ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
22 вересня 2014 року № 826/12592/14
о 13 год. 02 хв.
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м.Києва
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просить:
визнати незаконними дії УПФ України у Дніпровському районі м. Києва при створенні «комісії по трудових спорах», засіданнях «комісії» 06 червня 2014 року, 12 червня 2014 року та їх «рішеннях», виданні наказу від 14 серпня 2014 року № 155/к, звільненні з роботи 14 серпня 2014 року та розрахунку при звільненні; зобов'язати УПФ України в Дніпровському районі м. Києва скасувати рішення комісії по трудових спорах від 06 червня 2014 року та від 12 червня 2014 року, наказ від 14 серпня 2014 року № 155/к, поновити на посаді головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій, внести відповідні записи до трудової книжки позивача; виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу з розподілом його помісячно за весь період з урахуванням щомісячної індексації заробітної плати; відкоригувати індивідуальні відомості позивача про застраховану особу (дані системи персоніфікованого обліку) шляхом внесення до них змін з урахуванням виплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу помісячно з індексацією.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконним звільненням позивача із займаної посади.
У судовому засіданні позивач позов підтримала, просила його задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні та в письмових поясненнях щодо позову заперечила, зазначивши, про його необґрунтованість.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши та оцінивши докази, що містяться у справі, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 22 березня 2004 року перебувала на державній службі та займала посаду головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій УПФ України у Дніпровському районі м.Києва.
Наказом Управління від 14 серпня 2014 року №155/К позивач звільнена із займаної посади у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
На підставі статті 44 КЗпП України позивачу нараховано та виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати в розмірі 4031,79 грн.
Звільненню передувало наступне.
На виконання постанови Правління ПФ України від 30 грудня 2013 року №28-1 та наказу головного УПФ України в м. Києві від 17 січня 2014 року №20/К наказом начальника Управління від 22 січня 2014 року №12/К про реорганізацію структурних підрозділів та внесення змін до штатного розпису УПФ України у Дніпровському районі м. Києва зобов'язано реорганізувати в Управлінні відділи та на їх базі створити нові, а також здійснити необхідні заходи щодо проведення реорганізації структурних підрозділів Управління згідно з вимогами чинного законодавства України, пункт 1 статті 40 КЗпП України, Закону України «Про зайнятість населення».
На підставі наказу Національного агентства України з питань державної служби від 13 вересня 2011 року №11 «Про довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців», наказу Управління від 31 січня 2014 року 321/К «Про внесення в дію структури УПФ України у Дніпровському районі м. Києва» керівниками структурних підрозділів розроблені положення відділів згідно з новою структурою та підготовлені посадові інструкції працівників.
12 травня 2014 року начальником УПФ України у Дніпровському районі м. Києва затверджено посадову інструкцію головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій УПФ України у Дніпровському районі м. Києва, з якою позивач відмовилася ознайомитися.
06 червня 2014 року в Управлінні відбулося засідання комісії по трудових спорах (далі - Комісія), на якому обговорювалася доповідна записка начальника відділу контролю за правильністю призначення пенсій стосовно відмови від підписання головним спеціалістом відділу контролю за правильністю призначення пенсій ОСОБА_1 посадової інструкції. За результатами розгляду Комісією прийнято рішення від 06 червня 2014 року, яким висунуто пропозиції ОСОБА_1 надати для Комісії у письмовому вигляді зауваження та доводи, щодо відмови у підписанні посадової інструкції та попереджено, що в разі відмови від підписання посадової інспекції до неї будуть застосовані заходи відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України.
11 червня 2014 року позивачу повторно запропоновано ознайомитися, підписати та взяти до виконання посадову інструкцію. Однак, позивач у присутності членів Комісії відмовилася від підписання посадової інструкції, про що складено акт про відмову від підписання посадової інструкції.
Рішенням від 12 червня 2014 року Комісією попереджено позивача, що в разі відмови від підписання посадової інструкції, до неї будуть застосовані заходи відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України. З рішенням комісії по трудових спорах від 12 червня 2014 року ОСОБА_1 ознайомлена та копію отримала на руки 13 червня 2014 року, про що свідчить її підпис на цьому рішенні.
