Справа № 199/3426/14-ц
(2/199/2109/14)
іменем України
«02» жовтня 2014 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Спаї В.В.,
секретар - Степаненко А.Л.,
за участі позивача - ОСОБА_1,
за участі представника позивача - ОСОБА_2,
за участі відповідача - ОСОБА_3,
за участі представника відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 27.06.2013 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Дана квартира належала бабусі позивача -ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 23.05.1994 р. 29.12.1994 р. дана квартира була подаровано бабусею своєму сину ОСОБА_7 - батьку позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р., залишив заповіт на свою дружину - ОСОБА_8 (остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 р.), не встиг оформити спадщину після смерті чоловіка (батька позивача).
Як зазначається позивачем при зверненні до суду він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, утім, весь цей час він не квапився щодо цієї кватири, адже за усною домовленістю з іншими спадкоємцями було вирішено, що, оскільки поліпшення житлових умов більш усіх потребував брат Анатолій, саме він успадковуватиме дану квартиру та оформить усі документи, а усі інші вважатимуться такими, що відмовили від спадщини на користь Анатолія.
У серпні 2013 р., підробляючи на життя ремонтними роботами, позивач ремонтував квартиру гр. ОСОБА_9, та останній попросив зробити ремонт у квартирі його сина - ОСОБА_3, який нещодавно придбав квартиру. Позивач з'ясував, що дану квартиру придбав відповідач за договором купівлі-продажу, який був укладений нібито із батьком позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 р., та у зв'язку з чим даний договір в силу ст.ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України є недійсним.
Предмет позову становить вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 27.06.2013 р., який був укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №129.
У судовому засіданні позивач та представник позивача вимоги позву підтримали повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просили суд повністю задовольнити поданий позов.
Відповідач та його представник позов не визнали та просили суд повністю відмовити в його задоволенні.
Відповідно до пояснень відповідача він мав намір придбати квартиру, дана кватира була підшукана ріелторами, та 27.06.2013 р. був посвідчений даний правочин. При укладенні угоди був присутній також й продавець, який написав розписку про отримання грошових коштів та відсутність претензій з його боку.
Заслухав пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 1 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК).
Відповідно до ст. 13 ЦК цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1).
При їх здійсненні особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах (ч. 3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч. 4). Не допускається використання цивільних прав для неправомірного обмеження конкуренції, зловживанням монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч. 5). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені чч. 2-5 ст. 13 ЦК, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється ст.ст. 215-236 ЦК.
Судом на підставі свідоцтва про народження (а.с. 9) встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_3 р., його батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_8.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 р. у віці 73 років (а.с. 7); за життя ОСОБА_7 (дата народження 15.04.1932 р.) на випадок своєї смерті зробив розпорядження, відповідно до якого належну йому квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заповідав ОСОБА_8 ОСОБА_7 був власником даної квартири на підставі договору дарування (а.с. 15), посвідченого 29.12.1994 р., відповідно до якого ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_7 прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1. Дана квартира належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпропетровським виконкомом міської ради народних депутатів 23.05.1994 р.
ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 р. (а.с. 8).
Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 27.06.2013 р., який був укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстр №129), відповідач набув у власність дану квартиру.
Загальні положення про правочини, а також правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону, визначено главою 16 Розділу IV ЦК України. Зокрема, у статті 202 ЦКУ дано визначення: правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 ЦКУ).
Відповідно до ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
В силу ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Відтак, цивільна дієздатність ОСОБА_7 припинилася у момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, оскільки позивач, заперечуючи проти дійсності правочину на підставі, встановленій законом (ст. 203 ЦК України), надав докази відповідно до вимог ст.ст. 57-59 ЦПК України, виконавши, таким чином, обов'язок доказування (ст.ст. 10,60 ЦПК), який покладається на позивача, для суду вбачаються підстави для задоволення позову повністю.
Разом з тим, щодо посилання представника відповідача на те, що позивач не є тією особою, права якої порушені, оскільки позивач не отримав свідоцтва про право на спадщину у відповідності до закону, то, на переконання суду, такі доводи не є слушними. При цьому, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
Судом було встановлено, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті матері - ОСОБА_8, яка є спадкоємцем за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті чоловіка ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 р.
За ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом, та до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відтак, позивач, будучи спадкоємцем першої черги та особою, котра прийняла спадщину після померлої матері в силу ч. 1 ст. 1297 ЦК України, є тією особою, права та інтереси якої порушені укладеним правочином, адже предмет даного правочину становить нерухоме майно, яке входить до спадкової маси після померлої матері позивача.
Разом з тим, щодо посилання представника відповідача на факт відсутності у позивача свідоцтва про право на спадщину, то дане не спростовує зазначених вище висновків суду: відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Чинний ЦК не обмежує строком спадкоємців для отримання свідоцтва про право на спадщину, тому посилання представника відповідача не є слушними.
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до ст.ст. 88 та 215 ЦПК України; судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки позов задоволений повністю.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 212, 214-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 27.06.2013 р., який був укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №129.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 243,60 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя