"22" вересня 2014 р. м. Київ К/800/59321/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Моторного О.А.,
Суддів Кошіля В.В.,
Степашка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Відеограф"
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2012
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013
у справі № 2а-331/12/1370
за позовом Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Відеограф"
до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013, відмовлено у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011 №0002452321.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом виїзної документальної позапланової перевірки ППНВФ «Відеограф» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за листопад-грудень 2010 року та лютий 2011 року по взаєморозрахунках з ПП «МКМ-Сервіс», складено акт від 28.12.2011 №4354/23-2/36462844, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог: п. 1, п. 2 ст.215, ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV, п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 64499,40 грн.
На підставі вказаного акта перевірки, відповідачем 29.12.2011 прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0002452321, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 68686,80 грн., в тому числі за основним платежем - 64499,40 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 4187,40 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявність у позивача лише документів, які необхідні для віднесення певних сум до валових витрат та податкового кредиту, самі по собі не є підставою для включення визначених у них сум до складу податкового кредиту, оскільки господарських правовідносин у дійсності не було.
Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.
Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, платник податку виключно на підставі проведеної оподатковуваної господарської операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду.
Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ПП «МКМ-Сервіс» в листопаді, грудні 2010 року, лютому 2011 року укладалися угоди в усній формі про постачання товарів, а саме: аналізатори кисню ТДК-ЗМ, промислові рНтметри Кварц-рН/2, комплекти електродів до Кварц-рН/2, пульти програмування, коробки металеві, клемники зажимні, кабельні підводи, тепловентилятори, реєстратори Ш932.9А 29.010-Ік-АА, вимірні ділянки та іншого товару на загальну суму 386996,40 грн., в тому числі ПДВ на суму 64499,40 грн.
Разом з тим, на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ПП «МКМ-Сервіс», в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського обліку, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.
Слід зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
За наведених обставин, судам слід врахувати наведені вище обставини та з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.
При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Відеограф" задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний
Судді(підпис) В.В. Кошіль
(підпис) О.І. Степашко