Справа № 608/573/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Парфенюк В.І.
Провадження № 22-ц/789/771/14 Доповідач - Загорський О.О.
Категорія - 46
18 вересня 2014 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Загорського О.О.
суддів - Козак І. О., Демкович Ю. Й.,
при секретарі - Танцюра О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Чортківського районного суду від 27 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третьої особи на стороні позивача ОСОБА_4 про поділ спільного майна та визнання права власності на частку у спільному майні,-
12.03.2014 року ОСОБА_3 звернулася з вказаним позовом. Вимоги аргументовано тим, що вона і відповідач перебуваючи у шлюбі та після розірвання шлюбу разом будували 1/2 будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_1 незважаючи на те, що 1/2 будинку є спільною сумісною власністю подружжя оформив право власності тільки на себе, а тому з метою захисту своїх майнових прав та прав малолітніх дітей вона просить визнати за нею право власності на 1\4 вказаного будинку.
Рішенням Чортківського районного суду від 27.05.2014 року позов задоволено і визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 будинку АДРЕСА_1.
Додатковим рішенням Чортківського районного суду від 09.07.2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що спірна частина будинку збудована ОСОБА_1 власним коштом, який був ним зароблений в Польщі, ще до одруження і це підтверджували свідки у справі. Зазначає, що суд не взяв до уваги ряд доказів - квитанції про придбання будівельних матеріалів та оплату послуг які були оплачені вже після розірвання шлюбу між сторонами. Не взято до уваги і заперечення проживання з позивачем однією сім'єю після розірвання шлюбу.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідь головуючого, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони під час шлюбу та після його розірвання продовжуючи шлюбні відносини і побудували 1/2 будинку по АДРЕСА_1, а тому вказана частина будинку підлягає поділу як спільне майно подружжя.
З таким висновком суду слід погодитися, оскільки він підтверджений матеріалами справи та достатньо мотивований.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 21.10.2000 року і шлюб між ними розірвано рішенням Чортківського районного суду від 06.04.2009 року (а.с. 5).
Від шлюбу у сторін народилась донька - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 - свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 13.05.2002 року (а.с. 9).
Після розірвання шлюбу сторони не припинили подружніх відносин і у них 21.01.2011 року народився син - ОСОБА_5 - свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 03.02.2011 року (а.с. 8).
Рішенням виконавчого комітету Білівської сільської ради від 30.08.2012 року №112 оформлено право власності за ОСОБА_1 на 1/2 житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Свідоцтвом про право власності підтверджується, що ОСОБА_1 є власником 1/2 житлового будинку по АДРЕСА_1. Інша частина будинку на праві приватної власності належить ОСОБА_4 (а.с. 55).
Актом про обстеження на предмет проживання від 05.02.2014 року підтверджено проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 разом з дітьми у будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 22).
Показами свідків підтверджено, що ОСОБА_3 після розірвання шлюбу не припинила подружніх стосунків з ОСОБА_1, вони проживала разом і продовжували будівництво спірного будинку.
Спільне будівництво будинку підтверджується і поданими сторонами товарними чеками, частина яких оформлена на ОСОБА_3, а частина на ОСОБА_1 (а.с. 21, 63-64, 78-86).
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами ст. 70 СК України.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.
Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/4 спірного будинку, оскільки встановлені судом обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані і під час апеляційного розгляду.
Колегія суддів критично оцінює доводи скарги про будівництво ОСОБА_1 спірного будинку за рахунок коштів заощаджених ним до одруження, з наступних підстав.
1. Будівництво будинку розпочато під час перебування сторін у шлюбі (а.с. 20) і продовжено під час проживання сторін однією сімє'ю після розірвання шлюбу, про що ОСОБА_1 сам вказує у своєму запереченні на позов (а.с. 53-54).
2. Право власності ОСОБА_1 на спірну частини будинку виникло 05.11.2012 року під час проживання сторін однією сім'єю, що не заперечується і ОСОБА_1 (а.с. 53-54).
3. Відсутність у ОСОБА_3 доходів не позбавляє її права на частку у спільному майні подружжя - ст. 60 СК України.
4. У технічному паспорті на житловий будинок (а.с. 33-34) рік побудови будинку - 2009 рік.
Критично оцінюються доводи скарги про ненадання правової оцінки наданим ОСОБА_1 квитанціям про придбання матеріалів для будівництва спірної частини будинку, оскільки такі спростовуються змістом рішення суду.
Судом першої інстанції зазначалося, що сторонами надані докази про придбання будівельних матеріалів та обладнання, частина яких оформлена на позивача, а частина на відповідача.
Частина чеків поданих ОСОБА_3 датована 2011 роком, витрати понесені нею після розірвання шлюбу 06.04.2009 року. (а.с. 63-64)
Вказане підтверджує спільний внесок сторін в будівництво спірного будинку.
Доводи апеляційної скарги про заперечення ОСОБА_1 в суді першої інстанції факту проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю оцінюються критично з наступних підстав.
1. Факт спільного проживання з відповідачем після розірвання шлюбу підтверджений письмовими доказами наявними у справі, показами свідків та тим, що у сторін в 2011 році народився син - ОСОБА_5
2. Актом про обстеження на предмет проживання від 05.02.2014 року підтверджено проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 разом з дітьми у будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 22). відомості зазначені в акті ОСОБА_1 не оспорено і не спростовано.
3. Співвласником іншої половини будинку - ОСОБА_4 в суді першої інстанції підтверджено ведення сторонами спільного побуту, ведення будівництва будинку і проживання однією сім'єю.
4. Підтверджує проживання однією сім'єю і ОСОБА_1 у своєму запереченні на позов (а.с. 53-54).
5. Сторони не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю - п. 20 постанови Пленуму Верховного суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11.
Дана позиція колегії суддів апеляційного суду відповідає і правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.
З огляду на положення п. 4 ст. 129 Конституції України про те, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, положення ч.2 ст. 308 ЦПК України - не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань то підстави вважати судове рішення таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства - відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України саме апелянт повинен довести належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, що ним зроблено не було.
Рішення суду постановлено у відповідності до чинних норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Чортківського районного суду від 27 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, протягом двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.О. Загорський