18 вересня 2014 року м. Київ К/800/3704/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддівЗайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Южноукраїнського міського центру зайнятості на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року у справі за позовом Южноукраїнського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -
09 липня 2013 року Южноукраїнський міський центр зайнятості пред'явив позов до ОСОБА_4 про стягнення з відповідача на користь Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» 3686,81 грн., на користь Южноукраїнського міського центру зайнятості 1486,35 грн..
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року, адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Южноукраїнського міського центра зайнятості кошти в сумі 1486,35 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій скаржник оскаржив їх.
У касаційній скарзі Южноукраїнський міський центр зайнятості, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині відмови позовних вимог та винести нове рішення в цій частині та стягнути з відповідача на користь Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» 3686,81 грн..
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судами встановлено, 27 березня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до Южноукраїнського міського центру зайнятості за сприянням в працевлаштуванні.
Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» 30 серпня 2012 року відповідачу було надано статус безробітного.
30 серпня 2012 року ОСОБА_4 подав заяву, в якій він просив направити його на навчання за професією «адміністратор».
Між ОСОБА_4 та Южноукраїнським міським центром зайнятості було укладено договір про професійне навчання. Відповідно до умов цього договору Южноукраїнський міський центр зайнятості зобов'язувався забезпечити професійне навчання відповідача в Державному навчальному закладі «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості». Відповідач в свою чергу повинний був пройти повний курс навчання та оволодіти відповідними професійними знаннями та навичками, а також скласти кваліфікаційні іспити.
31 серпня 2012 року відповідно до умов договору, наказом № 165 « 3-СНН», ОСОБА_4 було зараховано до Державною навчальною закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості».
Разом з цим ОСОБА_4 зобов'язань за договором № 145312083000002 від 31 серпня 2012 року не виконав, в зв'язку із чим 22 листопада 2012 року був відрахований з навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості».
Відповідно до підпункту 3.1.2. договору № 145312083000002 від 31 серпня 2012 року у разі припинення навчання без поважних причин з ОСОБА_4 стягується загальна сума витрат на професійне навчання, включаючи суму виплаченої матеріальної допомоги у період професійного навчання.
Сума матеріальної допомоги у період професійного навчання, виплаченої ОСОБА_4, складає 1486,35 грн., а витрати на професійне навчання та проживання складають 3686,81 грн..
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» 3686,81 грн. суд першої інстанції зазначив, що Державний навчальний заклад «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» не є стороною по справі та порушення його прав та інтересів суду не доказана.
Суд апеляційної інстанції із висновком суду першої інстанції погодився та залишив постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року без змін.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується із огляду на наступне.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
Згідно абзацу 6 частини статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба зайнятості організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання.
Абзацом 7 частини 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна служба зайнятості має право оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання стипендії у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організується державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього навчальних закладах державної служби зайнятості за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Позов заявлено міським центром зайнятості до фізичної особи про стягнення суми витрат на професійну підготовку з підстав припинення професійної підготовки фізичною особою.
Відповідно до частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України фізичні особи можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи спір про звернення органів владних повноважень, необхідно встановлювати, чи має місце публічно-правовий спір та чи подано позов у межах наданих повноважень.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що спір з вимогами стягнення надміру виплачених сум пенсії даним критеріям не відповідає, оскільки має приватно-правовий характер.
Частиною 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
За таких умов колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що вирішення наведеного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, його розгляд повинен здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Згідно пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції прийшли до невірних висновків, що справа підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Спір підлягає вирішенню загальним місцевим судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись статтями 157, 211, 222, 228, 230, 231 КАС України, -
Касаційну Южноукраїнського міського центру зайнятості задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року скасувати, провадження у адміністративній справі за позовом Южноукраїнського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості закрити.
Роз'яснити позивачеві право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: