Справа № 226/1750/14-ц
Справа № 2/226/751/2014
30 вересня 2014 року м. Димитров
Димитровський міський суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Редько Ж.Є.,
при секретарях Мітюхіній О.В., Галаган Н.С.,
за участі позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
представника третьої особи ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Димитров Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та від імені і в інтересах своїх малолітніх синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, шляхом виселення з житлового приміщення та вселення в це приміщення,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та від імені і в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, та виселення з житлового
приміщення, в обгрунтування якого вказала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 35,6 кв.м, у тому числі житловою площею - 22,1 кв.м, на підставі рішення Димитровського міського суду Донецької області від 31.10.2013 року в порядку спадкування за законом після смерті її рідного брата ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Своє право власності вона зареєструвала у Реєстраційній службі Димитровського міського управління юстиції 20.01.2014 року. Проте вона не може реалізувати своє право власності на зазначену житлову квартиру з причин того, що дане житлове приміщення знаходиться у користуванні та розпорядженні відповідачів, які мешкають в ньому. На теперішній час у спадковій квартирі після зняття 01.12.2012 року з реєстраційного обліку її брата ОСОБА_8 у зв'язку з його смертю інших зареєстрованих осіб не має. Відповідачі без будь-яких на те законних підстав мешкають у вказаній квартирі, вони вселилися до неї ще за життя попереднього власника - її брата, тому що були відповідно донькою, онукою та правнуками ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, яка за життя проживала з її братом ОСОБА_8 однією родиною до дня його смерті за адресою: АДРЕСА_2, без реєстрації шлюбу, не маючи спільних дітей. Відповідачі відмовляються добровільно звільнити займане ними спірне житлове приміщення і без жодних на те законних підстав продовжують проживати у її квартирі, не зважаючи на те, що після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, а відповідач ОСОБА_4 є спадкоємицею першої черги за законом. Відповідачі чинять їй перешкоди в доступі у квартиру, на будь-які її прохання добровільно виселитися із житлового приміщення реагують агресивно, їй, навіть, довелося звертатися до правоохоронних органів із відповідними заявами. Відповідачі не є члени її сім,ї, письмової згоди на їх вселення до її квартири ані її брат, ані вона не надавали, будь-який письмовий договір найму (оренди) з нею та братом не укладали. В спірній житловій квартирі відповідачі не зареєстровані, вони не виконують зобов'язання по сплаті житлово-комунальних послуг, усі витрати по утриманню квартири та сплаті комунальних послуг будуть стягуватися безпосередньо з неї, як з законної власниці квартири. Її пропозицію купити в неї вказану квартиру відповідачі залишають без уваги. Оскільки відповідачі користуються належною їй житловою квартирою без будь-яких правових підстав, позивач просить суд виселити із вказаної квартири відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_6, 2000 року народження, та ОСОБА_7, 2004 року народження, без надання їм іншого житлового приміщення та вселити її у цю квартиру.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до суду не з,явилися, про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином, письмово повідомили суд про розгляд справи у їх відсутність та про невизнання ними позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позицію своєї довірительниці та пояснив, що брат позивача ОСОБА_8 з 1974 року проживав однією сім,єю по день смерті з ОСОБА_9 - матір,ю ОСОБА_4 і водночас бабусею ОСОБА_5 і прабабусею ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Факт вселення і постійного проживання відповідачів з дітьми у квартиру АДРЕСА_1 за життя власника квартири ОСОБА_8 стверджує сама позивач і не оспорює. