КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №552/8706/13-ц
Провадження № 2/552/219/14
23.09.2014 року Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді Васильєвої Л.М.
при секретарі Орламенко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ квартири, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення, визначення розміру частки у праві спільної часткової власності,-
12 грудня 2013 року позивачі ОСОБА_1. ОСОБА_2 звернулись до Київського районного суду м.Полтави з позовом про поділ квартири, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру. Посилались на те, що 03.03.2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 розірваний шлюб. Вони Мають сина, ОСОБА_2, 1992 року народження. В наслідок постійних конфліктів з ОСОБА_3 син вимушений проживати із батьком ОСОБА_1 Після розірвання шлюб відповідач не допускала їх до квартири, змінила замки та забрала правовстановлюючі документи на квартиру. На прохання допустити їх до квартири та не чинити перешкод в користуванні житловим приміщенням вони отримували відмову. Відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Полтавської міської ради № 115 від 16.03.2001 року квартира АДРЕСА_1 приватизована на сім'ю із трьох осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та зареєстроване право приватної спільної часткової власності по 1/3 частині за кожним. Просили, поділити у натурі квартиру АДРЕСА_1, а саме 1/3 частину квартири виділити ОСОБА_1, 1/3 частину квартири виділити ОСОБА_3, 1/3 частину квартири виділити ОСОБА_2; усунути перешкоди в користуванні частинами квартири, які належать на праві власності, шляхом вселення в дану квартиру.
03 лютого 2014 року ОСОБА_3 звернулась до Київського районного суду м.Полтави із зустрічною позовною заявою про виселення відповідача ОСОБА_1, збільшення розміру її частки у праві спільної часткової власності на квартиру з 1/3 частина на ? частину. Посилалась на те, що з травня 2007 року ОСОБА_1 вирішив змінити місце проживання, добровільно виїхав з квартири АДРЕСА_1. Після чого почав створювати нестерпні умови для проживання в ній для неї, та на той час для їхньої спільної дитини, шляхом систематичного псування та в подальшому руйнування житлового приміщення. 15.06.2010 року ОСОБА_1 повиривав дроти, які вели до приладу обліку електроенергії. 24.07.2010 року ОСОБА_1 припинив газопостачання до квартири, маючи вільний доступ до житла допустив представників ВАТ «Полтавагаз», які обрізали та заварили ввід газу до квартири пошкодивши газовий, водонагрівальний прилад. 20.02.2013 року ОСОБА_1 прийшовши до їхньої квартири побив її та втік до приїзду міліції. 21.02.2013 року вона звернулась до травмпункту 1-ї клінічної лікарні м.Полтави, де в неї виявлені тілесні ушкодження у вигляді забою голови, садини лівого передпліччя. 27.02.2013 року ОСОБА_1 маючи ключі від вхідних дверей квартири та скориставшись її відсутністю вчинив руйнування стінки однієї з кімнат квартири зробивши в ній отвір 1х2 м. Зруйнувавши стіну ОСОБА_1 викинув частини конструкції на смітник. За вказані протиправні дії щодо ОСОБА_1 складений адміністративний протокол за ст. 150 КУпАП України від 01.04.2013 року. Просила, виселити ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення; визначити її частку у праві спільної часткової власності в розмірі ? частини квартири за адресою: АДРЕСА_1.
У судове засідання позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, заяв про не можливість розгляду справи у їх відсутність суду не надали. У попередніх судових засіданнях підтримували заявлені ними позовні вимоги, у задоволенні зустрічних позовних вимог просили відмовити. Пояснили, що ОСОБА_3 перешкоджає користуватись належними їм частками квартири АДРЕСА_1. Змінила замок на вхідних дверях, не пускає їх до квартири, самовільно зайняла у квартирі дві кімнати, без їхньої згоди поселила свого чоловіка, який проживає разом із нею в двох кімнатах у квартирі, а вони вимушені проживати на квартирі.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 первісний позов не визнали, зустрічний позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві.
Третя особа, відділ ДМС України в Київському районі м.Полтави, в судове засідання свого представника не направили, надали до суду заяву про можливість розгляду справи у їх відсутність.
Заслухавши відповідача по первісному позову, його представника , експерта, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.
Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13 березня 2007 року належить в рівних частка ( по 1/3 частині) ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2( а.с. 104-107).
Квартира трикімнатна загальною площею 64 кв.м., житловою площею 34.1 кв.м.
Кімната № 5 площею 8.7 кв.м. ізольована, а кімнати 7 площею 11.6 кв.м. та 6 площею13.8 кв.м. суміжні. Квартира з усіма комунальними зручностями.
Власники квартири в ній зареєстровані ( а.с. 36), але проживає в квартирі тільки ОСОБА_3 разом із своїм другим чоловіком, що підтверджується показаннями свідків , а також не заперечується ОСОБА_3
ОСОБА_3 разом із своїм чоловіком займає в квартирі дві суміжні кімнати 6 і 7 площею 13.8 і 11.6 кв.м.
