15 вересня 2014 року м. Київ В/800/3641/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів Рецебуринського Ю.Й.,
Тракало В.В.,
Штульман І.В.,
Бутенка В.І.,
перевіривши заяву ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2014 року (К/800/7445/14) у справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2014 року в зазначеній справі, яку мотивує неоднаковим застосуванням касаційним судом положень частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України в трудових правовідносинах.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши доводи заяви та додані до неї матеріали, колегія суддів приходить до висновку, що справа не підлягає допуску до провадження Верховного Суду України, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову щодо поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши, що факт відсутності позивача на роботі 14 жовтня 2002 року без поважних на те причин, встановлено та підтверджується книгою реєстрації виходу на роботу та табелем обліку робочого часу працівників, листками непрацездатності підтверджено лише перебування позивача на лікуванні в період з 15 жовтня 2002 року по 5 листопада 2005 року, а тому звільнення позивача у зв'язку з відсутністю його на робочому місці 14 жовтня 2002 року без поважних причин є правомірним.
Натомість, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2010 року по справі № К-51560/09 суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким поновлено позивача на роботі та стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу, так як, позивача було звільнено 9 жовтня 2007 року з посади на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України у зв'язку із систематичним невиконанням функціональних обов'язків та низької трудової дисципліни, у період його тимчасової непрацездатності, так як він з 9 жовтня 2007 року хворів, що підтверджується листком непрацездатності.
Отже відповідачем було порушено порядок звільнення позивача, оскільки в день звільнення позивачу було видано листок непрацездатності, у зв'язку із захворюванням. Аналогічна позиція висловлена суддями адміністративного суду і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2011 року К-31286/09, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2012 року К-37565/09.
Також, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 серпня 2013 року К-1545/10, на яку заявник посилається як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права, судом касаційної інстанції зазначено, що оскільки, оскаржуваний наказ не містить чіткого формулювання суті та обставин допущенного позивачем проступку, не зазначений час його вчинення, підстави застосування цього виду дисциплінарного стягнення та мотивів, за яких його було обрано, суди дійшли правильного висновку щодо скасування оскаржуваного наказу. Така ж позиція висвітлена і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2011 року К-6011/08.
Колегія суддів враховує, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Аналіз наведених рішень касаційного суду не дає підстав вважати, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми матеріального права, які регулюють подібні правовідносини.
Таким чином, наданими судовими рішеннями не підтверджено неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (вимог частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України), а фактичні обставини в даній справі та в судових рішеннях, які наводяться для порівняння, є різними.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України.
Керуючись статтями 236-240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України адміністративної справи за позовом ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І.Я. Олендер
Ю.Й. Рецебуринський
В.В. Тракало
І.В. Штульман
В.І. Бутенко