"16" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/60854/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
секретар: Буденко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Київській області про визнання незаконними дій, стягнення невиплаченої частини заробітної плати, одноразової грошової допомоги, визнання нечинним грошового атестату,
У травні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача. Просив визнати незаконними дії посадових осіб відповідача щодо ненарахування та невиплати йому доплати за роботу в зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення за період з 1 січня 2000 року по 30 червня 2003 року та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням доплати за роботу в зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення; визнати нечинним грошовий атестат № 49 від 10 липня 2003 року та зобов'язати відповідача скласти та видати йому новий грошовий атестат з урахуванням щомісячних доплат за період роботи з 31 березня 1997 року по 30 червня 2003 року в зоні ЧАЕС; стягнути з відповідача на його користь невиплачену частину заробітної плати в розмірі 470912 грн. 35 коп. як доплату за роботу в зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення за період з 1 січня 2000 року по 30 червня 2003 року та невиплачену одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 323831 грн. 26 коп.; зобов'язати Головне управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Київській області провести перерахунок його пенсії з урахуванням вказаних доплат за роботу в зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що грошове утримання, яке йому виплачувалося не відповідає вимогам статей 39, 40 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановам Кабінету Міністрів України № 223 від 7 лютого 2000 року «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів» та № 137 від 29 січня 2003 року «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в Головному управлінні Міністерства надзвичайних ситуацій України в Київській області з 31 березня 1997 року по 30 червня 2003 року, у 2000-2003 роках виконував трудові обов'язки в зоні відчуження ЧАЕС.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачу нараховувалась та виплачувалась компенсація за роботу в зоні безумовного (обов'язкового) відселення в розмірі, встановленому постановами Кабінету Міністрів України, розмір грошової допомоги позивача розрахований згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції чинній на час існування спірних правовідносин) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 3 мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - 2 мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 1 мінімальна заробітна плата. Згідно ч. 3 цієї статті громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Ст. 40 цього ж Закону встановлено, що військовослужбовцям, які несуть службу на територіях радіоактивного забруднення, підвищення оплати праці провадиться шляхом нарахування на оклади грошового утримання надбавок, встановлених статтею 39 цього Закону. Військовозобов'язаним, вільнонайманим, призваним та направленим для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також тим, які несуть службу на території радіоактивного забруднення, оплата праці провадиться згідно із статтею 39 цього Закону за всі календарні дні роботи на підставі довідки, яка надається військовою частиною.
Виходячи з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які працюють в зоні безумовного (обов'язкового) відселення встановлена доплата в розмірі 1320 тис. карбованців (13 грн. 20 коп.).
Відповідно до підп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2000 року № 223 «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів» особам, які постійно працюють у зоні відчуження, провадиться доплата у розмірі тарифної ставки (посадового окладу). Граничний розмір доплати для осіб, зазначених у цьому підпункті, не може перевищувати 9-кратного розміру доплат, встановлених для громадян, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Згідно Указу Президента України «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» від 4 жовтня 1996 року № 926/96, постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 452 «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців» (чинних на час існування спірних правовідносин), надбавки за працю у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не відносяться до грошового забезпечення працівника органів внутрішніх справ.
П. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі (в органах) виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач отримував доплату за роботу в зоні безумовного (обов'язкового) відселення в розмірі, встановленому постановами Кабінету Міністрів України, а розмір грошової допомоги позивача розрахований згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи і не спростовують висновки судів, викладені у судових рішеннях.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді:В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк