02 жовтня 2014 року Справа № 876/4111/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
Головуючого судді - Каралюса В.М.,
суддів: Затолочного В.С., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання Бєлкіної Н.І.,
та за участі осіб:
від позивача - ОСОБА_1,ОСОБА_2,
від відповідача - Кельбас Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції уЗалізничному районі м.Львова (далі ДПІ у Залізничному районі м.Львова) та просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м.Львова № 0000831720 від 20.05.2013 року обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що висновки працівників відповідача про фіктивність проведених ним господарських операцій зроблені працівниками відповідачем без об'єктивного аналізу господарських операцій та ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу щодо відсутності фактичної поставки товару. Реальність взаємовідносин між позивачем та ТзОВ «Нові технології ТПВ» спростовується належними первинними документами, які він представив при проведенні перевірки, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, рахунки, які на його думку пітверджують факт отримання ним товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Нові технології ТПВ» та подальшу реалізацію таких кінцевим споживачам.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що в судовому засіданні встановлено на підставі первинних документів, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Нові технології ТПВ» не носили реального характеру, а тому відповідачем правомірно винесено податкові повідомлення-рішення.
З вищевказаною постановою не погодився апелянт ФОП ОСОБА_1, який звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 року та винести нову постанову, якою повністю задовільнити його позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при винесенні оскаржуваної постанови судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Апелянт посилається на те, що господарські операції між ним та контрагентом носили реальний характер, придбані товари використані в процесі господарської діяльності.
В судовому засіданні апелянт та представник апелянта підтримали вимоги апеляційної скарги та просять апеляційну скаргу задовільнити та скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 року і винести нову постанову, якою повністю задовільнити позовні вимоги.
В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти апеляційної скарги та просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржувану постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 року
Колегія суддів, заслухавши учасників судового розгляду, суддю-доповідача, перевіривши та дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.
Згідно ч.1.ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно ч.1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у Залізничному районі м.Львова проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТзОВ «Нові технології ТПВ» за травень, червень та липень 2012 року, за результатами якої складено акт № 1835/17-20/НОМЕР_2 від 30.04.2013р.
Перевіркою встановлено порушення вимог п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту в деклараціях по податку на додану вартість за травень, червень та липень 2012 року в сумі 5389,00 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000831720 від 20.05.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 6736,25 грн., в тому числі за основним платежем 5389,00 грн. та за штрафними санкціями 1347,25 грн.
Як вбачається з листа ДПА України № 3146/6/15-016 від 08.04.2008 року, що згідно ч..2 і 3 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Ці документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо то безпосередньо після їх закінчення.
Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій та правомірності відображення сум податку на додану вартість у складі податкового кредиту представлено суду копії: видаткових накладних № 2/05-01 від 02.05.2012р., № 22/05-09 від 22.05.2012р., № 1/06-03 від 01.06.2012р., № 20/06-06 від 20.06.2012р., № 2/07-25 від 02.07.2012р., рахунків № 2/05-01 від 02.05.2012р., № 1/06-03 від 01.06.2012р., № 20/06-06 від 20.06.2012р., № 2/07-25 від 02.07.2012р., податкових накладних № 10 від 05.05.2012р., № 501 від 22.05.2012р., № 4 від 01.06.2012р., № 447 від 20.06.2012р., № 26 від 02.07.2012р., які виписані ТзОВ «Нові технології ТПВ». На підтвердження оплати за поставлений товар, позивачем долучено до матеріалів справи виписки по рахунках ФОП ОСОБА_1 про проведення платежів.
Згідно п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п.198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається даті тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.
Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, факт реальності господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Нові технології ТПВ» підтверджений належним чином оформленими первинними документами.
Судом встановлено, що отримані позивачем податкові накладні містять всі необхідні реквізити вказані у п.201.1 ст. 201 ПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захист у права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.
Колегія суддів вважає, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Нові технології ТПВ» носили реальний характер, повністю підтверджуються наявними в справі первинними документами, а тому позовні вимоги позивача є підставними і підлягають до задоволення повністю.
Оскільки при вищевказаних обставинах позовні вимоги є підставними і повністю підлягають до задоволення, тому постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у справі № 813/963/14 скасувати та постановити нову якою повністю задовільнити позовні вимоги.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.3 ч. 1 ст. 198, п. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у справі № 813/963/14 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовільнити. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова № 0000831720 від 20.05.2013 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя В.М. Каралюс
суддя В.С. Затолочний
суддя З.М. Матковська
повний текст ухвали виготовлено 03.10.2014 року.