Вказане рішення позивачем не оскаржено, а тому воно є чинним та підлягає виконанню.
Отже, підставою для звільнення стала відмова позивача від підписання та взяття до виконання посадової інструкції, що обумовлює посадові обов'язки головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій.
Вирішуючи цю справу, суд виходить з такого.
Законом України «Про державну службу» (далі - Закон) визначено принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу.
Згідно зі статтею 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок держави. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до статті 5 Закону, державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі (стаття 10 Закону).
Отже, позивач, яка проходила державну службу повинна була неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу визначену цією угодою.
Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників Управління, затвердженого начальником Управління від 01 листопада 2006 року затвердженого на загальних зборах трудового колективу Управління, передбачено, що коло обов'язків, які виконує кожний працівник, відповідно до своєї кваліфікації або посади, визначається посадовою інструкцією.
Так, посадова інструкція - це документ, який чітко визначає коло посадових завдань, обов'язків, прав та відповідальність працівника на підприємстві.
Як встановлено судом вище, 12 травня 2014 року начальником Управління затверджено посадову інструкцію головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій УПФ України у Дніпровському районі м. Києва ОСОБА_1, з якою позивач відмовилася ознайомитися, оскільки, ця інструкція, на думку позивача, можливо в майбутньому може порушувати її права. Відповідно до пункту 6 посадової інструкції визначені кваліфікаційні вимоги. Так, на посаду головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій призначається особа, яка має вищу освіту відповідного напрямку підготовки. В посадових інструкціях попередніх років, зазначалося, зокрема, особа, яка має профільну освіту.
У судовому засіданні позивач зазначила, що у зв'язку із цими змінами в інструкції, вона побоюється, що у майбутньому її буде звільнено із займаної посади через не відповідність вказаним кваліфікаційним вимогам, про що заперечив представник відповідача.
Однак, суд вважає, вказані доводи позивача є лише припущеннями. Крім того, суд не може захистити право позивача на майбутнє.
Відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Отже, як з'ясовано судом, в Управлінні було проведено реорганізацію структурних підрозділів та внесено зміни до штатного розпису Управління. Так, згідно з переліку змін до штатного розпису Управління у відділі контролю за правильністю призначення пенсій було введено посаду заступника начальника відділу та змінено підпорядкування підлеглих цього відділу.
На думку суду, відмовившись від підписання вказаної інструкції позивач порушила вимоги Закону України «Про державну служби» та Правила внутрішнього трудового розпорядку Управління у зв'язку з цим її правомірно звільнено із займаної посади.
Що стосується комісії по трудових спорах слід зазначити наступне.
Комісія по трудових спорах є органом, що створюється і функціонує на підприємстві, в установі, організації та призначений розглядати індивідуальні трудові спори, які виникають між працівниками і роботодавцями або уповноваженими ними органами, з приводу порушення законних трудових прав та інтересів працівників.
Компетенція, порядок створення та організація діяльності комісії визначається нормами КЗпП України.
Відповідно до статті 223 КЗпП України комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.
Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників у складі комісії по трудових спорах підприємства повинна бути не менше половини її складу.
Комісія по трудових спорах обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії. У комісіях по трудових спорах підрозділів можуть розглядатись трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.
Як вбачається з матеріалів справи, комісія по трудових спорах Управління створена і діє на підставі наказу від 23 червня 2008 року № 156 «Про створення комісії по трудових спорах» у складі 11 чоловік, склад якої поновлено 01 липня 2008 року, які обрані на загальних зборах колективу УПФ України у Дніпровському районі м. Києва.
Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.
У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії.
Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу (стаття 227 КЗпП України).
У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії (стаття 228 КЗпП України).
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо допущення протиправності дій відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому вони є необгрунтованими.
За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
постановив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 22 вересня 2014 року.
Постанову у повному обсязі складено 29 вересня 2014 року.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Соколова