Справа № 755/18976/14-к
Ухвала
підготовчого судового засідання
"01" серпня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013110040012747 від 03 серпня 2013 року за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, не працюючого, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого
у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України, -
У провадження суду обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні надійшов 15.07.2014 року.
Ухвалою суду від 22.07.2014 року у провадженні було призначено підготовче судове засідання на розгляд у якому винесено питання регламентовані ст.ст. 314-316 КПК України.
У підготовчому судовому, враховуючи положення ч. 2 ст. 474 КПК України, суд перейшов до розгляду угоди про визнання винуватості.
Ухвалою суду від 01.08.2014 року в затвердженні угоди про визнання винуватості укладеної 14.07.2014 року між прокурором прокуратури Дніпровського району м. Києва ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у рамках кримінального провадження внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013110040012747 від 03 серпня 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 та ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України, відмовлено.
Прокурор вважає, що обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття провадження, внесення подання про визначення підсудності немає, просить призначити справу до судового розгляду та викликати свідків вказаних у супровідному листі.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений пояснив суду, що являється інвалідом ІІ групи з дитинства, у зв'язку з психічними вадами, захисника, на етапі проведення досудого розслідування, не мав.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт перевіривши його на відповідність вимогам Кримінально процесуального Кодексу України (далі - КПК) та/або закону, суд приходить до наступного.
Органами досудового розслідування ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 та ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України за викладених у обвинувальному акті обставин.
З реєстру матеріалів слідує, що 23.06.2014 року о 20 год. 40 хв. ОСОБА_4 роз'яснено його право на захист та о 21 год. 00 хв. того ж дня останього було повідомлено про підозру в вчиненні вказаних кримінальних правопорушень.
З п. ІІ-12 розділу ІІ реєстру випливає, що у кримінальному провадженні захисники не залучались (а.п. 11).
Статтею 7 КПК України визначено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; забезпечення права на захист; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; диспозитивність та інші.
У підготовчому судовому засіданні судом, з пояснень сторін кримінального провадження, наданих останніми належним чином завірених копій документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, які у розмінні § 4 Глави 4 КПК України, є належними та допустими доказами, було встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється інвалідом ІІ групи з дитинства, у зв'язку з наявність у нього психічних вад.
Відповідно до ст. 59 Конституції України, кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомогу.
Частиною 1 статті 20 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
З положень п. 1 ч. 1 ст. 41 КПК України вбачається, що слідчий, прокурор, зобов'язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України, обов'язковою є участь захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад не здатні повною мірою реалізовувати свої права.
У п. 13 постанові Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», зазначено, що під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.
Однак, у супереч вищезазначених вимог законодавства, ОСОБА_4 не було призначено захисника, чим грубо порушено право останнього на захист.
З практики ЄСПЛ слідує, що забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому і виправданому права на захист є однією з основних засад судочинства, важливою гарантією об'єктивного розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинуватих осіб (ч. 5 ст. 9 КПК України).
Так, з п. 92 Рішення ЄСПЛ у справі «Тарасов проти України» (далі - Рішення), Суд повторює, що, хоч і не абсолютно, але право кожного, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, ефективно захищатися юристом, у разі потреби офіційно призначеним, є однією з основоположних рис … (див. вищенаведене рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France), п. 89). Право на захист буде в принципі безповоротно порушено, якщо … показання, отримані … правоохоронними органами без доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження (див. вищенаведене рішення у справі «Салдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey) [ВП], п. 55).
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У п. 84 Рішення ЄСПЛ зазначає, що «порушення … права на захист (див. пункт 95) … скомпрометувало докази в цілому у кримінальному провадженні та зробило провадження несправедливим (див., a contrario та mutatis mutandis, рішення від 4 березня 2010 року у справі «Шалімов проти України» (Shalimov v. Ukraine), заява № 20808/02, п. 62).
Тож, системний аналіз положень КПК України та практики ЄСПЛ свідчить, що істотними порушеннями вимог законодавства є здійснення досудового розслідування за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою, та дає змогу суду прийти до переконливого висновку, що порушення права на захист ОСОБА_4 компрометує докази в цілому у кримінальному провадженні та робить провадження несправедливим.