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 спільно проживали спочатку у квартирі ОСОБА_8, а потім в будинку ОСОБА_9, розташованому за адресою: АДРЕСА_2. У 2003 році, коли ОСОБА_5 була вагітна, ОСОБА_8 запропонував ОСОБА_4 та ОСОБА_9 перейти разом з ним з квартири на постійне проживання до будинку за вказаною адресою, а ОСОБА_5 з двома дітьми на постійне проживання до його квартири з подальшим нотаріальним оформленням квартири за договором дарування на ОСОБА_5 за умови погашення комунальних боргів за квартиру. Таким чином, ОСОБА_5 з дітьми вселилася у спірну квартиру на постійне проживання з 2004 року, де мешкає по цей час, погасила борги, власним коштом зробила ремонт, але смерть ОСОБА_8 унеможливила заплановане переоформлення. На теперішній час відповідач без затримки постійно сплачує комунальні послуги, з сусідами в доброзичливих стосунках. З сестрою ОСОБА_8 - ОСОБА_1 відповідачі тісних родинних стосунків не підтримували, будь-якої участі у житті ОСОБА_8 та щодо його майна позивач не приймала. ОСОБА_4 здійснювала догляд за вже немічним ОСОБА_8 та матір,ю ОСОБА_9 На похованні ОСОБА_8 позивач прилюдно заявила ОСОБА_9, що їй від майна ОСОБА_8 нічого не потрібно, що все, що він мав належить родині ОСОБА_9 У листопаді 2013 року позивач нагадала про себе, коли прийшла вже, як власниця квартири висиляти ОСОБА_5 В силу ст.405 ЦК України право користування житловим приміщенням зберігається не тільки за членами сім,ї власника жилого приміщення, а й за членом його сім,ї у разі зміні самого власника. Відповідачі ж складали з власником квартири ОСОБА_8 одну сім,ю, були пов'язані спільним побутом (поточні ремонти будинку та квартири) та вели спільне господарство (город по АДРЕСА_2), проживають у спірній квартирі з волі та згоди ОСОБА_8, даними ним за життя. Тому просить суд відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Димитровської міської ради ОСОБА_3 надала суду висновок щодо доцільності виселення малолітніх дітей, відповідно до якого малолітні ОСОБА_6, 2000 року народження, та ОСОБА_7, 2004 року народження, фактично мешкають у спірній двокімнатній квартирі разом зі своєю матір,ю ОСОБА_5 Вони були вселені за згодою попереднього власника квартири ОСОБА_8 за його життя. Теперешній власник ОСОБА_1 зареєстрована і фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачі зареєстровані у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 28,9 кв.м, у тому числі жилою 22,5 кв.м. За цією ж адресою також зареєстровані, але не мешкають ОСОБА_10, 1981 року народження, та ОСОБА_11, 2004 року народження. ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_12 У разі виселення малолітніх із спірної квартири, звужується розмір жилої площі, якою вони мають право користуватися на тепрешній час і відповідно погіршуються їх житлові права, у зв'язку із чим орган опіки та піклування вважає виселення дітей недоцільним.
Вислухавши пояснення сторін, з'ясувавши позицію третьої особи, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Димитровського міського суду Донецької області від 31.10.2013 року за позовом ОСОБА_1 до Димитровської міської ради про встановлення факту родинних стосунків та визнання права власності на спадкове майно за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,6 кв.м, у тому числі житловою площею - 22,1 кв.м., яка залишилася після смерті її рідного брата ОСОБА_8. Рішення набрало законної сили 12.11.2013 року (а.с.6-13).
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_8 помер у віці 75 років ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.44).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.01.2014 року право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 35,6 кв.м, зареєстровано 16.01.2014 року на ОСОБА_1 на підставі рішення Димитровського міського суду Донецької області від 31.10.2013 року (а.с.14).
Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності на нерухомі речі підлягає реєстрації.
Згідно за ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Отже, право власності у позивача на спірну квартиру виникло з моменту його реєстрації, а саме: з 16.01.2014 року.
Позивач ОСОБА_1 за адресою розташування її квартири: АДРЕСА_1, не зареєстрована, за цією адресою зареєстрованих осіб не значиться, що підтверджується довідкою приватного підприємства «Домінант-сервіс» (а.с.15).