Проживання чоловіка ОСОБА_3 у спірній квартирі, яка належить позивачам та відповідачеві на праві спільної сумісної власності , який поселений у спірну квартиру без їхньої згоди, є суттєвою перешкодою для позивачів по первісному позову для користування спірною квартирою та проживання у ній.
Окрім того із матеріалів справи ( постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 31.05.2010 року (а.с. 43) вбачається, що ще у травні 2010 року позивач ОСОБА_1 не мав ключів від спірної квартири, а коли прийшов за ключами відповідач ОСОБА_3 викликала працівників міліції.
Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 пояснили у судовому засіданні, що позивачі за первісним позовом не мають змоги проживати у спірній квартирі після того, як у квартиру був поселений другий чоловік ОСОБА_3, та як тільки до квартири приходить ОСОБА_1 та намагається зайти у квартиру ОСОБА_3 викликає працівників міліції, які забирають ОСОБА_2 у відділення.
Позивачі за первісним позовом є власниками 2/3 частини спірної квартири.
Стаття 41 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Оскільки відповідач ОСОБА_3 перешкоджає позивачам по первісному позову, співвласникам квартири, колишнім членам її сім»ї, користуватись спірною квартирою, їхнє право на користування належною їм часткою квартири порушене та підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою і вселення у квартиру.
Щодо позовних вимог про поділ квартири .
У пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 04.10.91 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» зазначено, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
ч.1 ст. 367 ЦК України передбачено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Виходячи з аналізу змісту вищезазначених норм закону слід дійти висновку, що поділ квартири, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену її частину із самостійним виходом ( ізольовану квартиру) або у разі, коли є технічна можливість її переобладнання в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Оскільки спірну квартиру неможливо поділити між її співвласниками, таким чином, щоби кожному співвласнику була виділена ізольована її частина ( ізольована квартира), то підстав для задоволення позовних вимог позивачів за первісним позовом про поділ квартири суд не вбачає.
Щодо зустрічних позовних вимог про виселення.
Статтею 47 Конституції України гарантоване право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири, має право проживати у своїй власній квартирі, користуватись нею, а отже не може бути виселений із свого власного житла.
Окрім того позивач по зустрічним позовним вимогам ОСОБА_3 не надала суду жодного доказу у підтвердження того, що ОСОБА_1 взагалі проживає у квартирі та має можливість там проживати.
Як зазначено вище суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 перешкоджає ОСОБА_1 користуватись належним йому житлом та він підлягає вселенню у спірну квартиру, а отже позовні вимоги про виселення ОСОБА_1 не можуть бути задоволені.
Щодо позовних вимог про збільшення частки у праві спільної часткової власності на квартиру, то вказані позовні вимоги також не можуть бути задоволені.
Відповідно до вимог ч.3. ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
ОСОБА_3 здійснила ремонтні роботи без згоди інших співвласників та без додержання порядку використання спільного майна, а саме відремонтувала дві кімнати у квартирі, в яких проживає разом із своїм чоловіком, чим перешкоджає ОСОБА_1, ОСОБА_2 користуватись квартирою та проживати у ній.
Проведення поточного ремонту в квартирі не може слугувати підставою для збільшення розміру частки співвласника ОСОБА_3 , оскільки не здобуто доказів того, що до проведення такого ремонту квартира знаходилась в непридатному для проживання стані, що проведений ремонт суттєво збільшив площу квартири, що співвласники надавали свою згоду на проведення такого ремонту.
Окрім того із висновку № 52 судової будівельно-технічної експертизи від 14.07.2014 року вбачається, що проведений ремонт в частині спірної квартири збільшив її вартість на 8.9% від усієї ринкової вартості квартири ( а.с.182 зворот) , а отже збільшення вартості квартири у зв»язку з проведеним ремонтом не є істотною.
У судовому засіданні судовий експерт пояснила, що проведений ремонт є невід»ємною частиною спірної квартири тільки в частині визначення її вартості, оскільки збільшив її вартість.
Посилання позивача за зустрічними позовними вимогами на те, що проведений нею ремонт є невід»ємною частиною квартири, що дає їй право на збільшення розміру її частки у спільній частковій власності не заслуговує на увагу, оскільки проведені нею ремонтні роботи не є капітальними будівельними роботами, що збільшили розмір спірної квартири, її технічне оснащення, тощо.
Окрім того позивач не надала суду жодного доказу у підтвердження тог, що її частка у спільній частковій власності на квартиру збільшилась внаслідок проведеного ремонту з 1/3 частини до ? частини квартири.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 213-215 ЦПК України,-
Первісні позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 про поділ квартири відмовити.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги, що подається протягом 10 днів з дня його проголошення, а особам, що не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий суддя Л.М. Васильєва