ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
18 вересня 2014 року № 826/11253/14
о 15 год. 56 хв.
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А, при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Террасофт»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача Латишенко Д.В.,
від відповідача Анголенко О-М.В.,
встановив:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Террасофт» (далі - позивач, ТОВ «Террасофт») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2014 №0001602207.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 25.02.2014 №64/1-26-50-22-07/32155822 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.03.2014 №0001602207, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.
У судовому засіданні представники позивача надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно, податкового повідомлення-рішення від 11.03.2014 №0001602207. Так, відповідачем вказано на відсутність реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс».
У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходив з наступного.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Террасофт», зареєстровано як юридичну особу Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією від 04.11.2002 №10681200000009023, ідентифікаційний код юридичної особи 32155822.
На час розгляду справи ТОВ «Террасофт» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 13.05.2005 року (індивідуальний податковий номер 321558226504), відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 20.01.2006 №37114595.
Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Террасофт» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» за період квітень 2013 року та складено акт перевірки від 25.02.2014 №64/1-26-50-22-07/32155822.
Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «Террасофт» п.198.3, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 26523 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.03.2014 №0001602207, яким збільшено суму грошового зобов'язання на загальну суму 33154, у т.ч. за основним платежем в розмірі 26523 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 6631 грн.
Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.
Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на встановлення здійснення операцій між ТОВ «Террасофт» та ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» з метою штучного формування податкового кредиту за відсутності факту реальності господарських операцій.
Між ТОВ «Террасофт» (замовник) та ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 02.04.2013 №22903, відповідно до якого виконавець зобов'язується своїми силами та засобами надавати послуги з комп'ютерного програмування технічними спеціалістами замовнику в строки та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити їх. Надання послуг замовнику передбачає одержання останнім від виконавця інформаційно-консультаційних послуг з технічного настроювання та оброблення даних програмного модуля.
До договору надано податкові накладні, акти здачі-приймання наданих послуг, платіжні доручення та СD-диск з обробленими даними програмного модулю у вигляді файлу у форматі Word.
Відповідачем на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», вказано на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 по справі №761/22932/13-к, яким встановлено, що підприємство створено для прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, без наміру зайняття підприємницькою діяльністю.
Зазначеним вироком ОСОБА_3, що обвинувачувалась у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.205, ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України, визнано винною, вирок набрав законної сили.(а.с.231)
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Крім цього, досліджуючи підписаний договір та надані документи до них, суд зазначає наступне.
Відповідно до договору від 02.04.2013 №22903 спірний контрагент надавав послуги з комп'ютерного програмування технічними спеціалістами надавав інформаційно-консультаційні послуги з технічного настроювання та оброблення даних програмного модуля, однак до суду не надано самого програмного модуля та ані в договорі, ані в судовому засіданні позивач не пояснив який програмний модуль є предметом договору. Окрім цього, до суду не надано технічного завдання або скріншотів цього програмного модулю. Також не надано на виконання послуг звітів або інших документів, яки б підтверджували дійсність надання послуг. Позивачем не надано пояснень які саме інформаційно-консультаційні послуги надавались.
Суд не бере до уваги диск, наданий позивачем, оскільки з наданої інформації на цьому носії неможливо встановити причетність до договору, укладеного між позивачем та спірним контрагентом, оскільки в самому договорі не вказується конкретний перелік послуг.
З наданих актів виконаних робіт також неможливо встановити які послуги надавав спірний контрагент.
До того ж, позивачем не надано пояснень щодо мети та доцільності укладання вищевказаного договору, економічної доцільності для діяльності підприємства позивача.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Отже, належним чином укладений правочин заздалегідь не може свідчити про здійснення суб'єктом господарювання законної господарської діяльності, оскільки укладання такого правочину ще не підтверджує його виконання.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.
Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями) необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення до складу податкового кредиту суми ПДВ.
З урахуванням викладеного, ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» фактично не здійснювало цивільно-правових правочинів з позивачем, оскільки встановлено недоведеність з боку позивача доцільності залучення спірного контрагента, що є свідченням одержання платником необґрунтованої податкової вигоди.
А отже, підсумовуючи викладене, враховуючи, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, з огляду на те, що позивачем не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарських операцій з вказаними контрагентами, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків акту щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс».
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервіс-Транс» - відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервіс-Транс» (адреса: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5, код ЄДРПОУ 32155822) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1644 (однієї тисячі шестиста сорока чотирьох) грн. 30 коп.
Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 18 вересня 2014 року.
Постанову у повному обсязі складено 25 вересня 2014 року.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Соколова