Справа № 755/16700/14-к
"31" липня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040005256 від 30 квітня 2014 року за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, офіційно непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 08.10.2013 року Деснянським районним судом м. Києва за ч.1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 КК України до трьох років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на три роки,
- у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, -
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_5 з невстановленою досудовим слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, 30.04.2014 року приблизно о 15 годині 15 хвилин, знаходячись неподалік будинку АДРЕСА_2 помітили раніше незнайому їм жінку, як пізніше з'ясувалось громадянку ОСОБА_4 , яка разом із своєю неповнолітньою дитиною в цей час пройшла повз них по алеї парку неподалік вказаного вище будинку, та у якої на шиї знаходився ланцюжок схожий на золотий.
В подальшому, у ОСОБА_5 та невстановленої досудовим слідством особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, виник умисел на відкрите викрадення особистого майна потерплої ОСОБА_4 , за попередньою змовою з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення. Після цього, ОСОБА_5 , разом із невстановленою досудовим слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, за попередньою змовою, вирішили наздогнати ОСОБА_4 , та заволодіти її майном, а саме ланцюжком, який знаходився на її шиї.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне відкрите заволодіння чужим майном, ОСОБА_5 , разом із невстановленою досудовим слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, діючи за попередньою змовою спільно та узгоджено, наздогнали ОСОБА_4 та, користуючись тим, що вона перебуває разом із неповнолітньою дитиною і не може в силу свого стану чинити належний опір їх незаконним діям, переконавшись в тому, що поблизу немає сторонніх осіб, наблизились до потерпілої ОСОБА_4 .
Після цього, невстановлена досудовим слідством особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, діючи спільно та узгодженого із ОСОБА_5 , відповідно до раніше розподілених між ними злочинних ролей, почала утримувати потерпілу ОСОБА_4 , тобто застосовуючи до потерпілої фізичну силу та перешкоджаючи їй чинити опір їх незаконним діям, тим самим застосовуючи до неї насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої.
В свою чергу, ОСОБА_5 , побачивши що потерпіла ОСОБА_4 , не має можливості протистояти їх незаконним діям, діючи за попередньою змовою спільно та узгоджено із невстановленою досудовим слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, підійшов до потерпілої ОСОБА_4 , та відкрито заволодів її майном, зірвавши з її шиї ланцюжок, на якому перебував золотий хрестик загальною вартістю 3000 гривень.
Після цього, ОСОБА_5 , разом з невстановленою досудовим слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, діючи узгоджено, за заздалегідь розробленим планом, з місця вчинення кримінального правопорушення (злочину) втекли, однак ОСОБА_5 був затриманий громадянами.
Будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку, щиро розкаявся у вчиненому.
Крім повного визнання своєї вини у вчинені кримінального правопорушення, ОСОБА_5 просив суд визнати недоцільним дослідження доказів, так як повністю погоджується з досудовим розслідуванням справи.
Покази обвинуваченого ОСОБА_5 під час досудового слідства і в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
За таких обставин, суд переконавшись, що учасники процесу, вірно розуміють зміст обставин провадження, відсутності сумнівів в добровільності їх позицій, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження.
Враховуючи наведене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за обставин, встановлених судом.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж) поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації, посередні характеристики за місцем проживання, наявність зв'язків з антигромадськими елементами, раніше судимий, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, не виражає міцні соціальні зв'язки; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали та вважає, що виправлення обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства і міра покарання повинна бути пов'язана з позбавленням волі та визначена у межах санкції статті 186 КК України.
Беручи до уваги той факт, що 08.10.2013 року вироком Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки, суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 75 КК України, та вважає за необхідне остаточну міру покарання визначити на підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків.
Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням (злочином), суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має прав пред'явити цивільний позов до обвинуваченого за завдану шкоду.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, що кореспондується з нормами ст. 1177 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, та встановлено органом досудового розслідування, й підтверджено в ході судового розгляду, матеріальна шкода потерпілої та цивільного позивача становить 900 гривень 00 копійок.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Так, частиною першою статті 61 ЦПК України визначено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Таким, чином, з урахуванням позиції обвинуваченого ОСОБА_5 щодо повного визнання суми завданої матеріальної шкоди, позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 900 гривень 00 копійок підлягають задоволенню.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені, вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
Крім того, виходячи з положень п. 14 ч.1 ст. 368 КПК України, запобіжний захід ОСОБА_5 , з урахуванням норм ст.ст. 177, 178 КПК України, у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винним вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання визначеного вироком Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року, остаточно визначити ОСОБА_5 покарання у виді 4 (чотирьох) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою з утриманням у Київському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з 30.04.2014 року.
Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (злочином) - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 900 (дев'ятсот) гривень 00 копійок.
Речові докази: мобільний телефон “Samsung”, чорного кольору ІМЕІ НОМЕР_1 , сім-картку мобільного оператора “Life” № НОМЕР_2 , шнурки чорного кольору в кількості 2-х штук, шнурок білого кольору - 1 штука, передані до камери схову речових доказів Дніпровського РУ, - залишити у володінні власника - ОСОБА_5 ; металевий ланцюжок жовтого кольору - залишити у володінні ОСОБА_4 ..
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.
С у д д я: ОСОБА_1