24 вересня 2014 року Справа № 27791/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Мостиському районі Львівської області на постанову Мостиського районного суду Львівської області від 14.04.2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України у Мостиському районі Львівської області про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «Дітям війни», -
04.04.2011 року (ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5), 05.04.2011 року (ОСОБА_1), 07.04.2011 року (ОСОБА_2), позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом, у якому просили зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 28.02.2011 року (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1); за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 28.03.2011 року (ОСОБА_3); за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.01.2011 року (ОСОБА_2). Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачі посилаються на те, відповідач зобов'язаний був здійснити перерахування пенсії, тобто привести у відповідність з рішенням Конституційного суду України розмір виплат пенсії з врахуванням права на надбавку як дитині війни.
Оскаржуваною постановою позов задоволено частково. Визнано бездіяльність відповідача протиправною. Зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату недоплаченої підвищеної пенсії позивачам, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням виплачених сум, з 04.10.2010 року по 04.04.2011 року - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; з 05.10.2010 року по 05.04.2011 року - ОСОБА_1; з 07.10.2010 року по 07.04.2011 року - ОСОБА_2 Зобов'язано виконати постанову негайно.
Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про відмову в позові.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не взято до уваги ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних із застосуванням цього Закону здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, який затверджується Верховною Радою України, не проаналізовано закони про Державний бюджет України на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків для проведення виплат дітям війни. Також зазначає, що після прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. зміни до Законів України про Державний бюджет на відповідні роки не вносилися, законодавчим органом не приймалися акти на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати розміри спірного підвищення до пенсії.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачі належать до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому він має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, оскільки дія статті не зупинялась, а тому вимоги за вказаний період є підставними, з врахуванням рішення Конституційного суду України від 22.05.2008р.
Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за вказані періоди, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до положень Закону України «Про державний бюджет України на 2011рік» (на момент виникнення правовідносин) нарахування та виплата у 2011 році позивачам підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачам в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.
Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність заявлених позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії за вказані періоди, у відповідності до заявлених вимог.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України, обов'язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачам в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.
У зв'язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі відповідача, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМУ № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Так, у відповідності до ст.ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі місцевий адміністративний суд перевіряє додержання строку звернення до суду. У разі пропуску такого строку та визнання вказаних особою причин пропуску строку неповажними місцевий адміністративний суд повинен ухвалою залишити адміністративний позов без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі звернулися до суду з позовом 04.04.2011 року (ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5), 05.04.2011 року (ОСОБА_1), 07.04.2011 року (ОСОБА_2). З посиланням на ст. 99 КАС України суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про пропущення позивачами строку звернення до суду, проте, помилково не вказав період, а саме з 09.07.2007 року по 03.10.2010 року включно- ОСОБА_4., ОСОБА_3, ОСОБА_5; з 09.07.2007 року по 04.10.2010 року включно- ОСОБА_1. ; з 09.07.2007 року по 06.10.2010 року включно- ОСОБА_2, і не залишив їх без розгляду, як цього вимагає ст.100 КАС України.
Разом з тим, судом помилково допущено винесену постанову до негайного виконання в повному обсязі, оскільки у розглядуваному випадку слід застосовувати приписи п.1 ч.1 ст.256 КАС України, яка є спеціальною для цієї категорії справ.
Вказана норма передбачає негайне виконання постанов суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів лише у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є:
1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;
2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права в частині допуску постанови суду до негайного виконання в повному обсязі, через що оскаржувану постанову в цій частині слід змінити, вказавши про негайне виконання постанови суду лише у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, ч.1 ст. 197, п.3 ст. 198, п. 1 ст. 201, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Мостиському районі Львівської області задоволити частково. Постанову Мостиського районного суду Львівської області від 18.04.2011 року у справі № 2-а-325/11 змінити, в частині звернення її до негайного виконання, вказавши про негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць та доповнивши резолютивну частину наступним абзацом: «Позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 з 09.07.2007 року по 03.10.2010 року включно, ОСОБА_1 з 09.07.2007 року по 04.10.2010 року включно, ОСОБА_2 з 09.07.2007 року по 06.10.2010 року включно, - залишити без розгляду».
В решті постанову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль