Номер провадження: 22-ц/785/5184/14
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Громік Р. Д.
01.10.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.
при секретарі - Орловій С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення шкоди,
встановила:
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, відповідно до якого просив розірвати договір № 110 від 28.12.2010 року про надання інформаційно-консультативних послуг, укладеного між ним та ФОП ОСОБА_3, розірвати договір № 156 від 26.07.2011 року про надання інформаційно-консультативних послуг, укладений між ним та ФОП ОСОБА_3, стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 80 000 гривень, моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень та суму судового збору у розмірі 900 гривень. При цьому посилався на те, що 28.12.2010 року між ним та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір № 110 про надання інформаційно-консультативних послуг щодо виїзду за кордон до держави Канади. У відповідності до п.1.2 договору відповідач взяла на себе зобов'язання надати послуги щодо інформування та консультування позивача, збору необхідних документів, надання їх до відповідних установ України та Канади для забезпечення законного та безперешкодного виїзду позивача та членів його родини до Канади. Позивач, у свою чергу, виконуючи вимоги договору, 29.12.2010 року сплатив грошові кошти у розмірі 8000 гривень, 24.01.2011 року сплатив грошові кошти у розмірі 4000 гривень, 14.02.2011 року - у розмірі 4000 гривень. 26.07.2011 року для подальшого виконання умов вищевказаного договору між сторонами був укладений новий договір № 156 про надання інформаційно-консультативних послуг. Виконуючи умови даного договору, позивач 28.07.2011 року сплатив до каси відповідача грошові кошти у розмірі 24 000 гривень, 30.09.2011 року було сплачено до каси відповідача 40 000 гривень. Останній платіж позивач повинен був здійснити з моменту отримання сертифікату відбору до провінції Саскачеван (Канада). Не зважаючи на те, що позивач виконав умови даних договорів у повному обсязі, відповідачем не було надано жодної інформації стосовно його виїзду за кордон, не було підписано жодного акту про надання/виконання будь-яких послуг. 04.06.2013 року позивач звернувся до відповідача з претензією про розірвання договору та повернення сплачених коштів, на що отримав відповідь про неможливість розірвання договору та повернення коштів у зв'язку з продовженням виконанням відповідачем договору. Однак, до теперішнього часу умови договорів відповідачем належним чином виконанні не були, замовлені послуги надані не були, у зв'язку з чим, на думку позивача, договори повинні бути розірванні та повернуті сплачені грошові кошти за послуги, які виконанні не були, у сумі 80 000 гривень. Також, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вказаними договорами, позивач не зміг виїхати до Канади, реалізувати свої плани у життя, зазначене спричинило останньому моральні та душевні страждання, постійне перебування у стресі погіршило його самопочуття, у зв'язку з чим вважає, що йому спричинено моральну шкоду, які він оцінює у розмірі 10 000 гривень.
Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому зсіданні проти задоволення позовних вимог щодо розірвання спірних договорів не заперечував, в цій частині позов визнав. У свою чергу, у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення грошової суми у розмірі 80 000 гривень та моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень просив відмовити.
Рішенням суду позов був задоволений частково. Було розірвано договір № 110 від 28.12.2010р. про надання інформаційно-консультативних послуг укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Було розірвано договір № 156 від 26.07.2011р. про надання інформаційно-консультативних послуг укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати це рішення в частині відмови про стягнення з ФОП ОСОБА_3 кошти в повному обсязі в сумі 80000 (вісімдесят тисяч) грн., моральної шкоди в розмірі 10000 (десять тисяч) грн., сплату за судовий збір та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, та вірно послався на діюче законодавство.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
28 грудня 2010 року між позивачем та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір № 110 про надання інформаційно-консультаційних послуг, відповідно до п.1.1 якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання щодо надання інформаційно-консультаційних послуг та інших комерційних послуг в сфері імміграції до Канади, а замовник зобов'язався прийняти та сплатити їх. Відповідно до п.1.2 вказаного договору, у межах договору надаються інформаційно-консультаційні послуги, а саме консультування в області збору та підготовка необхідних документів, подання документів на розгляд, консультування та допомога Замовнику з питань Канадського законодавства відносно імміграції в Канаду, Імміграційного Акту та усіх його положень, а також політики та процедур Міністерства Імміграції та Громадянства Канади; надання допомоги у підготовці та поданні заяви на отримання статусу постійного мешканця та інших імміграційних форм; підготовка документів для подання в органи імміграційної влади, де та як це необхідно; надання допомоги у підготовці до інтерв'ю, яке призначається при розгляді заяви замовника. (а.с. 14)
26 липня 2011 року між позивачем та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір № 156 про надання інформаційно-консультаційних послуг, у межах якого надаються інформаційно-консультаційні послуги, пов'язані з інформаційним супроводом в сфері імміграції в Канаду, а саме консультування в області збору та підготовка необхідних документів, подання документів на розгляд, консультування та допомога замовнику з питань Канадського законодавства відносно імміграції в Канаду, Імміграційного Акту та усіх його положень, а також політики та процедур Міністерства Імміграції та Громадянства Канади; надання допомоги замовнику у підготовці та поданні заяви на отримання сертифікату відбору до провінції Саскачеван та інших імміграційних форм; підготовка документів для подання в органи імміграційної влади, де та як це необхідно; надання допомоги у підготовці до інтерв'ю, яке призначається при розгляді заяви замовника. (а.с. 7)
Згідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Ст. 638 ЦК України встановлено, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, підписавши спірні договори, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов даних договорів.
04.06.2013 року позивач особисто з відповідними вимогами направив претензію до відповідача, яка, відповідно до ч. 1 ст.853 ЦК України фактично є заявою до відповідача про недоліки та відступлення від умов договору підряду. У свою чергу, 14.06.2013 року позивачеві була надіслана відповідь на претензію, в якій послідовно та чітко були перераховані усі види послуг, які ОСОБА_2 отримав за договорами (а.с. 28, 19). Таким чином, відповідно до п.2.4.2. Договору № 110 та п.2.4.2. №156 позивач одержав від відповідача повну інформацію про стан виконання умов договорів та надані послуги. Крім того, позивачу було повідомлено про необхідність надання повного пакету необхідних документів, включаючи сертифікат з англійської мови IELTS, передбачений умовами федеральної програми імміграції в Канаду. Позивачу також було надіслано копію примірника сертифікату для ознайомлення, було рекомендовано вивчення англійської мови для проходження іспиту IELTS.
Факт надання послуг, передбачених спірними договорами, знайшов підтвердження і в поясненнях свідка ОСОБА_7
У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Однак, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд правильно звернув увагу на те, що у порушення п.2.3.3 договору № 110 від 28.12.2010 року та п. 2.3.4 договору № 156 від 26.07.2011 року позивачем не було надано відповідачу пакет усіх необхідних документів, включаючи сертифікат з англійської мови IELTS. Зазначене не спростовується поясненнями позивача.
Таким чином, неможливість подальшого виконання умов даних договорів виникла саме з вини позивача. Крім того, у судовому засіданні позивачем було заявлено про відсутність бажання подальшого отримання будь-яких послуг від відповідача та підтримання з ним будь-яких договірних відносин.
Ст. 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Як вбачається зі ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
У відповідності до ч.2 ст. 903 ЦК України, якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначене знайшло підтвердження також у спірних договорах. Зокрема, у п. 4.9 договору № 110 від 28.12.2010 року встановлено, що виконавець не повертає оплату, якщо причиною відмови замовника від послуг стали особисті обставини замовника (наприклад, зміна планів Замовника на імміграцію, зміна настрою замовника, появлення інших особистих обставин). П. 4.10 договору № 156 від 26.07.2011 року передбачено, що виконавець не повертає оплату, якщо причиною відмови стало погане знання англійської або французької мови замовника (а.с. 16, 10).
Крім того п.8.5 договору № 110 від 28.12.2010 року та договору № 156 від 26.07.2011 року встановлено, що розірвання договору не звільняє сторони від відповідальності, яка передбачена розділом 5 цих договорів, та взаємними розрахунками за фактично надані послуги.
Враховуючи вищевикладене, а також не виконання позивачем усіх умов договорів та його відмову продовжувати будь-які договірні відносини з відповідачем, суд прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання договору № 110 від 28.12.2010 року про надання інформаційно-консультативних послуг, укладеного між ним та ФОП ОСОБА_3, та договору № 156 від 26.07.2011 року про надання інформаційно-консультативних послуг, укладений між ним та ФОП ОСОБА_3, підлягають задоволенню. У свою чергу, вимоги про стягнення з відповідача грошові кошти, сплачені за послуги, у розмірі 80 000 гривень є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Що ж стосується позовних вимог позивача щодо відшкодування завданої моральної шкоди, то суд першої інстанції правильно зазначив наступне.
Згідно ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Так, п.п. 3, 4, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема п. 4 вказаної постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Постановою передбачено, що оскільки відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, то необхідно з'ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
Враховуючи, що позивачем не обґрунтовано, в чому полягла завдана моральна шкода, що також не підтверджується матеріалами справи, причинний зв'язок між її завданням позивачу та неправомірними діями відповідача, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень також слід відмовити.
Суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, та дійшов до вірного висновку, що позовні вимоги первісного позивача підлягають задоволенню, а зустрічний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді В.О. Панасенков
М.М. Драгомерецький