ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/20746/13 01.10.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишшя-Хлібопродукт»
до Публічного акціонерного товариства «КредіАгріколь Банк»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1
2. Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої
служби Головного управління державної виконавчої служби Головного
управління юстиції в Одеській області Міністерства юстиції України
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню
Головуючий суддя Ломака В.С.
Судді Блажівська О.Є.
Літвінова М.Є.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Змієвський О.А. за довіреністю № 203 від 17.03.2014 р.;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишшя-Хлібопродукт» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «КредіАгріколь Банк» про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 № 98 від 31.01.2013 р. про звернення стягнення на комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670B, реєстраційний номер 15713ВН, рік випуску - 2009, комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670В, реєстраційний номер 15715ВН, трактор колісний CASE МХ-340, реєстраційний номер 16601ВН, що знаходяться за адресою: Одеська область, Фрунзівський район, смт. Затишшя, вул. Леніна, б.57, та належать позивачу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між відповідачем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Нікомарівське», Селянським (фермерським) господарством «Ольга», Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Хлібороб», Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Ягорлик», Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Ольга», 16.05.2012 р. було укладено Генеральну угоду про надання авалю № 01/001GAV, з метою забезпечення виконання зобов'язань за якою, між позивачем та відповідачем було укладено Договір застави транспортних засобів № Z2/01/001/GAV від 17.05.2012 р. Як зазначає позивач, на його адресу відповідачем було направлено вимогу про дострокове погашення боргу № 71125-1372 від 24.12.2012 р., яка не містила обґрунтованого розрахунку заборгованості боржника із зазначенням строків її виникнення, відсутнє визначення окремо заборгованості за тілом кредиту, нарахованим відсоткам та штрафним санкціям, а вже 31.01.2013 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис № 98 від 31.01.2013 р. про звернення стягнення на вищевказані транспортні засоби з метою задоволення вимог відповідача у розмірі 2 118 482,33 грн., а також відшкодування витрат банку по отриманню виконавчого напису на суму 15 850,00 грн., всього 2 134 332,33 грн. Як зазначає позивач, оспорюваний виконавчий напис вчинений за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог відповідача; сам напис не містить строку, за який провадиться стягнення, а також пені, процентів, що належать до стягнення. Крім того, позивач вказує на те, що він не є боржником за Генеральною угодою про надання авалю № 01/001GAV від 16.05.2012 р., про вчинення виконавчого напису його не було повідомлено, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості ознайомитись з поданими відповідачем документами для його вчинення та надати нотаріусу будь-які заперечення щодо його вчинення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/20746/13, в порядку приписів ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Міністерства юстиції України, розгляд справи призначено на 19.11.2013 р.
06.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/20746/13 від 30.10.2013 р. подані документи для долучення до матеріалів справи.
19.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представниками позивача та відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р., згідно з приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.12.2013 р., у зв'язку з неявкою представників третіх осіб та невиконання ними вимог ухвали суду. При цьому, повторно зобов'язано третю особу-1 надати суду належним чином завірені копії та оригінали для огляду в судовому засіданні матеріалів нотаріальної справи, на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 98 від 31.01.2013 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2013 р., згідно з приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 24.12.2013 р., у зв'язку з неявкою представників третіх осіб та невиконання ними вимог ухвали суду, зобов'язано третю особу-1 надати суду належним чином завірені копії та оригінали для огляду в судовому засіданні матеріалів нотаріальної справи, на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 98 від 31.01.2013 р.
24.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що спірний виконавчий напис нотаріуса було вчинено у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому, він звертає увагу на те, що боржник не заперечує факт існування заборгованості та не спростовує можливості її погашення за рахунок заставного майна.
У судовому засіданні 24.12.2013 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строків вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2013 р. на підставі клопотання сторін продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 14.01.2014 р.
У судовому засіданні 14.01.2014 р. судом було винесено окрему ухвалу на адресу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 - для розгляду та вжиття заходів для усунення виявлених порушень законності та недоліків в його діяльності.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2014 р. було призначено колегіальний розгляд справи.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 14.01.2014 р. справу № 910/20746/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Бондарчук В.В., Босий В.П.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято до свого провадження справу № 910/20746/13 та призначено її до розгляду на 18.02.2014 р.
10.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 18.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Бондарчука В.В. у відрядженні, справу № 910/20746/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Босий В.П., Васильченко Т.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято до свого провадження справу № 910/20746/13 та призначено її до розгляду на 18.02.2014 р.
У судовому засіданні 18.02.2014 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників третіх осіб, було відкладено на 19.03.2014 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 19.03.2014 р., у зв'язку з перебуванням Головуючого судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/20746/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Любченко М.О., судді Босий В.П., Васильченко Т.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято до свого провадження справу № 910/20746/13 та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р., у зв'язку з виходом Головуючого судді Ломаки В.С. з лікарняного, справу № 910/20746/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Босий В.П., Васильченко Т.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято до свого провадження справу № 910/20746/13 та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р.
07.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2014 р. було вирішено замінити прізвище третьої особи з Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 на Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1; розгляд справи, у зв'язку з неявкою окремих представників учасників судового процесу, відкладено на 20.05.2014 р.
09.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли додаткові документи у справі, в тому числі копії матеріалів нотаріальної справи, на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 98 від 31.01.2013 р., та заперечення проти позову, в яких вона вказує на те, що з боку відповідача їй було представлено всі необхідні документи для вчинення спірного виконавчого напису, та що своєю телеграмою вона повідомила позивача про намір відповідача вчинити такий напис, а отже, позивач мав можливості для захисту власних прав та інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2014 р., на підставі клопотання представників позивача та відповідача, згідно зі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено розгляд спору у справі № 910/20746/13 на п'ятнадцять днів, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 06.06.2014 р.
28.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
05.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 06.06.2014 р., у зв'язку з перебуванням Головуючого судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 910/20746/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Любченко М.О., судді Босий В.П., Васильченко Т.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2014 р. колегією суддів у складі: Головуючий суддя Любченко М.О., судді Босий В.П., Васильченко Т.В., справу № 910/20746/13 прийнято до свого провадження, її розгляд призначено на 25.06.2014р.
20.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва третя особа-1 подала додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 25.06.2014 р., у зв'язку з виходом з відпустки Головуючого судді Ломаки В.С., справу № 910/20746/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Блажівська О.Є., Цюкало Ю.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.06.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято до свого провадження справу № 910/20746/13 та призначено її до розгляду на 25.06.2014 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.06.2014 р., у зв'язку з неявкою повноважних представників третіх осіб у судове засідання, згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.07.2014 р.
В судовому засіданні 29.07.2014 р. представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2014 р. у зв'язку з неявкою повноважних представників позивача та третіх осіб у судове засідання та враховуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 12.08.2014 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.08.2014 р., в зв'язку з перебуванням судді Цюкало Ю.В. у відпустці, за заявою Головуючого судді Ломаки В.С., справу № 910/20746/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Ломака В.С., судді Блажівська О.Є., Літвінова М.Є.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2014 р. означеною колегією суддів справу № 910/20746/13 прийнято до свого провадження, її розгляд призначено на 12.08.2014 р.
Представники учасників судового процесу в судове засідання, призначене на 12.08.2014 р. не з'явились, про поважні причини неявки суду не повідомили.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2014 р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 01.10.2014 р.
29.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом нотаріуса від 31.03.2013 р. № 98, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5
У судове засідання 01.10.2014 р. представники позивача та третіх осіб не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, і враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Представник відповідача в судовому засіданні 01.10.2014 р. проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Також, в судовому засіданні 01.10.2014 р. судом було розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено в її задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.
Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Так, позивачем не надано суду доказів того, що у даний час проводяться дії по реалізації спірного майна. За таких обставин, вимоги позивача, викладені у заяві про забезпечення позову не підтверджені належними доказами.
У судовому засіданні 01.10.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
16.05.2012 р. між відповідачем (аваліст), та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Нікомарівське» (платник-1), Селянським (фермерським) господарством «Ольга» (платник-2), Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Хлібороб» (платник-3), Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Ягорлик» (платник-4), Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Ольга» (платник-5) було укладено Генеральну угоду про надання авалю № 01/001GAV, відповідно до п. 2.1 якої за заявою платника та/або пред'явника аваліст бере на себе зобов'язання надати аваль за векселями, а платник зобов'язаний надати авалісту відповідно до умов цього Договору всі суми, що підлягають сплаті авалістом, за таким авальованим векселем, повернути наданий кредит у повному обсязі у строки та в порядку, визначеному цим Договором, сплатити авалісту плату за аваль, у випадках, встановлених цим Договором, відшкодувати всі витрати аваліста, а також здійснити інші платежі, пов'язані з авалем та/або з виконанням цього Договору.
За авалем аваліст бере на себе зобов'язання, в разі непогашення платником у належний строк векселів, здійснити їх оплату за першою вимогою векселедержателя в розмірі наданого за ними авалю. Аваліст несе солідарну відповідальність по відношенню до векселедержателя.
Після підписання цього Договору виконання умов надання авалю, окрім передбаченої п. 3.1.19 цього Договору, ліміт авалю складає 4 000 000,00 грн., а після виконання всіх умов надання авалю, ліміт авалю складатиме 8 000 000,00 грн.
17.05.2012 р. в забезпечення зобов'язань за вказаною Генеральною угодою про надання авалю, між позивачем (заставодавець) та відповідачем (заставодержатель) було укладено Договір застави транспортних засобів № Z2/01/001GAV, відповідно до ст. ст. 2, 4 якого, заставодавець передав у заставу, а заставодержатель прийняв у заставу на умовах, визначених у цьому Договорі, предмет застави: комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670B, реєстраційний номер 15713ВН, рік випуску - 2009, вартістю 2 023 057,95 грн., комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670В, реєстраційний номер 15715ВН, 2009 року випуску, вартістю 2 027 618,03 грн., трактор колісний CASE МХ-340, реєстраційний номер 16601ВН, 2011 року випуску вартістю 1 123 134,67 грн., що належать позивачу.
Відповідно до п. 4.6. Договору застави за домовленістю сторін на момент укладення цього Договору вартість предмету застави визначено у сумі 6 551 474,65 грн.
Згідно зі ст. 8 Договору застави сторони визначили, що заставодавець вправі звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця, зокрема, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, в тому числі вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання, зробленої на підставі закону, договору, що встановлює основне зобов'язання, чи цього Договору.
Відповідно до ст. 12 Договору застави він набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та нотаріального посвідчення та діє до повного виконання основного зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, посилаючись на порушення боржниками основного зобов'язання за Генеральною угодою щодо своєчасного здійснення оплати за аваль, звернувся до позивача з вимогою про дострокове погашення боргу № 71125-1372 від 24.12.2012 р., якою вимагав сплатити заборгованість в розмірі 6 082 228,90 грн.
Заявою за № 10604/35 від 30.01.2013 р. відповідач звернувся до третьої особи-1 з проханням вчинити виконавчий напис щодо звернення стягнення на предмет застави за Договором застави, укладеним з позивачем, доклавши в якості додатків до такої заяви оригінал Договору застави, копію Генеральної угоди, копії чеків про сплату повідомлень про порушення забезпечення обтяження зобов'язання, розрахунок заборгованості, копію свідоцтва про реєстрацію відповідача, копію витягу зі Статуту відповідача, копію довідки з ЄДРПОУ, копію довіреності представника, копію паспорту представника відповідача, копію протоколу про призначення представника відповідача на посаду начальника Управління економічної безпеки Департаменту безпеки відповідача.
31.01.2013 р. на підставі вказаної заяви та доданих до неї документів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис № 98 від 31.01.2013 р. про звернення стягнення на комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670B, реєстраційний номер 15713ВН, рік випуску - 2009, комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670В, реєстраційний номер 15715ВН, трактор колісний CASE МХ-340, реєстраційний номер 16601ВН, що знаходяться за адресою: Одеська область, Фрунзівський район, смт. Затишшя, вул.Леніна, 57, та належать позивачу.
Не погоджуючись з законністю вказаних дій, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.
Відповідно до приписів ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Положеннями ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України «Про нотаріат», право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.
Тож, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що суд може захистити порушене право, зокрема, шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Предметом доказування у господарських спорах даної категорії за загальним правилом є обставини, які свідчать про існування правових підстав для вчинення виконавчого напису, зокрема, існування у боржника відповідного боргу перед кредитором та того, чи допускається у спірних правовідносинах застосування вказаного досудового способу вирішення спорів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
Інше було передбачено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинним з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Прикінцевими і перехідними положеннями згаданого Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» в редакції, яка була чинною на момент укладення спірного Договору застави, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Статтею 26 цього Закону було визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:
1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;
2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;
3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;
4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.
Законом України № 3795-VI від 22.09.2011 р. були внесені зміни до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», які дозволили вчинення виконавчих написів нотаріусом щодо звернення стягнення на заставлене рухоме майно.
Зокрема, статтю 24 Закону України викладено в редакції, відповідно до якої звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
У свою чергу, частину 1 статті 26 Закону доповнено п. 5, відповідно до якого до позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, віднесено реалізацію заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Таким чином, в даному випадку на момент вчинення спірного виконавчого напису законодавство дозволяло застосовувати вказаний спосіб звернення на заставлене рухоме майно.
При цьому, вирішуючи даний спір по суті, господарський суд міста Києва вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, як зазначено в абз. 3 п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.
Таким чином, господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність банку, як кредитору, права звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) для задоволення його вимог за основним зобов'язанням, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.
У свою чергу, господарські суди не повинні перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій нотаріуса при його вчиненні та надавати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки за змістом ст.ст. 1, 2, 18 ГПК України, ст.ст. 1 і 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а відповідно до ст. 50 названого Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.
На підставі наведених норм чинного законодавства, роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України та висловлених ним правових позицій у постановах від 11.03.2014 р. у справі № 5011-5/14359-2012, від 19.02.2014 р. у справі № 915/1255/13, від 14.11.2012 р. у справі № 5021/378/12, від 31.07.2012 р. у справі 26/360, суд приходить до висновку, що в даному випадку, він позбавлений можливості надавати оцінку доводам позивача стосовно того, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог відповідача, а також щодо неповноти відображення приватним нотаріусом даних про строк, за який провадиться стягнення, деталізації пені, процентів, та неповідомлення боржника про вчинення виконавчого напису, оскільки фактично всі ці доводи зводяться до намагання позивача вказати на порушення приватним нотаріусом саме порядку вчинення нотаріальних дій, а не довести відсутність заборгованості перед відповідачем, її розміру, а відповідно й відсутності загалом підстав для вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом.
Так, господарський суд міста Києва вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справі» право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (частина друга статті 50 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат»). За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.
Таким чином, позивач не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до приватного нотаріуса в порядку цивільного судочинства.
В даному ж випадку, господарський суд бере до уваги те, що звернувшись з даним позовом до суду, позивач не порушує питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства, не наводить жодних доводів та не подає доказів на їх підтвердження щодо невірного визначення відповідачем суми боргу, в погашення якого за спірним виконавчим написом було вирішено звернути стягнення на предмет застави, в тому числі не вказує на будь-які помилки у нарахуванні пені та відсотків (не надає власного контррозрахунку).
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Таким чином, враховуючи означений предмет доказування у спорах даної категорії в господарському процесі, позивач повинен був довести перед судом відсутність спірної заборгованості за Генеральною угодою, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу.
Водночас, оскільки суд встановив, що позивачем на спростування відомостей, наданих відповідачем на підтвердження розміру вказаного боргу, жодних доказів не представлено, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
При цьому, слід враховувати, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
При цьому, оскільки при подачі заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі позивачем не було сплачено судового збору, проте як судом означена заява розглянута по суті, суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача в доход спеціального фонду Державного бюджету України 1 827,00 грн. судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
Так, відповідно до п. 2.22. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишшя-Хлібопродукт» (66740, Одеська область, Фрунзівський район, селище міського типу Затишшя, вулиця Леніна будинок 57, код ЄДРПОУ 32646204) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.10.2014 р.
Головуючий суддя В.С. Ломака
Судді О.Є. Блажівська
М.Є. Літвінова