Відповідно до акту від 25.04.2014 року, складеному спеціалістами приватного підприємства «Домінант-сервіс», за адресою: АДРЕСА_1, без реєстрації мешкають ОСОБА_4, 1960 року народження, ОСОБА_5, 1981 року народження, ОСОБА_6, 2000 року народження, та ОСОБА_7, 2004 року народження. Факт проживання вказаних осіб підтверджено в акті підписами сусідів із квартир № 40, № 38 та № 37 (а.с.16).
За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Донецькій області відповідачі ОСОБА_4, 1960 року народження, та ОСОБА_5, 1981 року народження, з 1994 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22-25).
З наведеного вище рішення Димитровського міського суду Донецької області від 31.10.2013 року вбачається, що на час смерті спадкодавець ОСОБА_8, колишній власник спірного житлового приміщення, спільно проживав тривалий час однією родиною з ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2.
Даний факт підтверджується довідкою квартального комітету № 8 в м.Димитров, відповідно до якої ОСОБА_8 проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2, з 1994 року по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.46).
? частина будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 28,9 кв.м, у тому числі жилою 22,5 кв.м, належала ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про її смерть, технічним паспортом на будинок (а.с.48, 66-68).
Рішенням Димитровського міського суду від 10.10.2013 року за позовом ОСОБА_9 до Димитровської міської ради встановлено факт, що ОСОБА_9 проживала однією сім,єю з ОСОБА_8, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1972 року по день його смерті. Рішення набуло чинності 22.10.2013 року (а.с.72-73).
Даним рішенням встановлено, що ОСОБА_8 проживав однією сім,єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_9 у період з 1972 року по 1994 рік за адресою: АДРЕСА_1, а з 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2.
Право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_8 набув у зв'язку з її приватизацією, про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16.08.2011 року (а.с.45).
Згідно рахункам та квитанціям на оплату житлово-комунальних послуг, наданих на спірну квартиру за період з січня 2011 року по червень 2014 року, будь-яка заборгованість відсутня. У графі «платник» наявний підпис ОСОБА_5 (а.с.50-51). У судовому засіданні позивач пояснила, що вона жодного разу не оплачувала комунальні послуги та квартирну плату, які нараховуються на успадковану нею спірну квартиру.
Відповідно до висновку Димитровського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 28.02.2014 року про наслідки розгляду звернення ОСОБА_1 позивач 15.02.2014 року зверталася до міліції про застосування заходів до ОСОБА_5, котра відмовляється звільнювати належну позивачу спірну житлову квартиру, у якій ОСОБА_5 проживає із матір,ю ОСОБА_4 та двома малолітніми дітьми. З даного висновку вбачається, що ОСОБА_5 у категоричній формі не бажає розмовляти з позивачем та не відчиняє двері квартири. ОСОБА_1 рекомендовано звернутися у приватному порядку з заявою до суду (а.с.17).
Зі свого боку відповідач ОСОБА_5 22.10.2013 року та 28.12.2003 року також зверталася до Димитровської міліції з приводу того, що ОСОБА_1 вимагала виселитися із квартири, наполегливо стукала у двері спірної квартири з метою поговорити щодо права власності на цю квартиру, на що відповідач не бажала спілкуватися з позивачем і не відкривала двері. Після того, як ОСОБА_1 висловлювала образи на її адресу, вона повідомляла про це міліцію.
29.03.2014 року ОСОБА_5 знову звернулася до місцевої міліції з приводу того, що ОСОБА_1 стукає у двері і вікна квартири та провокує конфлікт, під час якого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вигнали ОСОБА_13 із квартири, та коли виводили її з під'їзду, ОСОБА_1 підвернула праву ногу, після чого стала кидатися землею по вікнам.
Про дані факти свідчать висновки Димитровського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 23.10.2013 року, 30.12.2013 року та від 01.04.2014 року про наслідки розгляду звернень ОСОБА_5 (а.с.69-70, 71).
Згідно витягу з кримінального провадження № 12014050490000370 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.03.2014 року внесено повідомлення, яке надійшло з Димитровської центральної міської лікарні щодо надання медичної допомоги ОСОБА_1 з приводу розтяжіння правого голіностопного суглобу, травма отримана в результаті сварки з ОСОБА_5 (а.с.62).
