у період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в сердньоазійських республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.
Суд не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
П. 2 ст. 6 вказаного закону визначено, що учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затверджено перелік держав і періодів бойових дій на їх території, яким надавалась допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб, рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР.
Як зазначалось, позивач з 16.04.1989 р. по 10.06.1989 р. перебував в складі зведеного оперативного загону МВС УРСР виконував спеціальне урядове завдання по охороні громадського порядку у м. Ленінокані Вірменської РСР на посаді заступника командира взводу спеціального призначення роти ППСМ.
Разом з тим у вищевказаному переліку зазначена країна відсутня. Хоча підставою для надання такого статусу військовослужбовцю учасника бойових дій є наявність держав і періодів бойових дій на їх території у цьому переліку.
Щодо застосування до спірних правовідносин пункту Переліку держав і періодів бойових дій на їх території «інші країни - після 1979», то відповідно до примітки 6 до вказаного пункту переліку, його положення поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил колишнього Союзу РСР про їх особисту участь у бойових діях.
Відсутність вищезазначених обставин виключає можливість визнання учасниками бойових дій після грудня 1979 року осіб, які виконували спеціальні завдання в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишніх республік Союзу РСР, у тому числі Вірменської РСР.
Позивач довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його особисту участь у бойових діях Вірменської РСР Комісії не надав, а тому підстав для задоволення його рапорту про отримання статусу учасника бойових дій не було.
Суди попередніх інстанцій обставини справи встановили повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
За таких обставин, рішення суддів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Головного управління МВС України в Київській області задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління МВС України в Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Е.Ю. Швед
Судді С.А. Горбатюк
С.Я. Чалий