Справа: № 826/15481/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
01 жовтня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В., Безименної Н.В.,
при секретарі: Погорілій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2014 року по справі за позовом казенного підприємства спеціального приладобування «Арсенал» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення, -
КПСП «Арсенал» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення від 21.08.2013 року № 36626552201.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2014 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.
З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.
Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п. 5.1, абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1.1 п. 138.1, 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 314 606,00 грн.
Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 21.08.2013 року № 36626552201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 327 707 грн. у тому числі 314 606 грн. - основний платіж, 13 101 грн. - штрафні (фінансові) санкції..
Вирішуючи питання щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, судова колегія виходить з наступного.
З матеріалів справи слідує, що позивачем було укладено наступні договори:
договір підряду від 28.04.2011 року № 3/23-194-11 з ТОВ «Планета-ресурс»,
договір від 12.04.2010 року № 75 з ТОВ «Даймонд-телеком»,
договір від 07.12.2011 року № 01739 з ТОВ «Угра»,
договір від 29.03.2010 року № 7-3/94-342-10 з ТОВ «Головпостачінвест».
Одразу слід зауважити, що підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на прибуток, у перевіряємий період, слугували висновки податкового органу, що вказані вище правочини не спричинили настання реальних правових наслідків а надані первинні документи не відповідають вимогам чинного законодавства та не дають право на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Проте, колегія суддів на спростування вказаних вище доводів зазначає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 по справі № 826/15476/13-а було встановлено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, зокрема: ТОВ «Головпостачінвест» за договором від 29.03.2010 року № 7-3/94-342-10, ТОВ «Планета-ресурс» за договором підряду від 28.04.2011 року № 3/23-194-11, ТОВ «Даймонд-телеком» за договором від 12.04.2010 року № 75, ТОВ «Угра» за договором від 07.12.2011 року № 01739, тобто договорами, на підставі аналізу яких податковим органом було встановлено їх нереальність та фіктивність, що, в свою чергу, слугувало підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч. 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, на підтвердження виконання вищевказаних договорів, позивачем до матеріалів справи надано копії таких документів: договори, додатки до договорів, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення, рахунки фактури, службові на оплату.
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
З приписів п 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування валових витрат, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування валових витрат, оскільки факт реальності господарських операцій підтверджено рішенням адміністративного суду, крім того, надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».
Також, в обґрунтування законності спірних податкових повідомлень-рішень апелянт посилається на висновки акту про неможливість проведення зустрічної звірки відносно контрагента позивача, зокрема, щодо відсутності первинної документації, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.
В даному випадку, апеляційна інстанція не може не зауважити, що апелянтом було залишено поза увагою той факт, що в зазначеному вище акті зустрічної звірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентом, по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентами.
У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.
Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.
Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.
Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.
Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.
Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.
Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.
Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.
За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 02.10.2014 року.
Головуючий суддя:
Судді:
.
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Безименна Н.В.
Карпушова О.В.