Крім того, суд вважає, що у даному провадженні органом досудового росзлідувнаня не було дотримано в повній мірі вимоги презумпції невинуватості, виходячи з наступного.
З обвинувального акту слідує, що сторона обвинувачення у ньому вжила наступні формулювання: « ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України» (а.п. 4), « ОСОБА_4 , своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України» (а.п. 4), «« ОСОБА_4 , своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 222 КК України» (а.п. 5), « ОСОБА_4 всіма своїми умисними діями вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України» (а.п. 5).
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.2008 року в справі «Хужин та інші проти Росії», Європейський суд з прав людини чітко зазначає про важливість дотримання презумпції невинуватості вказує на помилки правоохоронних органів при тлумаченні цього поняття, зазначаючи наступне: «…Суд нагадує, що положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те, щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи в суді. Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (AllenetdeRibemontv. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції …, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буда доведена відповідно до закону (Minelliv. Switzerland). Разом з тим, ця вимога стосується й висловлювань … про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом (AllenetdeRibemont, §41; Daktarasv.Lithuania, §§41-43; Butkeviciusv. Lithuania, §49). Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли … твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Навіть за відсутності формальної думки про винуватість особи, достатньо, аби були певні підстави вважати, що … посадова особа ставиться до обвинуваченого як до винуватого у вчиненні злочину. Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого (Bohmerv. Germany, §§54, 56; Nestakv. Slovakia, §§88-89)….». Крім того аналогічне трактування поняття презумпції невинуватості міститься в Рішенні Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 року (остаточне 10.03.2010 року) в справі «Шагін проти України», яке звучить наступним чином: «…Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції (995_004 ), є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 (див. рішення у справі "Альне де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 35, серія A, N 308).Цей принцип … поширюється на заяви, що їх роблять … державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають … (див. рішення у справі "Бьомер проти Німеччини" (Bohmer v. ), 37568/97, п. 54, від 3 жовтня 2002 року). У цьому зв'язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви … проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині (див. рішення у справі "Дактарас проти Литви" (Daktaras v. Lithuania), N 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X). Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі "Ісмоїлов та інші проти Росії" (Ismoilov and Others v. Russia), N 2947/06, п. 166, від 24 квітня 2008 року).
Серед іншого, з обвинувального акту, у даному кримінальному провадженні, слідує, що він був складений 27.06.2014 року слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_6 та затверджений 14.07.2014 року прокурором прокуратури Дніпровського району м. Києва ОСОБА_5 (а.п. 6).
Однак, з реєстру матеріалів досудового розслідування, а саме п. ІІ-15, розділу ІІ випливає, що обвинувальний акт було складено та затверджено - 27.06.2014 року (а.п. 11), у зв'язку з чим, суд вважає, що обвинувальний акт, у супереч п. 9 ч. 2 ст. 291 КПК України, не містить достовірної дати його затвердження прокурором.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України.
За таких обставин, суд вважає, що у рамках даного кримінального провадження було порушено вимоги КПК України, зміст та форма кримінального провадження не відповідали загальним засадам кримінального провадження, а тому обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування, у рамках даного кримінального провадження, на підставі ч. 3 ст. 314 КПК України, підлягають поверненню прокурору виконання вимог Кримінального процесуального Кодексу України.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України, суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.
За таких обставин, суд, виходячи з положень ч. 3 ст. 315 КПК України та відсутності клопотань сторін кримінального провадження про зміну запобіжного заходу, вважає, за необхідне останній залишити без змін протягом всього кримінального провадження до моменту їх припинення за встановлених законом обставин.
Однак, суд, враховуючи відсутність у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження дії обов'язків покладених на підозрюваного, виходячи з ч. 6 ст. 194 КПК України, підстав для продовження останніх не убачає.
Керуючись ст. ст. 1-2, 7-29, 314-318, 369-372 КПК України, суд, -
Обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування із долученими матеріалами в рамках кримінального провадження № 12013110040012747 від 03 серпня 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 та ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України повернути прокурору для усунення виявлених судом недоліків та виконання вимог Кримінально процесуального Кодексу України.
Запобіжний захід у вигляді особистого зобов”язання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без змін протягом всього кримінального провадження до моменту його припинення за встановлених законом обставинах.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 7-ми днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1