ОСОБА_5 є інвалідом другої групи згідно довідки до акту оглду МСЕК від 19.06.2014 року (а.с.49).
У суді позивач не заперечувала проти факту вселення відповідачів у спірну квартиру за життя попереднього власника квартири ОСОБА_8 самим ОСОБА_8, пояснивши, що ОСОБА_8 дійсно років 30 проживав без реєстрації шлюбу як чоловік та жінка з ОСОБА_9, яка є матір,ю та бабусею відповідачам, більшість часу вони мешкали у будинку, розташованому по АДРЕСА_2, деякий час його квартира пустовала, і вона придивлялася за нею, оскільки мешкає в одному будинку. Відповідачі вселилися років сім тому, вселив їх брат.
За приписами ст.41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності, гарантує право власності, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Згідно за ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно за ст.150 ЖК України, ст.383 ЦК України громадяни, що мають у приватній власності житловий будинок, квартиру, користуються ними для особистого проживання та проживання членів їх сімей, та вправі розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування житловим приміщенням власника визначені нормами ст.405 ЦК України та 156 ЖК України, норми якого є спеціальними у вирішенні питань, які виникають у сфері житлових правовідносин.
Відповідно до ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім,ї вправі вселяти в займане ним приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 цього Кодексу (плата за користування жилим приміщенням і комунальні послуги).
Згідно частини другої статті 405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Судом встановлено, що відповідачі правомірно користувалися спірною квартирою у той час, коли вона належала його попередньому власникові ОСОБА_8, будучи вселеними у дане житлове приміщення з дозволу останнього, як члени його сім'ї.
Також судом встановлено, що позивач набула право власності на спірну квратиру у порядку спадкування у зв'язку зі смертю спадкоємця ОСОБА_8
Частина друга статті 1299 ЦК України закріплює, що право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна. Умови цієї норми позивачем виконані, як зазначалося вище, позивачем зареєстровано її право власності на спірне житло 16.01.2014 року.
Оскільки право власності попереднього власника на спірну квартиру було припинено, право членів його сім'ї на користування цим житлом також припиняється.
Отже, законом не передбачено перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (картири).
Тому суд не примає позицію відповідачів, оскільки як ст.156 ЖК України, так і ст.405 ЦК України передбачають збереження права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку (квартири), при умові збереження права власності на будинок (квартиру) цього ж власника, тобто при незмінності власника майна. Відповідачі ж до членів сім'ї нового власника квартири - спадкоємця ОСОБА_1 не відносилися і не відносяться, а тому права користування квартирою позивача не набули і не мають, будь-яких договорів між сторонами щодо спірного житла не укладалося.
З огляду на приведене суд також не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування з приводу недоцільності виселення малолітніх дітей, оскільки він не ґрунтується на законі, за наявності браку житлової площі особа має право поліпшити свої житлові умові у передбаченому законом порядку.
Відповідно до ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 391 ЦК України закріплено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи з аналізу наведених правових норм та досліджених у сукупності наданих доказів, які підтвердили наявність перешкод у здійсненні позивачем її права користування та розпорядження своїм майном, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
В силу ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумi 243 грн. 60 коп.
Керуючись ст.ст.41, 47 Конституції України, ст.ст.150, 156 ЖК України, ст.ст.182, 334, 383, 386, 391, 405, 1299 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 79, 81, 88, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та від імені і в інтересах своїх малолітніх синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, шляхом виселення з житлового приміщення та вселення в це приміщення задовольнити.
Виселити ОСОБА_4, 1960 року народження, ОСОБА_5, 1981 року народження, разом з малолітніми синами ОСОБА_6, 2000 року народження, та ОСОБА_7, 2004 року народження, з житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.
Вселити ОСОБА_1, 1942 року народження, у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня його оголошення. Особи, які брали участь, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати судову скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлено 03.10.2014 року
Суддя Ж.Є.Редько