Справа №173/1144/14-ц
Провадження №2/173/825/2014
03 жовтня 2014 р. м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого судді Шевченко О.Ю.
при секретарі судового засідання Демяненко С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, терті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Верхньодніпровський районний відділ Головного управління Дніпропетровської області ДМС України, Верхньодніпровське районне управління юстиції Дніпропетровської області,
ОСОБА_1 звернулася до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 взяла на себе обов'язок довічно утримувати ОСОБА_1, забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою. Договір було укладено у зв'язку з похилим віком позивача та потребою в щоденному догляді. ОСОБА_2 з 2005 по 2007 роки приходила до ОСОБА_1 нерегулярно, часто в нетверезому стані. З 2007 року взагалі не виконує умови договору: не прибирає в квартирі, не готує їжу, не купує продукти харчування, не відповідає на телефонні дзвінки, відправляє до позивача свою мати, яка є недієздатною. Неодноразово з відповідачем проводились бесіди щодо її неналежного ставлення до своїх обов'язків за договором, проте будь-яких позитивних змін з її боку не було. У зв'язку з чим позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд: розірвати договір довічного утримання, укладений 21 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1; визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1; зняти з реєстрації ОСОБА_2 та її доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1; виселити ОСОБА_2 та її доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1; передати ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 протягом десяти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по комунальним послугам в сумі 1190 грн., а також понесені судові витрати.
В судовому засіданні позивач позов підтримала та просила суд задовольнити позовні вимоги. Суду пояснила, що вона купила квартиру для онучки, оскільки сподівалася на її підтримку та допомогу. Весь час ОСОБА_2 погано виконувала свої обов'язки за договором, до неї неможливо було додзвонитися, комунальні послуги, продукти харчування, ліки позивач купує за власні кошти. Часто відповідач приходила до позивача в нетверезому стані, грубо себе поводить. В останнє ОСОБА_2 приходила 9 травня 2014 року, принесла два банани. Замість ОСОБА_2 приходила її мати, але це було не часто. Позивач змушена була звертатися за допомогою до сусідів, а також приїжджала донька з м. Дніпропетровська. Позивач зауважила, що неодноразово розмовляла з відповідачем щодо її ставлення до неї, попереджала, що змушена буде розірвати договір довічного утримання, проте вона не реагувала.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, просила суд задовольнити позовні вимоги. Суду пояснила, що її мати потребує постійного догляду, у зв'язку з чим і було укладено договір довічного утримання, проте ОСОБА_2 не виконує взяті на себе обов'язки. Відповідач часто буває нетверезою, до неї неможливо додзвонитися.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, проти задоволення позовних вимог заперечувала. Суду пояснила, що в неї маленька донька, тому не можливо розірвати договір довічного утримання. Відповідач зауважила, що ходила до бабусі, також часто приходила допомагати її мати. Якби вони за нею не доглядали, то вона би не жила тут 9 років. Востаннє була у позивача в травні 2014 року. Після того не приходила, оскільки позивач її не пускає.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали заяви про розгляд справи без їх участі.
Суд, вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
21 лютого 2005 року між ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 152. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 взяла на себе обов'язок довічно повністю утримувати ОСОБА_1, забезпечуючи її харчуванням, одягом, наглядом, необхідною допомогою та житлом, шляхом збереження за нею права безоплатного по життєвого проживання у відчужуваній квартирі. Вартість щомісячного матеріального утримання (харчування, одягу, догляду) сторонами не визначена.
Виходячи з характеру правовідносин, що склалися між сторонами, до них необхідно застосовувати положення глави 57 Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 755 Цивільного кодексу України договір довічного утримання може бути розірвано за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 неналежно виконувала свої обов'язки за договором довічного утримання з огляду на те, що у відповідності до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України нею не надано достатнього доказів, які б підтверджували обставини виконання нею таких обов'язків.
В судовому засіданні відповідач не змогла суду пояснити, в чому саме полягали її дії по догляду та утриманням бабусі, які речі, продукти харчування вона купляла та в якому обсязі, чим вона допомагала по господарству, разом з тим відповідач не заперечувала, що гроші на придбання продуктів харчування та оплату комунальних послуг надавала сама ОСОБА_1. Також відповідач суду пояснила, що вона не приходила часто до бабусі, оскільки працювала і в неї маленька дитина, а замість неї приходила її мати.
Свідок ОСОБА_7 суду також пояснила, що вона є матір'ю ОСОБА_2 і вона ходила до ОСОБА_1 замість доньки, оскільки та працювала та мала маленьку дитину. У вихідні дні ОСОБА_2 ходила в магазин та в аптеку, купувала все необхідне. В останнє відповідач була у бабусі в травні 2014 року, а потім вона її до себе не пускала.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що йому відомо про те, що його сестра доглядала за ОСОБА_1 лише з її слів та слів матері, особисто він не бачив, чи ходила сестра до бабусі чи ні і як часто. Лише одного разу приходив до ОСОБА_1 забрати картоплю, яку купила мати і яка не влаштувала бабусю.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що мешкає по сусідству з ОСОБА_1. Вона розповідала, що хоче купити квартиру онучці ОСОБА_2. До листопада 2013 року бачила як до ОСОБА_1 ходила відповідач та її мати, більше приходила ОСОБА_7. Після листопада 2013 року їх не бачила, оскільки її не була вдома в цей час.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що працює в сел.. Дніпровське дільничним близько 8 років. За цей час не бачив ОСОБА_2 на території селища в нетверезому стані. В 2013 році до нього зверталася ОСОБА_4 з проханням провести профілактичну бесіду з ОСОБА_2 на предмет її неналежного ставлення до бабусі. ОСОБА_1 стверджувала, що онука її ображає та погрожує їй. ОСОБА_2 все заперечувала, жоден свідок не підтвердив цих обставин.
Отже, показаннями свідків, які були допитані в судовому засіданні за клопотанням відповідача, не підтверджується, що ОСОБА_2 належним чином виконувала обов'язки по утриманню ОСОБА_1, а та обставина, що замість неї обов'язки по догляду та утриманню за бабусею виконувала мати відповідача не є підтвердженням належного виконання обов'язків саме ОСОБА_2.
21 травня 2013 року ОСОБА_2 власноруч написала розписку про те, що зобов'язується дзвонити бабусі кожного дня та відповідати на телефонні дзвінки, мити бабусю раз в тиждень (а.с.12). Тим самим ОСОБА_2 визнала факт неналежного виконання обов'язків за договором довічного утримання.
Окрім того суд приймає до уваги, що згідно з довідкою лікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини КЗ «Верхньодніпровський центр медико-санітарної допомоги» від 20 травня 2014 року ОСОБА_1 потребує тривалого догляду (а.с.11). ОСОБА_1 отримує пенсію у розмірі 1248 грн. 29 коп. (а.с.15). Отже, ОСОБА_1 у зв'язку з похилим віком та станом здоров'я потребує постійного догляду та утримання, оскільки не може самостійно купувати необхідні ліки, продукти харчування, тощо. У зв'язку з чим нечасті візити ОСОБА_2 до ОСОБА_1, виходячи з суті договору довічного утримання, вимог розумності та справедливості, суд розцінює як неналежне виконання набувачем своїх обов'язків, що є підставою для розірвання договору довічного утримання.
Згідно з ч. 1 ст. 756 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужував набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
У зв'язку з чим суд вважає законним та обґрунтованими вимоги позивача про припинення права власності ОСОБА_2 та визнання права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 та повернення їй цього майна.
Щодо позовних вимог про зняття з реєстрації ОСОБА_2 та її доньки, їх виселення з квартири, передачу квартири з майном ОСОБА_4, стягнення заборгованості по оплаті за комунальні послуги суд приходить до наступних висновків.
Порядок зняття з реєстрації особи врегульовано ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно з яким зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду. Відповідно до п. 3.1 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Слід розрізняти поняття позбавлення права власності та припинення права власності на житлове приміщення. В даному випадку право власності ОСОБА_2 на житлове приміщення припиняється у зв'язку з розірванням договору довічного утримання.
ОСОБА_1 у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, як власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання, пред'явивши одночасно вимогу про позбавлення її права користування житловим приміщенням.
Оскільки вимоги про визнання ОСОБА_2 та її доньки такою, що втратили право користування житловим приміщенням не заявлялись, обставини, які можуть бути підставою для пред'явлення таких вимог судом не досліджувались, суд приходить до висновку про передчасність вимог позивача про зняття з реєстрації ОСОБА_2 та її малолітньої доньки ОСОБА_3.
Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ про виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло. При цьому втрата права користування житловим приміщенням може бути наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.
Разом з тим суд приймає до уваги, що згідно з відомостями Верхньодніпровського районного відділу Головного Управління Дніпропетровської області ДМС України від 4 вересня 2014 року ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ще до укладення договору довічного утримання, а саме 23 листопада 2004 року. Відомості про реєстрацію в даній квартирі малолітньої ОСОБА_3 відсутні (а.с.52).
Отже, право на житло у ОСОБА_2 виникло до набуття нею права власності на квартиру та не пов'язано з укладенням договору довічного утримання. У зв'язку з чим суд вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими.
Також суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості по комунальним послугам, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Правовідносини щодо порядку надання та оплати комунальних послуг споживачам врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з яким відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Отже вимоги про стягнення заборгованості за обслуговування будинку та прибудункивої території, тепло-водопостачання та водовідведення можуть бути заявлені лише виконавцем або виробником таких послуг, а тому ОСОБА_1 в даному випадку не є належним позивачем.
З урахуванням встановлених судом обставин суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України суд приймає до уваги, що позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви до суду, а тому судові витрати, понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 744, 755, 756 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання - задовольнити частково.
Розірвати договір довічного утримання, укладений 21 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 152.
Припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1.
Визнати право власності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, (ІНН НОМЕР_1) на квартиру АДРЕСА_1 та повернути їй дане майно.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 243 грн. 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, проте не були присутні під час проголошення рішення суду мають право оскаржити його протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.Ю.Шевченко